Джерело: Наталя Іщенко, для Дня
Вже місяць в медіатусовці відбувається буча та колотнеча навколо конфлікту між командою проекту StopFake з одного боку, та спільнотою навколо сайту «Заборона» і персонально Катериною Сергацковою — з іншого.
З першого погляду може здаватися, що йдеться про черговий «медіасрач», який став для українського журналістського середовища вже буденною справою, чи так само звичним вербальним протистоянням доморощених (умовних) ліваків та (умовних) правих. Але ні, не цього разу.
В даному випадку мова йде не про медіарозбірки, не про ідеологічну дискусію, а про спеціальну інформаційну операцію, гібридну атаку РФ, яку мало хто розгледив через надмірну сфокусованість чи то на персонах учасників «батлу», чи то на окремих деталях цього публічного протистояння.
«КІНО І НІМЦІ»
Розповідь про нинішній конфлікт в медіа середовищі треба починати з розповіді про події… в Берліні в травні 1945 року.
75 років тому фотокореспондент ТАСС Євгеній Халдей, виконуючи завдання редакції, опинився в місті в перші дні після закінчення бойових дій. «Правда, до того часу червоноармійці вже взяли Берлін і встановили стяг — але Халдей той історичний момент не зафіксував, — писала в квітні 2014 року російська газета «Аргументи і Факти». — Коли військовий кореспондент наблизився до місця зйомки, бої вже давно стихлі, а на Рейхстазі майорів безліч прапорів». Але ж знімки «треба було зробити». Тоді Халдей «вирішив зняти кілька постановочних репортажних фото». Спочатку (як стверджував телеканал «Звезда» в березні 2017 року) фотограф зшив червоний прапор «за одну ніч з скатертини».
Потім, як пише «АіФ», він «попросив перших же солдатів, яких зустрів, допомогти йому: забратися на Рейхстаг, встановити прапор з серпом і молотом і трохи попозувати». Ті погодилися, і … Подальші події «Аргументи і Факти» описує так:
«Фотограф знайшов виграшний ракурс і відзняв дві касети. Його персонажами стали бійці 8-ї гвардійської армії: Олексій Ковальов (встановлює прапор), а також Абдулхакім Ісмаїлов і Леонід Горічев (помічники). Потім фотокор зняв свій прапор — його він забрав з собою — і показав знімки в редакції. За словами дочки Євгенія Халдея, в ТАСС фото «прийняли як ікону — зі священним трепетом».
Коли фотографію вже збиралися публікувати, редактор раптом дещо помітив і заборонив її друкувати. Виявилося, що на кожній руці бійця Ісмаїлова було надіто по годиннику: один свій, другий — трофейний. У Радянському Союзі такого допустити не могли — щоб солдат виявився мародером, відібрав щось у ворога. І знімок почали екстрено «виправляти» — видряпувати другий годинник на плівці голкою.
Незважаючи на всі негаразди, фотографія була видана — і відразу ж стала символом перемоги Радянського Союзу».
ФЕЙСБУК ЩОСЬ ПІДОЗРЮЄ
Через 75 років після захоплення радянською армією столиці Третього рейха, в травні 2020 року, соціальна мережа Фейсбук почала видаляти фотографію Євгенія Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом», пости користувачів, які її розміщували, і навіть баніти окремі акаунти через публікацію цього знімку.
В принципі, знаючи наведену вище історію цього фото, можна було з легкістю пояснити це віднесенням знімку до категорію фейкових повідомлень. Але під час блокування і видаленні постів із зображенням з’являлося інше повідомлення — про те, що публікація «прихована», тому що порушує «правила Спільноти щодо небезпечних людей і організацій». Як зазначалося, ці норми покликані «запобігти можливій шкоді кому-небудь в реальному світі».
Після шквалу обурення в російському сегменті соцмережі, офіційний представник Фейсбук заявив: «Цей контент був видалений помилково нашими автоматизованими інструментами виявлення порушень і тепер відновлений. Ми приносимо вибачення користувачам за будь-які незручності, що виникли в зв’язку з цим».
Незважаючи на отриману сатисфакцію, російські «лицарі плаща і пера» вирішили не пробачати соціальній мережі цього випаду і скористатися ситуацією для атаки на «ворожій» Фейсбук.
Журналіст агенції Sputnik, що є частиною «Федерального державного унітарного підприємства «Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні»», Леонід Свиридов, забанений через публікацію, назвав дії Фейсбука «звичайним фашизмом». Свиридов (до речі, позбавлений у 2014 році акредитації в Польщі на вимогу Агентства внутрішньої безпеки країни) заявив — йдеться про заплановану масової акції, а не технічну помилку.
«FB банить фото, де радянський солдат закріплює прапор над Рейхстагом. Що роблять у відповідь спадкоємці переможців, що робить країна, яка перемогла фашизм? А нічого. Стидіще. Кожен день — стидіще», — написала в Telegram головний редактор МІА «Росія сьогодні» Маргарита Симоньян.
Буквально за «темником» «з центру» (про «фашизм у Фейсбуці») 11 травня сайт Украина.ру (який теж є частиною холдингу «Росія сьогодні») публікує «дослідження» (чи «розслідування»?) під девізом «Нацисти на службі у американської соцмережі».
Автор статті звертає увагу на «примітну», за його словами, кадрову політику ФБ. «У 2019 стало відомо, що менеджером по публічній політиці Facebook на Україні стала Катерина Крук. …Ця українка працювала на націоналістичну партію» Свобода» (вона була помічницею депутата-»свободівця» Ігоря Швайки)», — зазначає Україна.ру.
«Загалом, кадрова політика Facebookу досить красномовна. І вона не дає підстав говорити про неупередженість модерації російськомовного контенту в цій соцмережі», — констатує видання.
«НАЦИСТИ У ФБ»
Пізніше тема про «антиросійську змову нацистів у FB» потроху майже зникла з інформаційного простору. Але про неї не забули.
На початку липня до висвітлення теми, яка так зацікавила кремлівських пропагандистів, долучилося «незалежне видання неновинного формату» «Заборона», що орієнтується на Східну Європу, але працює в Україні.
Стаття «заборонців» має назву «Facebook заблокував Заборону за критику неонацистів. Виявилося, що українські фактчекери соцмережі тісно з ними товаришують». Починається матеріал словами: «На початку 2020 року Facebook обрав двох партнерів в Україні для протидії фейкам та дезінформації, — окрім VoxCheck, соцмережа зупинила свій вибір на StopFake — інтернет-проекті, який із 2014-го займається викриттям російської пропаганди. Це рішення бачиться неоднозначним, адже представники StopFake товаришують із відомими ультраправими діячами, серед яких є засуджені за вбивство на ґрунті ненависті».
Далі в публікації йдеться про «зв’язки із «неонацистами» та «одіозними праворадикалами» Євгена Федченка, одного із засновників і головного редактора проекту, та «головного обличчя StopFake» Марка Супруна, чоловіка колишньої в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун.
Впізнаєте? Це ж знов «фашизм у Фейсбуці» та «нацисти на службі в американської соцмережі»!
Фактично, публікація «Заборони» стала частиною інформаційної атаки на Фейсбук, яку започаткували кремлівські пропагандисти. Ідентичність тезисного ряду можна побачити, навіть не знаючи основних принципів контент-аналізу.
«ВІЗІТКА ЯРОША»
Але йдеться не тільки про суто інформаційну спецоперацію.
Окрім російських державних медіа, атакували Facebook і його українських партнерів також і медіа російського бізнесмена Костянтина Малофеєва, якого вважають основним «спонсором» анексії Росією Криму та розгортання війни на Донбасі. Одна деталь — Ігор Гіркін (Стрєлков) — офіційно був його підлеглим.
Малофеєв перебуває під санкціями США з кінця 2014 року. 28 липня ц.р. акаунт на YouTube телеканалу «Царьград», що належить бізнесмену, був заблокований у зв’язку із порушенням законодавства США про санкції. Але сайт каналу працює, в тому числі і в Україні.
Буквально в один і той самий день із критичним текстом про українську антифейкову ініціативу на «Забороні», на веб-сторинці «Царьграду» вийшов аналогічний матеріал про те, як вони пишуть, StopFake і «могилянські тролі» «виляють собакою» «в особі Facebook і інших, працюючи до того ж в інтересах українських націоналістів». Автори наводять в статті різні приклади недружніх випадів соцмережі та її партнерів з України проти телеканалу. Пояснюється ця «упередженість», звісно ж, впливом праворадикалів.
Ви будете сміятися, але «Царьград» знайшов в українських фактчекерів… так, «візитку Яроша»! «Сайт для перевірки фактів StopFake.org був запущений 2 березня 2014 року. Ініціаторами його створення стали викладачі, випускники та студенти Могилянської школи журналістики. …Могилянську школу журналістики в 2001 році очолив дехто Сергій Квіт», який , як стверджується в статті, є другом Дмитра Яроша.
СПІВПАДІННЯ
Звісно, творчий колектив «Заборони» міг і самостійно звернутися до «важливої та актуальної» теми «нацистів у Фейсбуці», без координації «з Центру», лише із міркувань суспільного інтересу та особистої громадської позиції. Але навіть якщо повірити в цей неймовірний збіг обставин, все одно доведеться визнати: в результаті чи то скоординованої кампанії, чи то співпадіння інтересів та поглядів російських та українських представників «однієї професії», у вітчизняний медіапросторі буквально «зсередини» були ретрансльовані сенси і наративи «гібридних військ Кремля».
Втім, не хотілось б в цієї ситуації і ідеалізувати StopFake, як і взагалі ідею боротьби із неправдивими новинами за допомогою їхнього безкінечного спростування. Колись я написала, що антифейковий активізм є нічим іншим, як спробою ганятися за «сонячними зайчиками». Проблема ж не в самих «підроблених новинах», а в тому, що хтось їх продукує та розповсюджує. Полювання на «зайчиків» буде тривати доти, доки комусь, хто тримає в руках «дзеркало», не набридне, що йому заважають транслювати свої повідомлення світу, і він не вирішить вивести цього гравця з гри. Що власне, ми зараз і спостерігаємо.
Як показав приклад з «прапором Перемоги над Рейхстагом», росіяни готові запекло боротися за своє право і далі поширювати «свою точку зору» та «свою правду». Вони будуть завзято та системно боротися проти соціальної мережі, яка заважає їм без перешкод транслювати свою — радянську чи російську — версію реальності. Вони будуть шукати для цього союзників і добровільних помічників та проводити масштабні інформаційні операції…
На жаль, історія «як посварилися «Заборона» та StopFake» — це не сумна «мильна опера» із погрозами та чварами із переходом на особистості та із детективними поворотами сюжету («редактор «Заборони» Катерина Сергацкова сказала, що поїхала з України після того, як отримала погрози вбивства»). Це «кіно» про те, як в українському інформаційному просторі може бути легко та просто реалізована російська спецоперація, наскільки методи протидії інформаційним загрозам в епоху постправди є недовершеними та вразливими, та про те, наскільки глобальним та запеклим є нинішнє гібридне протистояння.
Джерело: Наталя Іщенко, для Дня
Газета: №142-143, (2020)
