Джерело: Дар’я Єгорова, для Радіо Свобода
Тетяна Червенко навчалася на механіко-математичному факультеті МДУ, здобула ступінь кандидата економічних наук, тривалий час працювала у фінансовій сфері й займалася управлінським консалтингом. Останніх чотири роки вона викладала математику у звичайній московській школі. За час роботи вчителем вона займала призові місця на конкурсах московських педагогів. Але незабаром Тетяна Червенко може залишити школу. Якась пильна громадянка написала на неї донос уповноваженій з прав дітей Марії Львовій-Бєловій.
На думку автора листа, вчителька порушила права школярів і зробила аморальний вчинок, взявши участь у антивоєнній акції 6 березня і давши інтерв’ю Deutsche Welle. Донощиця, яка стверджує у скарзі, що цілком підтримує «спецоперацію» (так влада Росії називає війну проти України – ред.), пропонує звільнити Тетяну через її бажання висловлювати «не ті погляди, які правильні». Педагог дійсно виступає проти «розмов про важливе» і відмовляється їх проводити. Нещодавно через це на Тетяну Червенко наклали дисциплінарне стягнення. В офіційному документі вказано причину догани: самовільна заміна теми уроку.
В інтерв’ю Радіо Свобода вчителька розповіла, що, попри погрози та тиск, вона не збирається брехати своїм учням.
– Ви знаєте людину, яка написала на вас донос? Це мати одного із ваших учнів?
ТАКІ УРОКИ РОЗПАЛЮЮТЬ РОЗБРАТ МІЖ ДІТЬМИ З РІЗНИМИ ПОГЛЯДАМИ НА ПОЛІТИКУ
– Дуже сумніваюся. Донощиця вже скаржилася на мене влітку. Тоді директор запропонувала їй поговорити особисто, але авторка листа відповіла, що вона живе не в Москві. Я думаю, що людина, яка написала на мене донос, підробляє таким чином. Лист був підписаний, швидше за все, вигаданими ім’ям та прізвищем.
– У листі написано, що ви за національністю українка. Це так?
– Я громадянка Росії, за національністю наполовину болгарка. Мій тато, болгарин, переїхав до Краснодара з півдня України ще за радянських часів. Моя позиція не пов’язана з тим, що мій батько родом із України. В душі багато росіян, європейців, американців – зараз теж українці.
– Якою була ваша реакція, коли ви дізналися про те, що вам доведеться з 1 вересня проводити «розмови про важливе»?
– Наприкінці червня нам прислали посилання і сказали підписуватись на телеграм-канал «розмов про важливе». Влітку на різних майданчиках учителям читали лекції про це. Там, зокрема, говорили, що російський народ такий особливий, з унікальним генетичним кодом. Мовляв, ми всі згуртуємось і будемо допомагати нашим воїнам, щоб вони перемогли. Наприкінці серпня виклали матеріали та сценарії для патріотичних уроків. В них навіть були прописані емоції дітей, тобто передбачалося, що у якийсь момент школярі мають, наприклад, відчувати захоплення. На запитання, які потрібно було ставити учням, передбачалися правильні відповіді. До них вчитель мав плавно підвести учня. Я зрозуміла, що педагогів змушують займатися у школі пропагандою, тобто робити вчинки, які дискредитують нашу професію. Маленькі учні довіряють вчителю, їх дурити просто підло. Старші школярі одразу побачать брехню, бо вчитель, який говорить такі речі, або тупий, або бреше. Крім того, такі «уроки важливості» спрощують в очах підлітків складні події й розпалюють розбрат між дітьми з різними поглядами на політику. Підліткам не можна однобоко розповідати про неоднозначні явища, провокуючи конфлікти між ними. Їм краще нагадувати, що, незважаючи на відмінності та протиріччя, нам треба у лихоліття підтримувати один одного. Я вважаю, що всіх дітей треба берегти, досить для них розмов про проблеми вдома. Молодші школярі після розмов про війну у школі приходять додому і плачуть. На них впливають переживання батьків, а школа має бути місцем спокою. Їм зараз і так важко.
– Справді, важко повірити, що сучасних підлітків вдасться на таких уроках у чомусь переконати. А маленькі діти, швидше за все, погоджуватимуться з думками батьків. Як ви вважаєте, у чому сенс таких «розмов про важливе»?
ВИМАЗАТИ ВЧИТЕЛІВ У ВСЬОМУ ЦЬОМУ, ЩОБ ЯКНАЙМЕНШЕ ГРОМАДЯН РОСІЇ ЗМОГЛИ ЗАЛИШИТИСЯ ОСТОРОНЬ
– Мені здається, одна з цілей уроків важливості – вимазати вчителів у всьому цьому. Як і всіх чоловіків зараз вони хочуть до цього залучити, щоб якнайменше громадян Росії змогли залишитися осторонь. З багатьох причин «розмови про важливе» суперечили всім моїм переконанням. І мені захотілося звільнитися відразу, коли я про це нововведення почула. Подумавши, я вирішила не йти за власним бажанням. Нехай вони мене самі звільняють. Я не хочу йти сама з принципу. Зазвичай на педагогів тиснуть, а вони йдуть мовчки. Вчителів роками привчають з усім миритися і мовчати. Мені здається, що цю практику треба змінювати своїм прикладом. Я звикла до своїх учнів, і батьки мене підтримують. Минулого року мене вирішили позбавити класного керівництва та викладання у моєму класі. Батьки учнів заступилися за мене, і я залишилася класним керівником. Я відчула себе Фургалом, зрозуміла, що я потрібна комусь як учитель. Це мене зміцнює і підтримує.
– Якою була реакція вчителів вашої школи на той факт, що вони тепер мають дітям якось пояснювати на уроці необхідність війни з Україною?
– У нас не прийнято ставити запитання адміністрації школи. Керівництво на педрадах і нарадах передає волю влади, а вчителі або беруть під козирок, або спускають на гальмах. Новину про «розмови про важливе» вчителя сприйняли без зайвих запитань та обговорень.
У МЕНЕ ВСЕРЕДИНІ БІЛЬ. ВІН РОЗПОЧАВСЯ 24 ЛЮТОГО І НІЯК НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ
– Як вам вдалося відмовитись від проведення «розмов про важливе»?
– Я сказала учням, що у нас зараз буде патріотичний урок, а найпатріотичніше зараз – готуватися до олімпіади, чим ми й займемося. На наступному уроці ми патріотично вивчали усний рахунок, а на третьому занятті не менш патріотично готувалися до ОДЕ. На останнє заняття прийшла завуч. Я попросила сторонніх залишити приміщення, але вона залишилася і записувала урок на диктофон. Завуч написала на мене службову записку, і без зайвих зволікань мені принесли догану на ознайомлення. Це було після доносу на мене уповноваженій з прав дітей Марії Львової-Бєлової, тій, яка обурювалася, що вивезені з України діти співали гімн України.
– Чому ви вирішили брати участь в антивоєнній акції 6 березня?
– Я того дня зрозуміла, що в мене з’явився вільний час, щоб висловити свою позицію. Мітинг для мене закінчився затриманням, штрафом у 20 тисяч рублів і знайомством в автозаку з однодумцями. Ми досі підтримуємо одне одного.
– Як адміністрація школи відреагувала на вашу участь у антивоєнному мітингу?
ПРОТЕСТ МАЄ БУТИ НАВІТЬ У СЬОГОДНІШНІХ УМОВАХ
– Приблизно через місяць після мітингу мою поведінку вирішили розібрати на комісії у школі. Вони намагалися мене виховувати. Я їм відповіла, що не треба поводитися зі мною, немов я школярка, яку ви спіймали на перерві й вичитуєте за двійки. Тоді директорка попросила всіх піти, крім мене та одного із представників їхньої «кишенькової» профспілки. Директор сказала, що розуміє мене, але батьки можуть дізнатися про мою участь у мітингу. Я пояснила, що на уроках я нікого ні до чого не закликаю, а те, чим займаюся у неробочий час, – це моя особиста справа. Мені запам’яталися слова директорки, сказані нею під час розмови, мовляв, серед батьків учнів є патріоти. Вони зачепили мене. Я також патріот. У мене та моїх однодумців усередині біль. Він розпочався 24 лютого і ніяк не закінчується. Людям погано, у них депресія і тривога. Напевно, так і має бути. Тільки у «бегемота» все може бути в порядку за таких умов. Люди виходять на мітинги, тому що від цього вони починають почуватися трохи краще. Вони виходять, незважаючи на всі ризики, щоб хоч щось зробити. Єдині ліки від вивченої безпорадності – це діяльність. Ми живемо зараз, як у останніх книгах про Гаррі Поттера. І як в останніх книгах про Гаррі Поттера, можливо, якщо щось робити, то зло відступить. Протест має бути навіть у сьогоднішніх умовах. Трава має прорости крізь цей асфальт.
– Вам не страшно, залишаючись у Росії, так сміливо висловлюватись?
– Мені було б страшніше жити, щодня розповідаючи дітям те, у що я сама не вірю.
– Чому ви, здобувши добру освіту та досвід роботи у різних сферах, чотири роки тому обрали викладання у середній російській школі?
– Мені стало нудно працювати у фінансовій сфері, і я пішла і управлінський консалтинг. Там було трохи цікавіше. Під час декрету я підробляла репетиторством. Мені сподобалося викладати дітям, особливо коли вдавалося їх навчити чомусь. І після декрету я вирішила влаштуватися на роботу до школи. У школі я намагалася постійно піднімати свій рівень професіоналізму. За чотири роки я стала призером конкурсів для московських освітян. Адміністрації школи до мене складно причепитися з професійної точки зору.
– Якою б ви хотіли бачити сучасну російську школу?
– Я вважаю, потрібні великі перетворення в російській школі. Сьогоднішня ситуація у світі змушує мене думати, що дітей потрібно з дуже різного віку вчити вирішувати конфлікти цивілізованим чином. У школі потрібно запровадити медіацію конфліктів на рівні дітей, необхідні батьківські та дитячі ради, які діють насправді, а не для галочки. Необхідно створити гнучку систему обов’язкових і необов’язкових курсів у старшій школі, щоб старшокласники могли самостійно формувати своє навчання, виходячи з цілей подальшої освіти чи професійної діяльності. Звісно, якість самої освіти, особливо гуманітарної та суспільної, зараз дуже низька. На мій погляд, економіка, суспільствознавство, історія – це зараз часто формальні дисципліни, які не показують школярам справжню картину світу.
ДІТЯМ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ У ШКОЛІ МАТИ СВОЮ ДУМКУ
Зі школи треба зробити цікаве місце. Але зараз це неможливо. В нас не залишилося дискусійних форм освіти. Дітям не дозволяють у школі мати свою думку. На суспільствознавстві вони лише конспектують за учителем, на історії лише вивчають дати подій. Ми повинні у процесі навчання дітей показувати, що існують різні погляди на одну й ту саму подію. Якщо педагог суспільствознавства нормально вестиме свій предмет, він довго у школі не протримається. Тому що за допомогою професійного підходу до цього предмета можна виховати самостійних дітей, які думають.
Потрібно у школі більше свободи й умов для розкріпачення дітей. У моєму класі навчаються в основному хлопчики. Раніше на перерві між уроками вони паперові м’ячики кидали в коридорі. «Обежешник» прибіг і почав вимагати, щоб вони припинили, бо в коридорі камери. Тоді я дозволила їм гратися в класі. Ненормально, коли діти сидять сім уроків без руху. Ці заборони – не носитись, не стрибати – шкідливі для дітей. Через ці безглузді обмеження діти хуліганять на уроках. Загалом школа має допомагати дітям стати сучасними, гнучкими, різнобічними та професійними людьми. Звісно, частина дітей займається самоосвітою, відвідує курси. Але шкода дітей із неблагополучних сімей. Саме для них школа могла б стати соціальним ліфтом, а вчитель – тим значним дорослим, який потрібний будь-якій дитині. Загалом, дайте дітям у школі більше свободи рухатися та висловлюватися. І краще запитайте, що їм цікаво і як краще змінити російську школу.
Московська школа №1747, де працює Тетяна Червенко, стала відомою в червні минулого року. Тоді після дій профспілки «Альянс вчителів» звільнилася заступниця директора з виховної роботи Лариса Богданова. Педагог намагалася змусити колег агітувати друзів, родичів і знайомих голосувати на праймеріз за кандидата-єдинороса. Вчителів у чаті, який був опублікований в інтернеті, Богданова так і називала – «шановні агітатори». Департамент освіти відповів на запит профспілки, що інформація про агітацію серед учителів не знайшла підтвердження. За деякий час з’явилася інформація про звільнення завуча Богданової. Вона стверджувала, що пішла за власним бажанням. Активісти впевнені, що її звільнили через оприлюднення факту примусу працівників школи до участі у праймеріз «Єдиної Росії».
Тетяна Червенко сказала в інтерв’ю Радіо Свобода, що спроба змусити її та колег займатися політичною агітацією її сильно обурила. Саме після цієї історії педагог вступила до профспілки «Альянс вчителів».
Джерело: Дар’я Єгорова, для Радіо Свобода
