Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Заколот ПВК «Вагнер» показав, що населення росії не готове виступити на захист режиму, проте постать Володимира Путіна все ще має в очах більшості певне сакральне значення. Повністю розвінчати цю сакральність може лише воєнна поразка Кремля, пише CEPA.
Незважаючи на спроби російської пропаганди подати розгубленість і безпорадність Кремля як прояв сили і стійкості, навіть у прокремлівські Телеграм-канали часом проникає твереза оцінка наслідків бунту Євгена Пригожина. Зокрема, керівник Агентства стратегічних комунікацій Вадим Самодуров у своїй статті для курованого президентською адміністрацією каналу «Незыгарь» зізнався, що «військовий заколот успішно відбувся».
«Приватна військова армія без особливих зусиль взяла під контроль два російських регіони і неймовірно швидко рухалася до Москви», – відверто говорить Самодуров, визнаючи, що ПВК «Вагнер» зупинила свій марш-кидок лише за підсумками переговорів «з посередником Кремля, в ролі якого виступив глава сусідньої держави». За його словами, система «повністю провалила» влаштований Пригожиним «стрес-тест», і цей факт «матиме серйозні наслідки для державної, правової, військової системи росії».
Інший автор того ж Телеграм-каналу, Дмитро Севрюков, зазначає, що «несистемні зміни, що відбулися, не викликали у громадян відторгнення і тим більше не покликали їх на барикади захищати від несподіваних озброєних гостей сформований світопорядок». Севрюков порівнює те, що сталося, з реакцією населення у 1991 році, «коли руйнувалася радянська влада, але протистояти тому майдану охочих було мало».
Незалежні політологи також стверджують, що бунт Пригожина явно продемонстрував: Путін і його режим користуються лише пасивною підтримкою населення, але не мають його активної підтримки, і народ продовжує жити своїм звичайним життям, не кидаючись захищати чинну владу.
З одного боку, це позитивний чинник, оскільки він руйнує багато пропагандистських міфів про єдність народу і влади. Проте проблема полягає в тому, що, незважаючи на заклики з боку окремих лідерів опозиції, протягом доби Пригожинського заколоту так і не з’явилася сила, здатна скористатися смутою: ні представники демократичної опозиції, ні національно-визвольні рухи. Більше того, навіть низка осіб, які позиціонують себе як опозиціонери, підтримали в цій ситуації Путіна, а Ксенія Собчак і взагалі написала, що «заколот у воєнний час – це в будь-якому випадку і за будь-яких розкладів – гра на руку супротивника».
Роблячи скидку на те, що представники опозиції, які залишилися в росії, змушені так чи інакше йти на компроміси з Кремлем заради власної безпеки, не можна не відзначити, що частина людей, які займають таку позицію, робили це дуже щиро. Це стосується й деяких опозиціонерів, які вже давно живуть за кордоном. У цьому випадку, швидше за все, з’явився глибинний інстинкт росіян ставитись до верховної влади та держави, як до чогось сакрального.
Слід визнати, що Володимир Путін досить успішно прищепив росіянам таке ставлення до себе. За десятиліття перебування при владі його постать справді сприймається більшістю, як щось необхідне й недоторканне. З одного боку, як не дивно, це явище обернулося проти Путіна. Росіян привчили не брати участі в політиці під страхом в’язниці й ставитися до влади як до особливої касти «небожителів». Дійсно, якщо влада сакральна й існує незалежно від народу, то, за цією логікою, вона не потребує захисту з боку звичайних людей. Саме прищеплена росіянам пасивність та «вивчена безпорадність» багато в чому призвела до того, що ніхто не став на захист режиму.
З іншого боку, ореол сакральності путінської влади має негативний характер, оскільки не дозволяє росіянам піднятися на бунт проти Путіна і навіть поставити під сумнів найодіозніші його рішення. Дуже показовими в цьому плані є результати нового опитування групи незалежних соціологів Russian Field. Згідно з ними, 73% росіян вважають, що зараз росія рухається у правильному напрямку. При цьому рішення про підписання мирної угоди з Україною схвалили б 72% опитаних, а новий наступ на Київ – 64%.
Це означає, що одні й ті ж самі люди схвалюють будь-яке рішення влади з питань війни і миру. Таке делегування верховної влади найважливіших життєвих питань є наслідком її сакралізації. Саме тому відомий російський політолог Володимир Пастухов зазначає, що будь-яка заміна Путіна на іншу особу відкриє більше можливостей для зміни режиму в цілому, оскільки ніякий наступник спочатку не матиме того ореолу сакральності, який є у чинного глави держави.
У зв’язку з цим Євген Пригожин, сам того не бажаючи, досить багато зробив для десакралізації образу Путіна, не лише показавши всьому світу його безпорадність, а й фактично звинувативши його в розв’язанні безглуздої війни та поразці в ній. Але, можливо, найголовнішим тут і те, що голова ПВК «Вагнер» показав шлях подальшого розвінчання культу особистості Путіна – воєнну поразку росії. Тепер уже очевидно, що ця поразка неминуче викличе нападки на Кремль з боку «радикальних патріотів», які користуються підтримкою досить активної частини населення.
У свою чергу, лише посилення військової допомоги Україні здатне забезпечити нові фронтові поразки Кремля. Як зазначають експерти, це важливо для захисту не лише самої України, а й суміжних із нею держав.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии.
Статтю передруковано з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
