Наталя ІЩЕНКО

Європейський Союз пропонує створити спеціалізований суд за підтримки ООН для розслідування та судового переслідування злочинів, скоєних під час агресії Росії проти України. Наразі у Європейській службі зовнішніх справ готують позицію щодо можливих опцій створення спеціального трибуналу. Тим часом Україна опрацьовує кілька варіантів створення міжнародного суду, один із них – на основі угоди між Україною та ООН, яка може ухвалити відповідну резолюцію.

Але якщо спеціальний трибунал щодо злочинів Росії буде створено, чи будуть покарані російські пропагандисти? Ті, хто розпалював ненависть та ворожнечу проти українців, закликав до «денацифікації», хто стверджував, що «української нації не існує», хто поширював дезінформацію та фейки, які мали виправдати напад на Україну, закликав бомбити Київ?

З цього приводу маємо два абсолютно різні попередні кейси, а які може спиратися український план покарання пропагандистів.

Перший – це Руанда.

Другий – це Югославія.

(Забігаючи наперед, зазначимо, що двірники, про яких нещодавно турбувалася Маргарита Симоньян, в обох випадках залишилися поза увагою міжнародного правосуддя).

ПРОПАГАНДА «ТИСЯЧІ ПАГОРБІВ»

Назву «Радіо тисячі пагорбів» знають всі, хто колись цікавився деструктивною пропагандою та мовою ненависті в медіа. Ведучи та керівники руандійської радіостанції Radio Television Libre des Milles Collines, RTLM  («Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів»), внесли настільки вагомий внесок в знищення представників одного з місцевих народів, що постали перед судом як повноцінні співучасники воєнного злочину  – геноциду.

Геноцид у Руанді в 1994 році був направлений на знищення етнічної меншини тутсі етнічною більшістю хуту. Протягом 100 днів тоді було вбито щонайменше 800 000 етнічних тутсі та поміркованих хуту. Близько 10% актів насильства вважають прямим наслідком впливу ефірів «Радіо тисячі пагорбів».

В 2014 році дослідник Гарвардського університету Девід Янагідзава-Дротт дійшов висновку, що вплив ефірів «Радіо тисячі пагорбів» на участь населення та збройних формувань у вбивствах можна виміряти, досліджуючи кореляцію зони покриття радіомовлення із кількістю насильницьких злочинів на цій території. Доповідь “Пропаганда і конфлікт: докази геноциду в Руанді” була оприлюднена в 2014 році.

«Результати дослідження показують, що трансляції призвели до посилення насильства під час геноциду», – наголошує дослідник, зазначаючи, що «існує прямий вплив» на участь населення в злочинах, оскільки насильство зростало в селах, де було присутнє мовлення «Радіо тисячі пагорбів». Аналіз показав, що близько 10 відсотків – приблизно 51 000 притягнутих до кримінальної відповідальності за вчинення актів геноциду осіб – скоїли злочини під впливом передач радіостанції.

Девід Янагідзава-Дротт також пише про наявність переконливих доказів того, що ефіри «Радіо тисячі пагорбів» «були найефективнішими для підбурювання насильства в селах, де населення було відносно неосвіченим і неписьменним, а тутсі становили відносно незначну меншість».

8 листопада 1994 року було засновано Міжнародний трибунал щодо Руанди. До 2015 року він працював у Танзанії. Вироки було винесено кільком десяткам винуватців в геноциді. Серед них були і ті, хто створив радіостанцію чи працював на ній.

«ВБИВАЛИ БЕЗ ЖАЛЮ»

У червні 2000 року міжнародний суд  засудив до 12 років ув’язнення Жоржа Руджіу – колишнього ведучого «Радіо тисячі пагорбів». Він визнав себе винним у прямому та публічному підбурюванні до геноциду та злочинів проти людяності, а пізніше дав свідчення проти свого колишнього боса та інших співробітників RTLM.

Зіркову ведучу радіостанції звати Валері Бемерікі. «Я сказала собі, що тутсі не люди. Я бачила їх тваринами, дикунами», – розповідає вона в документальному фільмі «Сім днів у Кігалі» про перший тиждень геноциду. «Наша роль полягала в тому, щоб вказати місця, де вони були, щоб їх знайшли і вбили. «Візьміть свої мачете і зрубайте всі великі дерева [ще одно визначення тутсі]!» Ми були як собаки, хворі на сказ, — каже колишня ведуча. – Ми вбивали без жалю».

Валері Бемерікі була засуджена довічно за планування геноциду. До пожиттєвого ув’язнення засудили і кореспондента «Радіо тисячі пагорбів» Бернара Мукінго.

Заарештований в 1996 році Жан Боско Бараягвіза, політик та один з ініціаторів створення компанії «Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів», був засуджений Міжнародним трибуналом за геноцид до тридцяти семи років ув’язнення.

Інший член ініціативного комітету зі створення радіостанції, колишній працівник Міністерства закордонних справ Фердинанд Нахімана отримав тридцять років ув’язнення за пряме та публічне підбурювання до вчинення геноциду.

У цій справі, вирок за якою був винесений 3 грудня 2003 року, Міжнародний трибунал дослідив зміст численних передач «Радіо тисячі пагорбів», які транслювались безпосередньо перед або під час здійснення геноциду в Руанді.

Серед головних звинувачень:

  • Ототожнювання комбатантів – солдатів Руандійського патріотичного фронту, до якого входили  переважно тутсі – з народом тутсі в цілому, включно із цивільним населенням
  • Об’єднання політичної та етнічної ідентичності (всі опоненти влади хуту – це тутсі, всі тутсі – опоненти влади хуту)
  • Просування етнічних стереотипів, завдяки яким поширювалася ненависть до тутсі
  • Заклики шукати та вбивати конкретних людей.

Станція транслювала імена «ворогів», яких слід було ліквідувати, і інформацію про те, де їх можна знайти. Частину цих людей в результаті було вбито.

Загалом, редакційна політика «Радіо тисячі пагорбів» є переконливим доказом намірів вчинити геноцид, – зазначив Трибунал. Висновок Трибуналу був однозначним: радіостанція підбурювала до масових вбивств.

ГРА В ХОВАНКИ

Але далеко не всі причетні до роботи цього «радіо ненависті» отримали покарання, бо міжнародне правосуддя не змогло встановити їхнього місцеперебування.

«Фінансист» геноциду в Руанді та один з засновників «Радіо тисячі пагорбів» Фелісьєн Кабуга був заарештований лише в травні 2020 року, поблизу Парижа, де проживав під фальшивим ім’ям. Ховатися йому допомагала родина  – його діти.

Арешт 84-річного Кабуги став результатом тривалого розслідування. Міжнародне правосуддя активно розшукувало його протягом 25 років. Сполучені Штати навіть обіцяли винагороду до п’яти мільйонів доларів за його затримання.

Кабугу звинувачують у зловживанні владою, масштабному фінансуванні та підбурюванні до вбивства сотень тисяч мирних жителів тутсі, а також забезпечував зброєю та транспортом членів збройних груп, які здійснювали акти геноциду.

У вересні 2022 року Фелісьєн Кабуга постав перед міжнародним судом, який тепер працює не в Танзанії, а в Гаазі. У 2016 році Трибунал щодо Руанди, разом із Трибуналом щодо Югославії увійшов у перехідну структуру – Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів.

Загалом міжнародне правосуддя щодо руандійських воєнних злочинців є дуже повчальним, і в однієї статті навіть побіжно не можна згадати всі нюанси його застосування на практиці. Втім, якщо розглядати кейс «Радіо тисячі пагорбів» окремо, можна зробити два важливих висновки:

  • «внесок» пропагандистських медіа в здійснення масових вбивств можна довести,
  • покарання не для всіх пропагандистів буде швидким і невідворотнім.

ЮГОСЛАВСЬКИЙ УРОК

Застосування міжнародного правосуддя щодо пропагандистів з іншого регіону, більш нам близького – з колишньої Югославії – є ще більш неоднозначним.

Якщо сказати дуже коротко, то справами проти пропагандистських медіа та пропагандистів Міжнародний трибунал в Гаазі не займався.

Гаазький трибунал, повна назва якого — Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року – створила Рада Безпеки ООН в 1993 році. 31 грудня 2017 року МТКЮ припинив роботу, після чого незавершені справи було передано (як і у випадку із Руандою) в Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів. Серед кількох десятків обвинувачених та десятків засуджених немає тих, хто отримав свій вирок саме за пропаганду ненависті, мову ворожнечі і т.п.

В МТКЮ розглядали справи керівників держав чи квазідержав, політичних лідерів, військових командирів, солдат – але не пропагандистів.

В той же час очевидці подій в колишньої Югославії кінця 1980-х – 1990-х стверджують: пропагандистська машина югославсько-сербської влади працювала дуже потужно і, на жаль, дуже ефективно.

Хорватських сербів запевняли, що незалежна Хорватія обов’язково буде усташською, тобто нацистською. Тому (продовжуючи справу югославських партизан) треба оголошувати свою, сербську «республіку» (Республіка Сербська Країна) і об’єднуватися із Сербією.

Чорногорцям розповідали, що з хорватського Дубровника готується напад на чорногорську Которську бухту, і тому треба завдати удар на випередження (напад на Дубровник так і називався – «Війна за мир»).

В Боснії лідери боснійських сербів почали буквально хрестовий похід проти боснійців-мусульман, оголосивши населення, що сповідує іслам, «генетично деформованим»…

Але міжнародне правосуддя у випадку із Югославією вирішило розібратися лише зі «стандартними» воєнними злочинами і злочинами проти людства – геноцид, терор проти мирного населення, депортація, порушення правил ведення війни – без заглиблення в теми пропаганди, дезінформації та інформаційних гібридних війн.

Югославський кейс демонструє, що навіть у випадку створення спеціального трибуналу щодо злочинів Росії в Україні система російської пропаганди не обов’язково стане предметом розгляду цієї установи. Таким чином, якщо українці дійсно хочуть, щоб російських пропагандистів посадили на лаву обвинувачених в міжнародному суді, треба ретельно і методично збирати докази вже зараз, наочно демонструючи світовій спільноті просту істину про те, що кремлівське телебачення в своїй пропаганді ненависті залишило далеко позаду руандійське «Радіо тисячі пагорбів».