Програма «Вести недели» розповіла, що в США розсекретили великий обсяг документів, які стосуються вбивства президента Джона Кеннеді у 1963 році. Дмитро Кисельов повідомляє про це так:
«Для когось канікули – найсолодший час перетерти скандальчик… Скандальчик тоді треба влаштувати. Так і вчинили. Розсекретили велику порцію документів, пов’язаних із вбивством президента Кеннеді у 1963 році. У безпідставних інтерпретаціях тінь кинули на Росію».
Далі йде великий сюжет кореспондента ВДТРК у США Дениса Давидова, з якого можна зрозуміти: Кисельов незадоволений здебільшого тим, що серед розсекречених паперів виявилися такі, що проливають світло на діяльність радянських спецслужб:
«У розсекречених паперах є і про підводні човни, на яких СРСР закидав диверсантів для вбивства президента США, і суми розписані, які Москва нібито виділила на ліквідацію. Екскурс в історію американському глядачеві влаштовують у перервах між страшилками дня сьогоднішнього – Росія ось-ось нападе на Україну: «Люди забувають чи не знають, що Лі Харві Освальд буквально був комуністом. Він жив у Радянському Союзі, симпатизував комунізму, він хотів поширити ці ідеї. І під час холодної війни комуніст убив президента, який хотів розібратися із Радянським Союзом»».
Остання цитата належить Адаму Гійєтту. Давидов не пояснює російському глядачеві, хто це такий, йому важливо створити враження, ніби американські ЗМІ використовують розсекречені матеріали для антиросійської пропаганди. А тим часом Гійєт – далеко не найавторитетніша фігура в американській медіаспільноті. З 2019 року він очолює вкрай консервативну організацію Accuracy in Media, що підтримує різноманітні конспірологічні теорії, заперечує небезпеку глобального потепління (можливо, на користь своїх спонсорів – нафтових компаній) і заявляє про те, що масштаби пандемії COVID-19 надто перебільшені. До Accuracy in Media Гійєтт працював віцепрезидентом ультраконсервативної організації Project Veritas, що публікувала сфальшовані провокаційні матеріали, які компрометують політичних супротивників Дональда Трампа. Оскільки інших свідчень «антиросійської істерії» в американських ЗМІ «Вести тижня» не привели, можна припустити, що масштаби її, як мінімум, перебільшені. Опубліковані документи загалом не викликали особливих сумнівів в офіційній версії, згідно з якою Кеннеді застрелив убивця-одинак Лі Харві Освальд.
Але ця версія не влаштовує «Вести недели», їм набагато ближча теорія, за якою за вбивством стоїть ЦРУ та особисто його колишній директор Аллен Даллес, змушений піти у відставку після провалу спроби повалення режиму Кастро на Кубі. За підтвердженням цієї теорії Давидов звертається до великого друга Кремля, кінорежисера Олівера Стоуна, який у 1991 році зняв гучний фільм «Дж.Ф.К.» про те, як ЦРУ перешкоджало розслідуванню вбивства президента, а нещодавно повернувся до цієї теми вже у документальному фільмі «Дж.Ф.К., повернення: у задзеркаллі». Стоун розповідає Давидову:
«Аллен Даллес, колишній очільник ЦРУ, якого Кеннеді звільнив після провалу в Затоці Свиней, ненавидів президента. Даллес пішов, але у розвідці залишилися його люди. Починаються розмови, що не можна допустити переобрання Кеннеді. Не можна – і все. Його треба вбити. Бо інакше він займе ще радикальнішу позицію під час свого другого терміну. Кеннеді чесно намагався покласти край холодній війні з Росією. Кеннеді йшов із В’єтнаму, намагався досягти миру з Кубою, і в нього були всі можливості досягти успіху. Звичайно, це не подобалося „яструбам”, противникам миру і прихильникам жорсткої лінії в нашій країні. І вони не можуть зупинитись, бо на кону дуже багато грошей. Угоди і гроші. Вся річ у них, а не в Росії. Якби не було Росії, було б знайдено іншого ворога. Ми створюємо це фальшиве середовище через ЗМІ. Я все життя це спостерігаю — брехня заради грошей. Ми живемо на брехні. Ми постійно говоримо про те, як комуністи захоплюють Америку».
На підтвердження цієї версії Стоун і Давидов наводять низку аргументів:
«Коли влада пред’являє американцям фотографію Лі Харві Освальда, який нібито позує з тією самою гвинтівкою, режисер пропонує аудиторії придивитися до знімків уважніше. „Я ніколи не бачив цих знімків. Так, це моє обличчя, але його наклали на чиєсь тіло. Подивіться, як падає тінь від носа. Вона лежить прямо, ніби опівдні. А тінь унизу дивиться убік, як рано-вранці або надвечір”, – говорив Освальд.
За протоколом Освальд, який в армії стріляв найгірше у взводі, за 6 секунд зробив три точних постріли по цілі, що рухалася, хоча кожна перезарядка такої гвинтівки – це мінімум 2,5 секунди».
Але версію про фотомонтаж іще 2017 року спростував професор Каліфорнійського університету в Берклі Хані Фарід, якого називають «батьком судової експертизи цифрових зображень». У матеріалі Бі-Бі-Сі сказано:
«Як доказ того, що фото підроблене, вказують на тіні, насамперед на обличчі, які нібито падають від іншого джерела світла, ніж на інших об’єктах знімка. Підборіддя Освальда видається ширшим, ніж на світлині з поліцейської дільниці, а його поза, навіть з урахуванням ваги рушниці, якась неприродна. Питання викликає і довжина самої гвинтівки.
Фарід і його колеги проаналізували фотографію в серії досліджень, опублікованих у 2009, 2010 та 2015 роках. Вони побудували 3D-модель зображення, взявши до уваги ріст і вагу Освальда та його рушниці.
Дослідники підтвердили, що всі тіні на зображенні походять від одного джерела світла, тіні на обличчі роблять підборіддя візуально ширшим, ніж на поліцейському знімку. Поза Освальда також цілком правдоподібна з огляду на центр маси тіла і те, як він тримає гвинтівку.
А довжина карабіна на фотографії, з урахуванням перспективи, становить 101,2 см, тобто лише на сантиметр менша за заявлений виробником розмір зброї.
Загалом, дослідники не виявили жодних доказів фальшування фотографії».
Історія про «поганого стрільця» Освальда також сумнівна. Він служив у морській піхоті й проходив серйозну стрілецьку підготовку, у 1956 році отримав кваліфікацію снайпера. Те, що він був не найкращим стрільцем у своєму взводі, не означає, що він не міг убити президента.
Після вбивства армійська лабораторія балістичних досліджень провела експеримент, у ході якого троє стрільців, два цивільних і один військовий, які до цього не користувалися тією моделлю гвинтівки, з якої стріляв Освальд, – італійською моделлю Carcano 1938 року, – зробили по два постріли по трьох мішенях із такої ж відстані. В результаті першу ціль вразили всі 6 пострілів, другу – 2 з 6, третю – 5 з 6. Часу на постріли пішло не більше, ніж у Освальда. А з трьох пострілів убивці в ціль влучили два.
Стоун у своїх фільмах робить акцент на «чарівній кулі», яка нібито дивовижним чином змінювала траєкторію: спочатку вона потрапила в спину Кеннеді, вийшла через шию, потрапила в спину губернатору Техасу Джону Конналлі, що сидів у машині перед ним, пробила легеню, вийшла через груди і потрапила в його ж зап’ястя, пройшла через нього і увійшла в стегно. Прихильники конспірологічної версії ілюструють це такою схемою:
Але на фотографіях видно, що Конналлі сидів не просто перед Кеннеді. Президент розташувався на краю заднього сидіння, спираючись рукою на борт машини, а губернатор сидів на одному з двох додаткових відкидних сидінь, тобто трохи ближче до центру салону. Тому насправді схема повинна мати такий вигляд:
Фільми Стоуна основані на версії прокурора Нового Орлеана Джима Харрісона, який був переконаний, що вбивство Кеннеді є результатом змови ультраправої групи за участю ЦРУ. Учасником цієї змови він вважав банкіра Клея Шоу. Харрісон навіть звинуватив його, але судовий процес, що тривав два роки, закінчився в 1969 році повним виправданням Шоу. За версією Харрісона, Шоу, який працював у Римі в організації під назвою «Центр світової комерції», був пов’язаний із ЦРУ. Повідомлення про зв’язок вперше з’явилося в італійській газеті Paese Sera; згодом з’ясувалося, що публікація була організованим КДБ СРСР вкиданням – такі дезінформаційні операції радянські спецслужби проводили не раз, користуючись одним і тим самим сценарієм: спочатку повідомлення з’являлося в невеликій іноземній газеті, яка вважалася незалежною, а потім його підхоплювала ліва преса по всьому світу. Газета Paese Sera не вважалася комуністичною, але була пов’язана з італійською компартією, належала тому ж видавничому дому, що й партійна газета LUnità, а редакції двох газет розміщувалися в одній будівлі.
Ще у 1961 році Paese Sera опублікувала «викривальний» матеріал про те, як ЦРУ та особисто Аллен Даллес розробляли план замаху на Шарля де Голля. А 1967 року, незабаром після арешту в США Клея Шоу, в газеті з’явилася стаття про те, що він у Римі під прикриттям «Центру міжнародної комерції» за завданням ЦРУ займався фінансуванням антикомуністичних організацій у Європі. Оскільки газета не мала репутації комуністичної, її матеріали охоче передруковувала західна ліва преса, і таким чином версія про те, що заарештований у США ймовірний змовник був агентом ЦРУ, стала набирати популярності.
Прокурор Харрісон заперечував, що почерпнув ідею про зв’язок «змовника» Шоу з ЦРУ з італійської газети, і стверджував, що взагалі не читав її до завершення суду. Але свідчення того, що він був знайомий із статтею, існують. Отже, швидше за все, прокурор, а слідом за ним і Стоун, повірили радянській дезінформації.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
