Джерело: Олена Майко, для Крым.Реалии
У Севастополі на території стародавнього Херсонеса, який за минулі після анексії українського півострова роки з музею перетворився на інструмент російської пропаганди, організують квести для дітей, під час яких в ігровому форматі розповідатимуть легенди про князя Олександра Невського, засновані на ідеології, що сформувалася ще у Середньовіччі й була приправлена сучасними скріпами.
На сайті музею-заповідника йдеться: «З 1 лютого 2023 року Херсонес Таврійський запрошує дітей на захоплюючу інтерактивну екскурсію «Легенда середньовічної Русі – Олександр Невський». Лише за 45 хвилин гості дізнаються про життя великого полководця, вплив його перемог на розвиток і становлення нашої країни та переконаються, що час для подвигу і героїзму є у будь-якому віці. Розділившись на дві команди, діти виконають сім різних завдань. Вони допоможуть школярам дізнатися про дитинство і про підлітковий вік князя, про його перший воєнний похід і Невську битву, про внутрішню та зовнішню політику молодого правителя. Молоді дослідники дізнаються про устрій Великого Новгорода, побачать карту Русі та сусідніх держав, здійснять подорож до Золотої Орди».
Зрозуміло, що в Херсонесі, який за минулі після анексії українського півострова роки з музею перетворився на інструмент російської пропаганди, про Олександра Невського розкажуть легенди, які до реальної історії князя не мають жодного стосунку. Спробуймо розібратися, що й до чого.
Культ Олександра Невського: вирощування національного символу
У російській історичній, науково-популярній та художній літературі з початку XIX століття, а потім і за радянських часів, постать князя Олександра Невського була радше предметом консенсусу між вченими-істориками та офіційною владою, ніж персонажем реальної історії.
1974 року відомий радянський історик Володимир Пашуто зауважив, що якщо у творах мистецтва образ великого князя був неодноразово увічнений, то «історики не написали про нього книг». Що, власне, не цілком точно, оскільки 1893 року вийшла науково-популярна брошура церковного автора М.І. Хитрова, але й у ній до справжніх історичних фактів було далеко. Ті відомості, які понад два століття доносилися до громадян Росії, а потім СРСР та Російської Федерації, є патріотичною легендою.
Так, розтиражована радянською пропагандою і підтримувана нині пропагандою російської фраза, нібито сказана Олександром Невським: «Хто з мечем прийде до нас, від меча і загине!». Прозвучала вона у фільмі Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський», що вийшов на екрани у 1938 році.
Історики давно винесли вердикт: ніде в історичній літературі не згадується про це. Сам відомий режисер не розповідав, звідки він узяв цей вислів. Проте відомо, що як громадянин, народжений 1898 року, «за часів царату» Ейзенштейн вивчав релігію. Тому точно мав би знати Євангеліє від Матвія: «Тоді говорить йому Ісус: поверни меч твій у його місце, бо всі, хто взяв меч, мечем загинуть».
Вперше культивувати образ князя-воїна взявся цар Петро I. До цього Невського переважно зображували в чернечому одязі – церква наголошувала на його святості, оскільки перед смертю Олександр дійсно прийняв чернечий постриг. Проте починаючи з XVIII століття зображення князя в чернечому одязі було заборонено Синодом: у 1724 році Петро I видав указ Священному синоду, який наказував зображати Олександра Невського виключно як воїна.
Втім, ще раніше князя «культивували» на Новгородській землі, де він правив. Визнання Даниловичів однією з правлячих династій давало новгородцям козир у протистоянні з Москвою. У зв’язку з цим дуже став у нагоді «образ святого князя». Як пише німецький історик Фрітьоф Беньямін Шенк, приблизно з кінця XV століття почалася «інтеграція святого князя в таку оповідь, яка представляла Велике князівство Московське як телос російської історії, а Даниловичів – як легітимну правлячу династію».
Далі ідею підхопила вже династія Романових, саме за їх правління почали зводити перші церкви на честь святого князя-воїна. Водночас, як зазначає фінська дослідниця Марі Ісоахо, за останніх Рюриковичів – Івана IV та його сина Федора – не було збудовано жодної такої церкви.
Так поступово образ Олександра Невського з одного із символів правлячої династії починає перетворюватися на національний символ.
Втім, були автори, які намагалися цю патріотичну змову викрити. В епоху перебудови, 1990 року, вийшла книга Михайла Сокольського «Невірна пам’ять (Герої та антигерої Росії). Історико-полемічні есе». Нарис «Змова Середньовіччя» було присвячено Олександру Невському.
Сокольський пише, що князь «зрадив Русь азіатським прибульцям» заради незалежності від Західної Європи та «задля встановлення деспотичної системи». Тому «ганьбою російської історичної свідомості, російської історичної пам’яті», на думку автора, є те, що Олександр Невський «став незаперечним поняттям національної гордості, став фетишем… того самого народу, чию історичну долю він жорстоко спаплюжив».
Вигадки і правда
Найвідомішими битвами, пов’язаними з князем Олександром Ярославовичем, є Невська битва та Льодове побоїще.
У липні 1240 року шведський флот нібито увійшов до Неви, плануючи оволодіти Ладогою. Олександр, дізнавшись про їхнє прибуття від місцевих старійшин, без запиту допомоги з Володимира і навіть без повного збору ополчення, зі своєю дружиною та встиглими зібратися загонами новгородців і ладожан атакував шведський табір біля гирла Іжори і здобув перемогу. Слово «нібито» тут використовується тому, що у шведських джерелах згадки про битву відсутні. Тому, можливо, слово «нібито» слід згадувати і щодо самої битви.
А ось Льодове побоїще точно було. Про битву написано і в російських літописах, і в німецькій «Лівонській римованій хроніці» XIII століття. У ній безіменний німецький автор вихваляв подвиги «божих лицарів» Лівонського ордена і применшував їхню поразку, проте він не заперечував того факту, що битва була і росіяни перемогли.
Вирішальна битва відбулася 5 квітня 1242 на льоду Чудського озера. Але величезних втрат не було. У результаті, за різними німецькими джерелами, загинули на полі бою або потрапили в полон кілька десятків німецьких лицарів. Більше значення мав сам факт втечі лицарів. За умовами миру Орден відмовився від усіх нещодавніх завоювань і поступився новгородцям частиною Латгалії, відразу після чого батько Олександра Невського був викликаний до хана Батия.
Це ще один момент, про який намагаються не згадувати сучасні російські патріоти – усі російські князі на той час були васалами ординського хана, з його рук отримували ярлик на князювання, надсилали йому данину. Спираючись на новгородську знать, Олександр змусив городян підкоритися татарському перепису та необхідності платити хану.
Так, на думку сучасного історика О.М. Нестеренка, «реальний Олександр був посібником татар і не відбивав жодної загрози із Заходу. Він не був захисником Російської землі і видатним полководцем». Про це йдеться у книзі «Хто переміг у Льодовому побоїщі», виданій 2006 року. У сучасній путінській Росії, через 16 років, ця книга, швидше за все, навіть не була б видана друком.
Відомий історик XIX століття Сергій Михайлович Соловйов звинувачував Олександра Невського у співпраці з татарами – у тому, що він наслав на Русь «Неврюєву навалу», щоб відібрати у брата Андрія великокнязівський престол. Теж вчинок, далекий не лише від святості, а й від людяності загалом.
Про це у XVIII столітті писав історик Василь Микитович Татищев: «Жаловася Александр на брата своего великого князя Андрея, яко сольстив хана, взя великое княжение под ним, яко старейшим, и грады отческие ему поимал, и выходы и тамги хану платит не сполна». Було це 1252 року, а наслідком якраз і став похід Неврюя.
А ще князь Олександр Ярославович був вкрай жорстоким – різав носи і очі виколював. Що, втім, цілком у дусі часу, але святим він точно при цьому не був. Наприклад, в 1257 його син Василь, який тоді був новгородським князем, не побажав давати татарам данину і втік до Пскова. За це Олександр жорстоко розправився з його слугами: “«Овому носа урезаша, а иному очи выняша».
Сучасний історик Андрій Буровський у своїй книзі 2010 року «Ожилий кошмар російської історії. Страшна правда про Московію» називає Олександра Невського «позбавленим розуму та освіченості…», «товаришем по чарці геть усіх ханів», що зрікся свого кровного батька Ярослава і назвав батьком його вбивцю – монгольського хана.
До слова, вперше прізвисько Невський з’являється у тексті під назвою «А се князи русьстии» початку XV століття. А вживати його стали ще пізніше – після канонізації Олександра 1547 року.
І от історія створення героя продовжується вже в XXI столітті, а ареною обрано місце, назване Володимиром Путіним однією зі скріп нинішньої Росії – стародавній Херсонес.
Джерело: Олена Майко, для Крым.Реалии
