Джерело: Сергій Шелін, для Росбалт
Москва не жаліє нікого. Колишні дружні країни вносить до списку ворогів. А міжнародні організації викриває як знаряддя залаштунків.
Очікував цього Кремль чи ні, але згуртування Заходу через отруєння (за казенною версією – нездужання) Олексія Навального не заскочило російську владу беззбройною. «Не питаю, скільки – питаю, де», – казали про своїх ворогів стародавні полководці. Хоча у президентській адміністрації, МЗС і Держдумі з цим афоризмом, звісно ж, не знайомі, але діють зараз точно в його дусі.
Як тільки Європейський парламент закликав до міжнародного розслідування і санкцій, думський спікер В’ячеслав Володін відразу роз’яснив, що за цим стоять «спецслужби іноземних держав». І навіть заочно доручив німецькому Бундестагу «обговорити, наскільки до цих заходів втягнуті їхні спецслужби і чиновники».
У зв’язку з тим, що число лабораторій, які підтверджують отруєння, зростає, МЗС викрив приховану механіку цього процесу: «ФРН таємно передала своїм перевіреним партнерам біоматеріали Навального. Зрозуміло, що це було зроблено з політичним підтекстом, щоб Париж і Стокгольм автоматично підтвердили голослівні звинувачення Берліна на адресу Росії … »
Завдають і попереджувальних ударів. Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), членом якої є в тому числі й Росія, щодо своїх висновків ще не робила оголошення. Але гострий нюх лавровської дипломатії наперед підказує, якими вони будуть. І стосовно глибинної суті ОЗХЗ МЗС повідомляє заздалегідь: у техсекретаріаті цієї організації всім заправляє «група франко-англосаксонських функціонерів», а «країни Заходу перейшли всі межі, перетворивши колись авторитетну ОЗХЗ на брудний інструмент реалізації своїх деструктивних задумів …»
Москва посилає в навколишній світ сигнали, що ні з ким не боїться посваритися. І навіть прагне цього. Перед лицем всесвітньої змови немає чого виправдовуватися. Хоча ще недавно таке зовсім не здавалася очевидним. Ошельмовані Німеччина, Франція, а також і нейтральна Швеція, які до останнього часу розглядалися як напівдружні країн, з якими намагалися зміцнити ділові зв’язки. Саме уряд Ангели Меркель був головним політичним лобістом дорогого Володимиру Путіну газопроводу «Північний потік-2» і ще в минулому місяці придумував хитромудрі схеми, покликані примирити із цим проектом Сполучені Штати.
А зараз у жертву приноситься не тільки газопровід. Образ такого собі єдиного Заходу, що бере в облогу з усіх боків та підбурюється залаштунками і спецслужбами, який натхненно просуває Москва, піднімає ворожнечу на новий щабель. Такий, на якому можна вистояти лишень в ролі держави, яка захищається і перебуває під патронатом китайської наддержави.
Чи намагалася Москва уникнути цього? При неуважному читанні за таку спробу можна сприйняти опитник, поширений декілька днів тому російським представництвом при ЄС і «адресований для широкої європейської громадськості».
Цій самій громадськості розкрили очі на «ключові нестиковки у версії щодо отруєння Олексія Навального». Однак формулювання є настільки безглуздими, що починаєш підозрювати не лише непрофесіоналізм, але й небажання когось переконати.
«Чи є хоч якийсь раціональний сенс для російської влади в отруєнні Олексія Навального, щоб потім докласти максимальних зусиль для його порятунку і відправки на лікування до Німеччини, щоб там цей “Новачок” був виявлений? Який сенс для російської влади труїти Навального, беручи до уваги, що рівень його популярності заледве досягає 2%, згідно з опитуванням “Левада-центру”?»
Можна ще допустити, що «європейська громадськість» не інформована про те, що, за нашою домашньою версією, дозвіл відвезти Навального в Німеччину абсолютно самостійно дали лікарі, а зовсім не «російська влада». А також те, що вона розцінить двохвідсотковий «рівень популярності» як низький, не здогадуючись, що у відповідях на відкрите питання «Левада-центру» це третій (після Путіна і Жириновського) результат, що перевищує індикатори прем’єр-міністра, міністра оборони та інших помітних у нас персон.
Але от що тамтешня «громадськість» вже точно пропустити не могла, так це повторення розміркувань про «невигідність» отруєння. Кожен раз, коли гинув критик режиму, цей аргумент пускався в хід і завжди викликав на Заході обурення. Обговорювати в цій площині авторство замаху на вбивство там вважають диким, і про це автори «дев’яти нестиковок» знали точно. Отже, їм не було доручено шукати розуміння.
Хоча спосіб його знайти буквально напрошувався. Принаймні – у тих західних колах, які націлені на співпрацю з Росією і тому бажають перегорнути, як кажуть в таких випадках, цю сторінку.
Саудити посадили виконавців убивства Джамаля Хашоггі, і на Заході вирішили не питати, від кого надійшов наказ заманити опозиціонера у Стамбулі в пастку. Злочин публічно визнано і формальним порядком покарано. Згадують і про давнє вбивство капелана польської «Солідарності» Єжи Попелушка. Військовий правитель Польщі Войцех Ярузельський чи то знав про підготовку злочину, чи то ні, але офіцерів спецслужб, які його здійснили, віддав під суд і посадив на довгі терміни.
Сюжети цих історій є жорстокими, але не абсурдними. Саме відмова нашого режиму організувати після замаху на Навального хоч скільки-небудь слушні заходи, на кшталт офіційного розслідування, залишив без вибору навіть найбільш лояльних європейців. Москва вимагає від «західних партнерів» заздалегідь погодитися з абсурдністю всіх своїх пояснень і дій, а таке для них уже занадто.
Це у нас через державне інформагентство якийсь знавець російських законів може пообіцяти семирічний термін близьким Олексія Навального за ймовірне виявлення і нелегальний вивіз до Німеччини пляшки зі слідами отрути, про що вони повідомили через Instagram.
Наші інтелігенти, звичайно ж, візьмуться із цього жартувати – нагадувати, що ніякого отруєння за офіційною версією не було, тому й отрути ні на яких пляшках бути не могло, а раз так, то публікаторам відео можна було б дорікнути лише через введення в оману нашої громадськості. Але якщо за обман співгромадян почати саджати, то ми ризикуємо залишитися без начальства.
Жартівники, зазначу ще раз, охоче зловтішатимуться, однак вони чудово знають, що кого треба у нас завжди посадять, і обіцяні сім років – зовсім не пуста погроза. Абсурдність розправі не перешкода. Зате вона – нездоланний бар’єр для спілкування із зовнішнім світом. Що і бачимо в ці дні.
А наостанок поділюся здивуванням. Не лише начальство, але й увесь його почет, щодо отруєння Навального співають зараз одне і те ж саме. Дружним хором клянуть Захід за підступи, «нестиковки» і загальну нездатність серйозно поставитися до пози ображеної невинності, яку прибрала офіційна Москва.
Але є ж усередині режиму і системні інтелектуали. Не кажу навіть – системні ліберали: якщо такі й були, то давно злилися з місцевістю. Ці освічені і культурні люди, нехай і втратили ліберальні навички, ні в жодному разі не можуть бажати, щоб суперечності з Європою піднялися на новий, небачений рівень. Адже вони самі в душі європейці. Та й замах як спосіб спілкування із особами, що чимось завинили, надихати їх ніяк не може, навіть якщо вони не люблять і бояться Навального.
То чому ж вони мовчать про ці дуже важливі для них речі? А замість очевидних питань понуро декламують щось антизахідне – як і всі інші агітатори, тільки уникаючи граматичних помилок і використовуючи більш складні інтелектуальні конструкції. Чому вони не просять очевидного – провести хоч скільки-небудь сумлінне розслідування? А якщо зрідка про це й заїкаються, то зумисно боязко і тихо, щоб їх голосочки вже точно не були почуті. От не розумію я цього.
Джерело: Сергій Шелін, для Росбалт
Сергій Шелін – оглядач ІА «Росбалт».
