Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии

Зловтіха російських політиків і пропагандистів у зв’язку з черговим конфліктом навколо Карабаху може, на перший погляд, здивувати. Адже якою б сильною не була ненависть Кремля до вірменського прем’єр-міністра Ніколу Пашиняна і наскільки б великим не було роздратування з приводу спроб вірменського керівництва зблизитися з Заходом, але сам конфлікт вкотре підкреслює провал російського впливу на пострадянському просторі та безсилля – реальне чи навмисне – російських «миротворців».

В останні дні Другої карабахської війни миротворчу роль росії визнавали буквально всюди – і у Вірменії, і в Азербайджані, і в Туреччині, і на Заході, і, звісно, в самому Карабаху. Наразі Азербайджан просто ігнорує присутність російських миротворців у регіоні, у Вірменії протестувальники блокують посольство росії в Єревані, у Туреччині про російську роль не згадують, на Заході намагаються діяти самостійно і вже не розраховують на Москву. А з самого обстрілюваного Карабаху на адресу росії летять прокляття та звинувачення. Чому ж радіти?

Протест в Ереване возле посольства России, 19 сентября 2023 года
Протест у Єревані біля посольства росії, 19 вересня 2023 року

ГОЛОВНЕ, У ЧОМУ ЗАРАЗ ЗАЦІКАВЛЕНИЙ ПУТІН, – ЦЕ СТВОРЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ УСЮДИ, ДЕ ЦЕ ТІЛЬКИ МОЖЛИВО

Але Кремль, гадаю, цікавить насправді аж ніяк не лише «покарання» вірменського прем’єр-міністра та його народу. Головне, у чому, впевнений, зараз зацікавлений Володимир Путін, – це створення конфліктних ситуацій усюди, де це тільки можливо. Це така тактика підпалу, коли «ллють бензинчик» і підпалюють, коли створюється безліч конфліктних ситуацій, і «вороги Росії» повинні гасити ці пожежі, відволікатися від путінської війни в Україні. Так, саме так. Нинішнє загострення в Карабаху – продовження не лише Другої карабахської війни, а й, певен, війни Путіна проти України. Як і всіх інших криз, які росія або ініціює, або не хоче втручатися в їх врегулювання. Простіше кажучи, телефон державного секретаря США має дзвонити, не перестаючи, і прохання про допомогу мусять звучати дедалі частіше.

Приблизно так само Володимир Путін поводився у 2014 році, коли приймав рішення про анексію Криму. У Москві, я впевнений, добре розуміли, що порушують усі мислимі та немислимі норми міжнародного права і що тиск на Росію через окупацію Криму лише посилюватиметься. Але якщо відволікти увагу кризою на сході та півдні України, Заходу буде вже не до Криму. Тож «підпал» Донбасу, спроби заколотів у Харкові та Одесі – все це було, гадаю, не лише здійсненням плану захоплення українського сходу, а й відволіканням уваги від уже прийнятого рішення про анексію. І внаслідок цього відволікання уваги виникла багаторічна війна на Донбасі. Як у лютому 2022 року через прагнення змінити владу в Україні та «відвернути увагу» від анексії вже Донбасу розпочалася велика війна в Україні. Так, до речі, може статися з будь-яким новим підпалом Кремля: ставку буде зроблено на локальну кризу, а розпочнеться велика пожежа.

У НИНІШНЬОЇ МОСКВИ – ПСИХОЛОГІЯ НЕДОРОСЛЯ: ПІДПАЛИТИ ВІН МОЖЕ, А ЩО РОБИТИ, КОЛИ  ПОЖЕЖА РОЗГОРИТЬСЯ І ПІДСТУПИТЬ ВЖЕ ДО ВЛАСНОГО БУДИНКУ, – НЕ ЗНАЄ

До речі, саме тому дітям намагаються не давати сірники – тому що вони ще не дуже розуміють наслідки своїх дій. У нинішньої Москви – схожа психологія недоросля: підпалити він може, а що робити, коли пожежа розгориться і підступить вже до його власного будинку, – не знає, та й не думає про це, адже це не короткострокове тактичне рішення. У цьому, певен, і полягає небезпека росії. Державу, яка має значний ядерний арсенал, очолює хуліган, не здатний подивитися далі власного носа і захоплений генеруванням криз і трагедій настільки, що його політики та «експерти» вже навіть не намагаються приховувати радості через чуже горе.

Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач  Радіо Свобода і Крым.Реалии