Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Напередодні святкування Різдва за східно-православним обрядом (7 січня) Володимир Путін оголосив «різдвяне перемир’я» на 36 годин. При цьому офіс українського Президента заявив, що Росія з перших годин почала порушувати оголошене нею перемир’я: 6 січня по всій Україні було оголошено повітряну тривогу, а в Херсоні було атаковано пожежну станцію, пише Jamestown Foundation.
Українська сторона від самого початку відкинула російську пропозицію про перемир’я, назвавши її «лицемірним і пропагандистським жестом». Радник очільника Офісу президента Михайло Подоляк висловив думку, що Москва хоче отримати час для проведення мобілізації, будівництва укріплень на захоплених територіях та перегрупування армії. Колишній російський президент Дмитро Медведєв, відомий своїми скандальними постами, відразу прокоментував це, заявивши, заявивши, що «Україна відштовхнула руку християнського милосердя, яку простягла їй Москва на Різдво», а «свині не мають ніякої віри».
Прокремлівські коментатори не приховують, що однією з головних цілей пропозиції про перемир’я було досягнення пропагандистського ефекту. З їхніх слів, «українці набагато релігійніші, ніж жителі Росії», і в ситуації, коли ворог пропонує припинити війну на час Різдва, а власна влада відмовляється від цього, віруючі українці мають сумніватися, «чи від Бога вона» і чи варто їй служити.
Така маніпуляція – далеко не єдиний приклад використання православної віри на користь Кремля. З початком повномасштабного вторгнення в Україну вищі ієрархи Російської православної церкви (РПЦ), включаючи патріарха Кирила (Гундяєва), повністю підтримали війну та виявили особисту солідарність із російською армією. Так, патріарх Кирило неодноразово заявляв, що російськими військовими в Україні «керує внутрішнє моральне почуття, яке ґрунтується на православній вірі», і вони «захищають Росію на полі бою».
Він особисто вручав подарункову ікону керівникові Росгвардії Віктору Золотову, а той, у свою чергу, доповідав патріарху, що «війська Національної гвардії… виконують усі поставлені завдання під час воєнної контроперації». Ця сцена нагадувала швидше звіт вищому командуванню, а не розмову зі священиком. Тим часом багато представників духовенства також намагаються довести свою лояльність максимальною підтримкою війни.
Наприклад, влітку 2022 року архієпископ Сиктивкарської єпархії Пітірим вимагав зачитати у всіх храмах регіону своє звернення про підтримку президента та армії «у справедливій воєнній операції із захисту Росії від західної агресії». Церковні функціонери закликають «нищити нацистську нечисть», а ігумен Білогірського монастиря з Пермі отець Дорофій взагалі вирішив піти добровольцем на війну. Настоятель православного храму у селищі Тельма Іркутської області Сергій Кандибін відзначився тим, що, нехтуючи таємницею сповіді, написав донос на парафіянина у ФСБ за молитву про перемогу України в війні.
«Православний психотерапевт» В’ячеслав Боровських регулярно випускає відеоролики, покликані донести людям «Божу волю» на те, щоб війна переплавила російських людей, витравивши з них «отруту західної цивілізації». Служба безпеки України повідомляє про тісні зв’язки деяких церков Московського патріархату з російською армією – зокрема, про виявлені під час обшуків колишні склади російських військових у храмах на звільненій території. Кремлівська пропаганда, у свою чергу, назвала ці обшуки «гонінням на православ’я».
У рамках сформованого симбіозу церкви і держави російський президент неодноразово позиціонував себе як захисника православної віри і «традиційних цінностей». 9 листопада він підписав указ «Про збереження та зміцнення традиційних духовно-моральних цінностей», офіційно закріпивши «особливу роль» у їх формуванні за православ’ям.
Втім, не всі православні священики схвалюють використання релігії для виправдання загарбницької війни. Наприклад, протоієрей Андрій Кордочкін із Мадрида вважає, що «традиційні цінності», в які безумовно вірять їхні адепти, – це Середньовіччя». Священник нагадує, що в середньовічний період релігійність поєднувалася зі схваленням катувань, облоги міст і публічних страт, і, виходячи з цієї логіки, «ідеальна Росія, побудована на традиційних цінностях, – це православний Іран». Інший противник війни, протоієрей Федір Шумських разом із сім’єю залишив країну і попросив політичного притулку в США. В інтерв’ю «Голосу Америки» він назвав Путіна «Антихристом Росії».
Тим не менше, владі навряд чи вдасться побудувати з сучасної Росії «православний Іран». Навіть визнані в РПЦ дослідники з числа священиків визнають, що з 80% росіян, які називають себе православними, лише 3% є воцерковленими людьми, тобто знають суть віровчення та регулярно відвідують церкву. Решта, з їхніх слів, називають себе православними, щоб «позначити свою етнічну та громадянську приналежність як російської людини».
Від себе додамо, що такі люди сприймають церкву як важливий державотворчий елемент, основу національної ідентичності та ментальний захист від «деструктивного зовнішнього впливу». Однак вони не планують змінювати своє життя відповідно до православних канонів. Для таких людей офіційна РПЦ сприймається швидше, як КПРС за часів пізнього СРСР – щось необхідне і «незамінне», але таке, що не породжує справжньої релігійності.
Наприклад, незважаючи на активну пропаганду патріархальних цінностей, соціологи називають Росію «країною одиноких матерів», оскільки приблизно у третині російських сімей діти ростуть без батьків. Лише у першому півріччі 2022 року кількість розлучень в Росії зросла на 3,3%, тоді як кількість шлюбів збільшилася лише на 0,2%. Щороку в країні зростає кількість дитячих суїцидів та їх спроб, а кожна третя жінка зізналася, що їй доводилося робити аборт. Порівняно з 2016 роком цей показник збільшився утричі.
Більшість росіян вкрай негативно ставиться до спроб держави чи церкви регламентувати їхній побут і досі намагається убезпечити себе від надмірного залучення до війни. Це розуміють і російські пропагандисти, які фактично використали у новорічну ніч два типи пропаганди. Один із них, розрахований на радикально патріотичну аудиторію, включав вісточки із фронту і зловтіху з приводу бомбардувань українських міст. Другий, спрямований на російську більшість, був звичайним святковим гламуром, який лише іноді містив привітання від військових і низькопробні жарти на тему України.
Якщо на цьому тлі російська влада відмовиться від подібних компромісів з «аполітичною більшістю», то, цілком імовірно, замість очікуваної «народної мобілізації» вона може отримати лише наростання народного невдоволення. Водночас поступове насадження псевдорелігійної ідеології справді здатне збільшити кількість православних радикалів, які готові вбивати в ім’я «священної війни».
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
