Ультиматуми Путіна все частіше підкріплюються пропагандистськими наративами про «геноцид» російськомовного населення та «донбаського народу». У цьому інформаційному шумі просувається ідея про можливість визнання Кремлем ним же створених самопроголошених «ЛНР» та «ДНР». Але небезпека полягає ще й у тому, що традиційні маніпуляції про «злочини проти народу Донбасу», що задають нині тональність агітпропу, у майбутньому можуть стати приводом для переслідування за допомогою міжнародних юридичних інструментів конкретних людей – військовослужбовців ЗСУ та українських політичних діячів – у реальному житті. Наш матеріал – про те, як російські силовики та агітпроп спільними зусиллями організовують систему політичних переслідувань українців за злочини, яких ніколи не було.
Напередодні головний пропагандистський ресурс Кремля RT (раніше відомий як Russia Today) оприлюднив заяву Слідчого комітету РФ, в якій йшлося про відкриття понад 400 кримінальних справ за фактом вчинення «київським режимом» злочинів “проти мирного населення” на Сході України.
«У період з 2014 року порушено понад 400 кримінальних справ цієї категорії, з них понад 350 стосовно представників силових структур України, а також за фактами обстрілів населених пунктів та цивільного населення та у зв’язку із застосуванням заборонених засобів та методів ведення війни», – пише RT.
До цього бізнесмен та «кухар Путіна» Євген Пригожин, якого також звинувачують у створенні «фабрики тролей» – так званої «Агенції інтернет досліджень» та сумнозвісної ПВК «Вагнер», найманці якої беруть участь у конфліктах по всьому світу, в тому числі й на Донбасі, – повідомив, що звернеться до правоохоронних органів з приводу відкриття справи по факту «геноциду народу Донбасу».
І невдовзі організації, пов’язані з Пригожиним, направили лист зі звинуваченням Києва у геноциді до міжнародних організацій.
Зокрема такий лист від «Фонду боротьби з репресіями», заснованого Пригожиним, озвучила директорка цього «фонду» Міра Терада, і адресований він голові Ради з прав людини ООН Нажат Шамім, а також головуючій в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) Анн Крістін Лінде.
Наратив про «геноцид» російськомовного населення та народу Донбасу – давно відомий сюжет і зазвичай агітпроп дістає цей наратив у періоди ескалації для загострення градусу дискусій. Такі пропагандистські матеріали про «геноцид» з’являлася, наприклад, під час прийняття в Україні «Закону про освіту», «Закону про корінні народи» тощо й, звісно, мотиви Києва, за версією прокремлівської пропаганди, були у тому, щоб нашкодити «російськомовному населенню».
«У Слідчому комітеті розповіли про «сотні скалічених життів» російськомовних громадян, які проживають на території Донбасу, за злочини щодо яких ніхто не покараний», – пише Російська газета, з посиланням на RT.
Але найбільшим злом, що призвело «до геноциду», залишається, за версією агітпропу, Революція гідності. Для кремлівської пропаганди саме ця сторінка української історії є точкою відліку для спотворення дійсності. Й сюжетні варіації довкола наративів теж зводяться саме до цього знаменника.
«Українська влада розпочала спецоперацію проти населення Донбасу у 2014 році. Жителі регіону відмовилися визнавати владу, яка прийшла внаслідок антиконституційного перевороту, та об’єдналася у Донецьку та Луганську народні республіки», – йдеться в матеріалі агітпропу.
Пропагандистські конструкції про «геноцид» вибудовуються навколо того, що саме тоді до влади в Україні прийшов незаконний режим, американці встановили свій зовнішній контроль над Україною, щоб Київ і Вашингтон разом могли калічити «сотні життів російськомовних громадян Донбасу».
«Геноцид російського населення Донбасу здійснюється за допомогою важкого озброєння масової невибіркової дії, такого як «Град», «Ураган»… та інших видів. При цьому київський нацистсько-олігархічний режим не гребує цинічно видавати втрати Донбасу за свої. Тобто все, що фашисти роблять самі, вони приписують своїм жертвам», – пише Ритм Євразії”.
«Треба запитати у країн-членів НАТО: чи розуміють вони, що з їхньої зброї та за їхньою допомогою київський режим розстрілюватиме мирне населення України?» – каже Захарова під час одного з брифінгів.
Для прокремлівської пропаганди наратив про геноцид слугує не лише для використання у «дипломатичних» цілях. Росія, підміняючи факти пропагандистськими фейками, легалізує альтернативну реальність за допомогою юридичних інструментів.
Московський суд ще у 2016 році визнав події на Майдані державнимпереворотом. На рівні міжнародного права агітпроп теж не відстає й уміло маніпулює даними ООН щодо жертв на Донбасі, приписуючи їх Києву.
Наприклад у матеріалі РІА йдеться: «Влада України у квітні 2014 року розпочала військову операцію проти самопроголошених ЛНР та ДНР, які заявили про незалежність після держперевороту в Україні в лютому 2014 року. За останніми даними ООН, жертвами конфлікту стали близько 13 тисяч людей». Тобто складається враження, що це саме українські Збройні сили вбили цих людей.
Повідомлення Слідчого Комітету РФ про “сотні справ” проти Києва супроводжуються на сайті RT й переліком українських посадовців та військових, начебто причетних до цього, документуючи їхні дії та рішення в умовах агресії РФ проти Росії – анексії Криму та окупації Окремих районів Донецької та Луганської областей, з точки зору саме такого альтернативного трактування реальності і “права”.
Гібридні переслідування
Використання міжнародних юридичних інструментів для Росії – звична технологія і попри певні запобіжні процедури, що встановлені у тому ж Інтерполі – як от неможливість оголошення у міжнародний розшук за політичними мотивами або переслідування за національної чи релігійною ознакою, – РФ вдається знаходити можливості для зведення рахунків та переслідування людей, яких в Кремлі призначили своїми ворогами – від прихильників Навального до українських військових та політичних діячів.
У 2020 році у Греції за запитом Росії був затриманий екскерівник батальйону «Айдар» Сергій Мельничук. Звинувачення – “злочини проти народу Донбасу”. Ім’я Мельничука було внесено до бази даних Інтерполу за запитом РФ на двосторонньому рівні між Грецією і РФ, втім згодом грецькі правоохоронці відпустили його.
Роком раніше у Польщі затримали іншого учасника Майдана і антитнрористичної операції на сході України Ігоря Мазура – так само на вимогу Інтерполу за запитом Росії, яка звинувачує українця в участі у Першій чеченській війні у 1990-х роках.
Неймовірного розголосу набула справа нацгвардійця Віталія Марків, який у 2019 році був засуджений в Італії за вбивство журналіста Андреа Рокеллі та перекладача із РФ Андрія Миронова, які потрапили під обстріл поблизу Слов’янська. Після завершення перегляду справи у грудні 2021 року Марків був виправданий та звільнений. З боку Кремля переслідування нацгвардійця не завершилося – після повернення нацгвардійця в Україну, СК оголосив Марківа у розшук по справі про подвійне вбивство.
Як писав StopFake, частину доказів проти Марків сторона обвинувачення просто взяла із інтернету – це відео телеканалу Russia Today (нині RT), стаття з російського пропагандистського ресурсу «Русская весна», чиї статті під час розгляду справи активно передруковувалися в Італії та інтерв’ю з неназваним «капітаном української армії» в італійській газеті Corriere della Sera.
Нещодавно в італійському Неаполі за запитом Росії був затриманий український режисер Євгеній Лавренчук. Агітпроп пише, що російський суд засудив Лавренчука заочно у справі про шахрайство й на цій підставі російські правоохоронні органи звернулися із запитом до Інтерполу. Крім того, агітпроп вибухнув матеріалами з дискредитації Лавренчука, називаючи режисера “содомітом та русофобом”. Сам Лавренчук раніше проживав у Москві й після розгортання російської агресії повернувся в Україну.
Згодом Інтерпол визнав, що Росія зловживає інструментами організації й дані про запит щодо Лавренчука до італійської сторони були видалені, як такі, що містять ознаки політичного переслідування.
До слова, Україна свого часу добилася зняття з міжнародного розшуку трьох десятків українських громадян, яких вимагала арештувати Росія й серед яких були Рефат Чубаров, Мустафа Джемілєв, Анатолій Гриценко та інші.
Кожен з цих випадків супроводжується агресивною риторикою щодо цих осіб, конспірологічних звинувачень на їхню адресу, в тому числі і у «русофобстві».
«Джемілєв є лідером найбільш радикально налаштованої частини кримськотатарської громади. Під час подій навколо повернення Криму до складу Росії саме він керував перекиданням 3 тисяч бойовиків із півострова до Львова. А зараз він відповідає, зокрема, за перекидання терористів ІДІЛ через Україну до Туреччини, звідки ті вирушають до різних арабських країн, і насамперед до Сирії», – пише агітпроп.
Агітпроп пройшовся по кожному з цих випадків і резонансними ці справи в інших країнах робила саме кремлівська пропаганда. Тому список RT і заяви Слідчого комітету є черговим проявом їхньої синергії по переслідуванню українських громадян Кремлем.
При цьому, історія з примусовою посадою літака з Романом Протасевичем у Білорусі свідчить про те, що якщо з тих чи інших причин Кремль не зможе використати наявні юридичні інструменти для міжнародного переслідування своїх опонентів, то він завжди може вдатися до силового сценарію захоплення. До речі затриманий влітку в Мінську Протасевич був «допитаний» представниками так званих “правоохоронних органів ЛНР” – так само за підозрою у «злочинах проти народу Донбасу».
Маріанна Присяжнюк
