Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Ведучи мову про російську пропаганду, важливо згадати таку її складову, як так звані «аналітичні центри», до яких належать Дискусійний клуб «Валдай», «Фонд досліджень світової політики», «Російська рада з міжнародних справ» та інші. На відміну від своїх аналогів на Заході, завданням російських зовнішньополітичних експертів є не розуміння суті міжнародних процесів, а раціоналізація дій Москви, пише Jamestown Foundation.
У цій частині завдання кремлівських експертів подібне до роботи пропагандистів. По суті вони створюють власну ілюзорну реальність, покликану дати альтернативне пояснення ірраціональній політиці Володимира Путіна. Проте такі центри найчастіше небезпечніші за звичайну пропаганду, оскільки з метою цієї раціоналізації вони не просто повторюють кремлівські «методички», а й створюють власні теорії та ідеологеми, які потім лягають в основу російської політики і слугують для подальшого виправданням агресії. Можна виділити три основні найнебезпечніші ідеологеми, створені в надрах аналітичних центрів і взяті на озброєння владою.
По-перше, це теорія про те, що саме США відповідальні за війну в Україні, оскільки конфлікт був для них єдиним способом зберегти статус світового гегемона. Згідно з цією теорією, Сполучені Штати сьогодні невблаганно втрачають свій вплив у світі і не можуть змиритися з цією втратою. Через це вони нібито намагаються «зупинити Росію та решту світу в їхньому розвиткові», оскільки після перемоги над Москвою інші країни вже не наважаться «йти проти гегемона».
На початку повномасштабного вторгнення російські «аналітики» запевняли, що задля досягнення цієї мети Захід «свідомо спровокував Москву на силове рішення». Поступово цей наратив трансформувався в постулат про те, що сам Захід розв’язав війну та навіть напав на Росію. Логічним наслідком цього постулату стає висновок про те, що підтримка України вигідна лише Сполученим Штатам, а аж ніяк не Європі, і тому та «не воюватиме з Росією заради США».
За всієї абсурдності цієї теорії, вона стала мейнстрімом не лише на рівні пропаганди, а й у заявах вищих російських можновладців. Зокрема, наприкінці минулого року голова Держдуми В’ячеслав Володін заявив, що «Сполучені Штати всіма силами намагаються стримати розвиток інших держав, щоб зберегти свою гегемонію». Ба більше, наративи про те, що в центрі світової напруженості знаходиться «вперте небажання Заходу на чолі зі США змиритися із втратою ролі світового гегемона» звучать у виступах очільника російської зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна. Саме тому, за словами Наришкіна, «велика Євразія» стала «пріоритетним об’єктом для атак з боку американських та британських спецслужб».
Другий постулат полягає в тому, що така політика Заходу має неоколоніальний характер, і спрямована як проти Росії, так і проти решти світу. За словами російських ідеологів, Росія сьогодні перебуває «на вістрі цієї боротьби і слугує певним криголамом, який добиває залишкові крижини неоколоніальної системи домінування Заходу».
Теза про Росію як флагмана боротьби проти «неоколоніалізму» виникла на самому початку повномасштабного вторгнення в Україну і була одразу ж підхоплена на найвищому рівні. Зокрема, очільник російського МЗС Сергій Лавров неодноразово стверджував, що «військова операція Росії в Україні робить внесок у звільнення світу від неоколоніального гніту Заходу». Минулого місяця Володимир Путін також заявив про те, що «потворна неоколоніальна система припинила своє існування».
Третім постулатом виступає теза про те, що для Москви війна в Україні нібито є екзистенційною, «де ставка – це існування Росії», тоді як для Заходу важливо лише отримати максимум вигоди від війни, після чого він шукатиме інші шляхи досягнення мети.
НАЙГОЛОВНІША НЕБЕЗПЕКА ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО САМ ПУТІН ТА ЙОГО ОТОЧЕННЯ, ЗДАЄТЬСЯ, ВІРЯТЬ У «АЛЬТЕРНАТИВНУ РЕАЛЬНІСТЬ»
Неважко зрозуміти, що ці тези повністю суперечать реальності. Сполучені Штати ніколи б не наважилися піти на посилення свого впливу у світі ціною такої серйозної дестабілізації всього світопорядку, і тому докладали зусиль у намаганні запобігти війні в Україні. Водночас захоплення чужих територій аж ніяк не є «екзистенційною» потребою Росії, тоді як багато європейських країн, навпаки, вбачають у політиці Москви загрозу своєму безпосередньому існуванню.
Щодо країн «глобального Півдня», вони справді переживають період бурхливого розвитку, але при цьому не приховують, що хотіли б зберегти для себе як російський, так і західні ринки. Необхідність вибору між ними, перед яким поставила своїх партнерів Москва, навпаки, заважає їхнім економічним інтересам. Колишній посол Індії в Росії Панкадж Саран прямо зауважив, що «для Індії конфлікт навколо України почався дуже невчасно», і в результаті «плани розвитку довелося скоригувати».
Найголовніша небезпека полягає в тому, що сам Путін та його оточення, здається, вірять в «альтернативну реальність», створену придворними аналітичними центрами – реальність, в якій «світова більшість» беззастережно перебуває на їхньому боці, а Європа ось-ось готова буде піти на переговори, «вирвавшись з-під диктату США». Ця віра переконує їх продовжувати агресію, вірячи у неминучість своєї перемоги, що робить путінський режим абсолютно недоговороздатним.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Статтю передруковано з дозволу Jamestown Foundation
