В українському суспільстві прокинулося відчуття близької перемоги. За кілька днів вони звільнили більше території, ніж росія окупувала з квітня.
Українські війська пробилися на 70 км в глиб російських позицій. Захоплення Ізюму – це фактично дезорганізація російського матеріально-технічного забезпечення та переривання одного з російських напрямків наступу на Донбас. Український контрнаступ – це також величезний інформаційний успіх. Такої величезної поразки не можуть приховати навіть кремлівські пропагандисти, втім багато з них, у тому числі головний редактор RT Маргаріта Симонян, заплуталося у своїх теоріях виправдання втечі «другої армії світу». Брехня про так зване перегрупування російських військ не змогла приховати простої інформації про здачу міста Ізюм. До багатьох росіян дійшло, що їхні війська зазнали величезної поразки. Соцмережі переповнюють російські повідомлення сповнені паніки, страху та здивування, типу «але як це?!».
Після російських окупантів в Криму, які несподівано для себе над спокійними кримськими пляжами побачили вибухи в російських базах, зараз цей військовий сюрприз досягає жителів Москви та Петербурга. Рано чи пізно досягне їх теж інформація про загиблих чоловіків та синів. І мабуть не всіх влаштує можливість купити Ладу за рекомпенсацію.
Новини з фронту можуть мати й політичні наслідки. Не виключено, що з цього приводу може дійти до розламу всередині російського апарату влади. Взаємозвинувачення, пошуки винних, спроби політично знецінити ситуацію з боку окремих воєначальників можуть розпалити процес боротьби за спадщину путіна. Кадиров вже заявив про необхідність «вияснення» ситуації. Мем, що шириться соцмережами: «путін, візьми слухавку, Горбачов телефонує», ілюструє не лише бажання швидкого кінця путіна, але також факт, що всупереч своїм бажанням та мріям сам путін може записатися на картах історії як той, хто поховав, демонструючи виняткову неспроможність, мрію про імперію. У пеклі, разом з Горбачовим, зможуть поставити собі раніше згадане питання «але як це?!».
Однак росію не можна недооцінювати. Не виключено, що путін, щоб врятувати свою позицію, ще простіше використовуватиме ракетний арсенал та бомбардування українських міст або інші методи, які вийнятково лякають світ – як наприклад провокації довкола Запорізької АЕС. Велика частина Заходу, нажаль, тільки чекає на те, щоб змусити Україну сісти за стіл переговорів. Повідомляється, що з такою пропозицією до Києва в останні дні приїжджав держсекретар США Ентоні Блінкен. Однак Україна однозначно сказала «ні». Представники української держави повторюють: мирні переговори можуть початися лише тоді, коли росія віддасть захоплені землі.
Україна не погодиться з теорією «неприниження путіна», яку нещодавно у новій формі окреслив публіцист «Onet» Вітольд Юраш, який пише про «мури з заліза або мости із золота». Українці прагнуть боротися до повного виключення путіна з політики. Саме тому теж їхнім кумиром став генерал Варій Залужний, головокомандувач Збройних Сил, про якого українці говорять, не бронижелет захищає Залужного, а Залужний бронижелет. Цей новий сомвол українського спротиву та боротьби, показує також українське бажання порвати з брудною політикою, гнилими компромісами, усіма «мінськими домовленостями», перемир’ями та відведенням військ. Коли сьогодні хтось лякає непередбачуваністю притиснутого до стіни путіна, повинен усвідомлювати, що набагато більше треба боятися гніву нації, яку знову хотіли принизити ганебним миром. І ми, поляки, повінні це найкраще розуміти.
Україна в цій жорсткій позиції може розраховувати на політичну підтримку Польщі. Це ще раз підтвердив візит до Києва Прем’єр-міністра Республіки Польща Матеуша Моравецького. І не дивно, що саме в той момент, коли формуються міцні польсько-українські стосунки, коли нас об’єднує погляд на Схід і все частіше на Захід, саме тоді виринають з гнилої політично-медійної прірви Гєртихи та Ліси зі своїми хворими теоріями про співрацю нашого уряду з росією. Залишається лише дивуватися, як нам вдалося уникнути смертельної небезпеки, коли такі люди були при владі, а такі як Питель, мали захищати нас від росіської агентури.
Павло Боболович
