Автор: Даниїл Кулінка
Молоді аудиторії дедалі частіше отримують новини із соціальних мереж, де межа між професійною журналістикою та іншим контентом стає менш помітною. Тому медіа мають не лише протидіяти дезінформації, а й відновлювати довіру та допомагати аудиторії орієнтуватися в інформаційному середовищі. На це спрямований міжнародний проєкт JEMILE, який інтегрує медіаграмотність у журналістську освіту та робить взаємодію з аудиторією частиною професійної практики. Як проєкт пропонує переосмислити підготовку журналістів і сформувати нові підходи до роботи медіа, розповідає Кайялеена Рунстен – голова керівної групи JEMILE, координаторка фінської команди, директорка програми журналістики в Університеті прикладних наук Haaga-Helia та журналістка з двадцятирічним досвідом.
Чому медіаграмотність та проєкт JEMILE є важливими в сучасному світі?
Наш проєкт спрямований на боротьбу з дезінформацією. І ми всі, хто тісно працює над цим проєктом, також маємо журналістське минуле. Тож останні роки ми всі з великим занепокоєнням стежили за тим, як розвиваються події щодо довіри аудиторії до журналістики та обсягів усілякої неправдивої інформації та фейків, що циркулюють в Інтернеті.
Усі ми мали певне бажання щось із цим зробити. Створюючи нашу групу, основна ідея була для нас цілком чіткою: ми хотіли заохотити молодих майбутніх журналістів застосовувати нові професійні методи, якими вони зможуть користуватися щодня.
У чому полягає основна ідея проєкту JEMILE? Які його цілі, завдання і як він реалізується?
В рамках цього проєкту ми зосереджуємося на трьох основних напрямках роботи. Головною метою є організація семінарів у мережах EJTA та FEJS. EJTA (European Journalism Training Association) – це Європейська асоціація журналістської освіти, до якої входять близько 80 шкіл та університетів у приблизно 30 країнах. Більшість учасників цього проєкту вже є членами EJTA. Ми організовуємо ці заходи у тісній співпраці з навчальними днями EJTA, які проводяться двічі на рік. Там ми намагаємося знайти найкращі педагогічні практики щодо того, як заохочувати відповідальне використання інформації та шукаємо нові способи взаємодії з громадськістю у журналістиці. Ми також організовуватимемо семінари спільно з іншими асоціаціями. Наприклад, з IPI (Міжнародним інститутом преси) та деякими національними організаціями.
Ми працюємо зі своїми студентами, тому ми проведемо кілька спеціальних курсів з медіаграмотності та її застосування в журналістиці. Ці курси відбуватимуться в кожній країні.
На основі цього ми також будемо заохочувати викладання серед студентів, щоб наприкінці 2027 року організувати для них конкурс, де вони зможуть презентувати свої найкращі проєкти та ідеї. Цей захід відбудеться в рамках FEJS – форуму європейських студентів-журналістів. Ми також проводимо дослідження в сфері журналістської освіти та того, як вона намагається боротися з дезінформацією.
Одна з цілей проєкту – сприяння відповідальному використанню інформації в Європі. Що на вашу думку є відповідальним використанням інформації?
Ми маємо прояснити в рамках цього проєкту саме поняття відповідального використання інформації та те, як воно проявляється в журналістиці, щоб журналісти, медіа організації та, зрештою, й широка аудиторія могли краще його зрозуміти. Я вважаю, що, по суті, відповідальне використання інформації пов’язане з кодексами етики журналіста. Але, як я вже казала, аудиторія не завжди знає, що це таке. Тому нам потрібно зробити журналістські практики більш помітними для аудиторії. Звісно, залежно від кожної конкретної аудиторії, існують різні тлумачення відповідальності, коли йдеться про використання інформації. Тому неможливо запропонувати єдину модель, яка б підходила для всіх систем.
Які практичні матеріали чи інструменти будуть розроблені в рамках проєкту? Як викладачі зможуть ними користуватися після завершення проєкту JEMILE?
Це питання є основою нашого проєкту. І саме тут роль EJTA стає такою важливою, адже ми, а особливо Stop Fake, вже маємо значний досвід у такій роботі з різноманітними аудиторіями. Stop Fake вже співпрацював у напрямку створення практичних інструментів з Learn to Check в Іспанії. Саме ці дві організації несуть основну відповідальність за створення наборів інструментів для вчителів.
Після того, як ми випробуємо їх на практиці під час семінарів, що відбудуться в рамках навчальних днів EJTA, ми продовжимо впроваджувати їх наступної зими та весна в рамках інших тренінгів для викладачів. Оскільки EJTA також планує проводити тренінги з медіаграмотності у форматі фокус-груп, вони зможуть і надалі використовувати матеріали та набори інструментів, які ми підготували.
Який стан справ із медіаграмотністю в Європі на сьогодні? З якими загрозами, пов’язаними з медіаграмотністю, стикається громадськість?
З самого початку ми спеціально сформували групу так, щоб до неї увійшли країни з різним історичним досвідом у сфері медіаграмотності. Я родом із Фінляндії, і Фінляндію дуже часто відзначають за дійсно високий рівень медіаграмотності. Але я б сказала, що, судячи з останніх рейтингів, у нас тут існують точно такі самі проблеми, як і в інших європейських країнах. Наприклад, молоде покоління переважно шукає інформацію та новини в соціальних мережах, особливо в TikTok, і це саме по собі ускладнює молодим людям розуміння того, що таке справжня та добросовісна журналістика. Журналістика є важливою ланкою демократії, оскільки забезпечує людей перевіреною інформацією. Усі ми маємо право отримувати та поширювати інформацію в рамках свободи слова
Я вважаю, що багато молодих людей сьогодні насправді не розуміють чому журналістика є важливою, тоді як старші покоління більше довіряють журналістиці як професії. Тож, на мою думку, п’ять країн, що беруть участь у нашому проєкті, у цьому плані тісно пов’язані, оскільки стикаються зі схожими викликами. Але оскільки історії як демократії, так і освіти в наших суспільствах відрізняються, ми можемо вчитися один у одного.
Зараз ми спостерігаємо стрімкий розвиток штучного інтелекту. На вашу думку, чи є ШІ корисним інструментом, чи, навпаки, одним із ворогів медіаграмотності?
Саме це ми детально обговорювали, під час нашої зустрічі з іншими викладачами журналістики на навчальних днях EJTA в естонському Тарту, наприкінці травня, під час одного з наших перших семінарів. Ми прийшли до висновку, що нам потрібно включати використання ШІ у все, що ми робимо в рамках журналістської освіти, адже саме майбутні журналісти будуть тими, хто також розвиватиме відповідальне використання ШІ у своїй роботі.
З іншого боку, досить легко зайняти позицію, що ШІ – це скоріше ворог, і потрібно лише намагатися знайти способи триматись осторонь цієї технології. Я вважаю, що важливо уникати такої думки. Нам слід шукати способи його використання, наприклад, у фактчекінгу та медіаграмотності загалом. Адже технологія – це лише інструмент, і саме від нас, як людей, залежить, як ми її використовуватимемо.
Проєкт реалізується в рамках міжнародного партнерства. Чи існують відмінності в підходах до медіаграмотності в журналістиці в різних країнах?
Я вважаю, що здебільшого відмінності в підходах є для нас корисними, і це також є однією з основних ідей цього проєкту. Ми хочемо вчитися один у одного та розвивати роль журналістики й залучення аудиторії до журналістики з різних точок зору різних країн. Саме це й робить цей проєкт особливим: ми маємо певні переваги, оскільки можемо вчитися один у одного.
З іншого боку, ми також стикаємося з різними викликами під час реалізації проєкту, особливо з тими, що можуть виникнути через різноманітність історичних та культурних контекстів країн. Це стосується формулювання дослідницьких питань, оскільки ми маємо намір підготувати кілька науково обґрунтованих статей. Поєднання різних методологій та різних ситуацій з медіаграмотністю є справжнім викликом.
Що кожна окрема країна вносить у проект? Чому саме така міжнародна команда була важливою для JEMILE?
Серцем цього проєкту є моя колега з Фінляндії, Анне Леппяярві, яка наразі є президентом EJTA. Отже, вона разом з Крістіною Ністор з університету BBU у Клуж-Напоці, почали обговорювати, як ширше впроваджувати медіаграмотність в журналістську освіту. Крім того, Анне зустрілася з Нереїдою Каррелло з організації Learn to Check в Іспанії. У результаті цих обговорень вони почали планувати, як спільно реалізувати проєкт. Потім ми почали шукати інших партнерів, яких можна залучити до цього проєкту.
Іспанія та Фінляндія, займають передові позиції за рівнем медіаграмотності в Європі. У нас є чимало практичних прикладів, якими ми могли б поділитися з іншими. Але, наприклад, у Румунії ситуація трохи відрізняється. У них є чималий досвід у сфері дезінформації та пропаганди, пов’язаний з їхньою історією як частини Радянського Союзу та близькістю до Росії, так само як і у Фінляндії.
Learn to Check в Іспанії мала тісні зв’язки з Stop Fake. Це дало нам чітке розуміння, що ми були б раді, якби змогли звернутись до українців та залучити їх до проєкту, оскільки вони зараз переживають справжній кошмар, спричинений дезінформацією та напливом фейкових новин про війну та все, що там відбувається.
Крім того, наш вибір припав на Латвію, що також межує з Росією. Тому ми вважаємо важливим підкреслити й тут, що дезінформація досить часто використовується як інструмент пропаганди. І ми хочемо, щоб якомога більше європейців зрозуміли, як працюють мережі поширення дезінформації. Тож я вважаю, що ми є дуже сильною групою з різним досвідом і саме завдяки цьому цей проєкт є таким корисним для всіх нас, партнерів.
Україна вже понад десять років протидіє масштабним інформаційним атакам. Чи вплинув досвід України на концепцію JEMILE?
Саме українська організація Stop Fake та іспанська Learn to Check спільно відповідають за розробку навчальних матеріалів для викладачів журналістики.
Тож роль України в цьому процесі справді вирішальна. Важливо також те, що українці щотижня перебувають на передовій боротьби з дезінформацією. Тому, на мою думку, Україна також слугує своєрідним тестовим майданчиком для вивчення того, що, наприклад, може запропонувати штучний інтелект. І завдяки українському досвіду ми можемо впроваджувати ці ідеї в цей проєкт та пильно стежити за тим, як будуть змінюватись тенденції.
Чим медіаграмотність для журналістів відрізняється від медіаграмотності для пересічних громадян?
Я вважаю, що ми працюємо переважно з майбутніми журналістами і намагаємося створити нову модель журналістики, в якій журналісти повинні і можуть налагоджувати тісніші зв’язки зі своєю аудиторією. Робота з аудиторією має стати більш природною частиною журналістської практики.
Але з іншого боку, якщо часто спілкуватися з журналістами, стає зрозуміло, що вони досі не до кінця розуміють, хто є їхньою цільовою аудиторією і чого вона насправді хоче. Тому я вважаю, що хоч і не може бути єдиної моделі взаємодії, яка підходила б усім, але майбутні журналісти мають бути більш відкритими до різних аудиторій. Крім того, я вважаю, що майбутні журналісти, а це значна частина студентів, яких ми навчаємо – не працюватимуть виключно в рамках традиційних журналістських форматів, якими ми зараз займаємося.
Оскільки через штучний інтелект багато журналістських практик зазнають змін, журналісти повинні мати навички медіаграмотності у своєму арсеналі. Це дозволить їм краще розуміти, як громадськість сприймає інформацію та яким є рівень її використання. У кожній країні, що бере участь у проєкті JEMILE, існують значні відмінності в рівні медіаграмотності, а також є групи населення, які перебувають у більш вразливому становищі щодо доступу до інформації. Журналісти несуть відповідальність за те, щоб залучити й їх до процесу та подбати про їхні інформаційні потреби.
Яким буде кінцевий результат проєкту? Якого конкретного результату ви сподіваєтеся досягти?
Ми щиро віримо, що медіаграмотність та залучення аудиторії до журналістики – це дуже широке питання, яке охоплює навички, тому цей дворічний проєкт є лише початком. Однак, реалізуючи його в рамках мережі, яка об’єднує журналістів, викладачів та студентів з усієї Європи, а також їхні європейські асоціації, ми прагнемо створити основу, яка дозволить продовжувати цю роботу навіть після завершення проєкту.
Ми створимо набір інструментів для зміцнення довіри аудиторії та способів посилення ролі перевіреної інформації, який можна буде використовувати в журналістській освіті у п’яти країнах-учасницях проєкту, і він буде опублікований на сайті EJTA. Одне з наших побажань – створити мережу експертів з медіаграмотності серед викладачів журналістики не тільки в школах-членах EJTA, а й у ширшому контексті, наприклад, серед інших зацікавлених сторін, зокрема серед неурядових організацій. Ми також опублікуємо одну або дві наукові статті про медіаграмотність як частину педагогіки журналістики.
Ми прагнемо підвищити висвітлення щорічного тижня медіаграмотності ЮНЕСКО, що відбувається у жовтні, шляхом організації заходів за участю представників журналістики та інших суб’єктів громадянського суспільства у п’яти країнах-учасницях проєкту.
Якби через п’ять років ви могли побачити лише одну зміну, яку спричинив проєкт JEMILE, що б це було?
Це справді складно, але я вірю, що якщо JEMILE вдасться залишити свій слід у журналістській освіті, то він полягатиме у включенні навичок медіаграмотності до навчальних програм з журналістики, а також в активному залученні різних аудиторій у п’яти країнах-учасницях проєкту, а якщо все піде дійсно добре, то й в інших європейських країнах також.
