Наталя ІЩЕНКО
Угода між США і Німеччиною щодо «Північного потоку-2» викликала в Україні багато емоцій. Втім, міжнародна політика – справа прагматична, жорстка і вимагає відповідного, раціонального аналізу.
Якщо ж спокійно проаналізувати весь спектр наявної інформації щодо досягнутих домовленостей – як офіційні заяви так і меседжі російської пропаганди, то можна побачити ситуацію під іншим кутом і зробити кілька прагматичних висновків – можливо, не дуже радісних, але корисних.
УГОДА «БЕЗ ПЕРЕСПІВІВ»
Нагадаємо, що угода Німеччини з США про врегулювання суперечки через будівництво газопроводу “Північний потік-2” стосувалася трьох ключових позицій.
- Безпека України.
- Енергетична безпека Європи.
- Протидія кліматичним змінам.
Саме в такій послідовності розставили пріоритети Берлін та Вашингтон у спільній заяві, опублікованій 21 липня. В цьому можна переконатися, якщо прочитати безпосередньо сам текст, а не його перекази та «переспіви». Зауважимо, зокрема, що невипадково заява починається саме зі слів про те, що США та Німеччина рішуче підтримують суверенітет, територіальну цілісність, незалежність України та її європейський шлях.
Згідно із оприлюдненими домовленостями, Німеччина зобов’язується надати Україні додаткову фінансову допомогу обсягом понад 200 млн. євро. Близько 70 млн. євро Берлін спрямує на реалізацію двосторонніх проектів у галузі енергетики, насамперед у розвиток відновлюваних джерел енергії та збільшення енергетичної ефективності.
Крім того, США і Німеччина створять фонд обсягом не менше одного мільярда доларів для інвестицій у перехід України на відновлювані джерела енергії і підвищення енергетичної безпеки. Перший внесок до фонду в розмірі 175 мільйонів доларів внесе Берлін. Також Німеччина зобов’язалася спрямувати зусилля на досягнення домовленості в ЄС щодо інвестицій в український енергетичний сектор в розмірі 1,77 млрд. доларів до 2027 року.
Згідно з угодою, німецька сторона зобов’язалася вжити заходів у разі спроб Кремля використовувати трубопроводи, включаючи “Північний потік-2”, в якості зброї проти України. В заяві підкреслюється, що США та Німеччина «готові спільно реагувати на російську агресію та руйнівну діяльність, включаючи російські спроби використання енергоносіїв як зброї» або «подальші агресивні дії проти України» та мають для цього «відповідні інструменти та механізми». В якості можливих запобіжних заходів визначені, в тому числі, санкції, спрямовані на обмеження експорту російських енергоносіїв до Європи.
До того ж, Німеччина взяла на себе зобов’язання зробити все можливе для продовження договору про транзит російського газу через Україну ще на 10 років – дія існуючого звершується у 2024 році.
«ЗРАДА» ЯК МАНІПУЛЯЦІЯ
Можна скептично ставитися щодо подальшого практичного втілення задекларованої підтримки (хоча в документі фігурують і конкретні цифри фінансової допомоги, і конкретні кроки, які має зробити Німеччина). Але той факт, що в публічних комунікаціях Берлін та Вашингтон зробили акценти саме на забезпеченні української безпеки та енергонезалежності, каже про те, що і німці, і американці, розуміють існуючі загрози “Північного потоку-2” для України і справді хочуть їх зменшити. Очевидно, що проведення переговорів щодо ПП2 на самому високому рівні, як і фіксації домовленостей щодо надання Києву підтримки «на папері», виникли саме через прагнення завадити негативному розвитку безпекової ситуації на українському напрямку.
Дається взнаки, що західні партнери Києва намагаються поєднати свої поточні актуальні внутрішньополітичні та економічні інтереси із необхідністю щонайменше не ускладнювати безпекові проблеми на європейському континенті. В результаті і вийшов компроміс у вигляді німецько-американської угоди.
Для Києва навіть це компромісне рішення є не дуже приємним. Але й кричати «зрада» чи «нас кинули» точно не є доречним – і не тому, що «нам заборонили американці», як стверджують деякі джерела, але і суто з точки зору українських інтересів.
Показово, що меседж про «кидок» України Заходом активно розганяли російські медіа, при чому використовуючи саме таку термінологію, мовляв «Україну кинули». Зокрема, просували цей наратив і ведучі, і гості передачі «Час покаже» 22 липня на Першому каналі та винесли в головну тему програми Соловйов LIVE 25 липня.
Висновок, який навіювали російські пропагандисти на базі свого твердження про «кидок»: ані США, ані Європі вірити не можна. Чому цей наратив є маніпуляцією, корисною виключно для Кремля та його проксі в Україні пояснювати не треба.
ТРУБА ЯК ЗБРОЯ
Загалом, проаналізувавши «московські меседжі» щодо німецько-американської угоди, зрозуміло: в РФ дуже знервовано сприйняли чітке позиціонування «Північного потоку – 2» як потенційної загрози з точки зору регіональної безпеки.
Не можна, звісно, казати, що Москва не очікувала того, що Берлін буде про щось домовлятися з Вашингтоном. Але те, що за підсумками переговорів були озвучені безпекові умови роботи нового газопроводу з урахуванням українських інтересів, що Сполучені Штати на вищому рівні зафіксували своє залучення в ситуацію, фактично взявши на себе місію «контролера» виконання цих домовленостей, російську сторону явно напружило.
Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова, зокрема, дала зрозуміти, що в Москві вважають німецько-американські домовленості такими, що засновані на «політичних спекуляціях, фобіях и міфах» замість економічного прагматизму. «Є надія, що здоровий глузд все-таки візьме гору і знайдеться розумне рішення, що ґрунтується не на політичних спекуляціях, фобіях і міфах, а на прагматичних економічних розрахунках», – заявила вона на брифінгу 22 липня.
В рамках цього наративу росіяни активно почали просувати тезу про те, що весь проект будівництва «Північного потоку – 2» є суто комерційним, наголошуючи і в офіційних заявах, і в матеріалах росЗМІ, що Росія ніколи не використовувала енергоносії як зброю.
Ось, наприклад, ще одна цитата Захарової: «Росія ніколи не використовувала поставки енергоносіїв або питання про транзит в якості зброї і не має наміру робити цього в майбутньому».
Звісно, вся історія російсько-українських відносин ці твердження росіян спростовує. Одні «Харківські угоди» чого вартують. Нагадаємо, що Росія спочатку штучно створила борг України перед нею за постачання газу, а потім, нібито в рахунок його погашення та надавши Києву знижки на цей енергоносій, отримала у 2010-му році від уряду Віктора Януковича згоду на продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території України до 2042 р. Дійсно, до чого тут політика та безпека?
Судячи із тексту заяви Берліна та Вашингтона, там дуже добре знають «газові замашки» Москви і мають намір запобігти подібним практикам в подальшому.
БАЙКИ ТА «ПОРАДИ»
Окрім обурення через «підозри» у використанні енергоносіїв як зброї, в Москві продемонструвати своє «фе» Вашингтону та Берліну, поставивши під сумнів здатність німецької влади вплинути на дії російської сторони, коли ПП2 вже запрацює. Зокрема, це стосується продовження транзитного договору із Києвом.
Так, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, коментуючи домовленості про те, що німецька сторони буде сприяти продовженню транзиту газу через територію України, заявив: «Знати, Німеччина сильна…». Це крилатий вислів, як відомо, походить з байки Івана Крилова «Слон і Моська». Для тих, хто погано знає російську літературу, пояснюємо, що в оповіданні малесенька собака Моська, побачивши, як вулицею ведуть величезного слона, кидається на нього. Як написано в російської Вікіпедії, «думка байки полягає в засудженні імітації бурхливої діяльності і створення уявної величі». Тобто недипломатичний натяк Лаврова максимально прозорий та образливий.
Втім, окрім подібних «веселих» цитат російських офіційних осіб, транслювалися в медіаполе і доволі зловісні меседжі.
Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков, коментуючи 23 липня тему транзиту газу через газотранспортну систему України, заявив, що “Газпром” підтвердив свою готовність транспортувати газ через територію України після 2024 року «за умови, що це економічно доцільно, і за умови, що ГТС Україна знаходиться в робочому нормальному стані».
На перший погляд, нічого страшного в цьому висловлюванні немає. Але після перегляду російських пропагандистських каналів стає зрозуміло, про що йдеться – і тоді це дійсно звучить загрозливо.
В передачі російського Першого каналу «Час покаже» від 22 липня гості та ведучі на повному серйозі обговорювали можливість вибуху на українському магістральному газопроводі та переконували, що подібна надзвичайна подія є цілком вірогідною. Або «лайтверсія» – без надзвичайної події, але суть та сама: ГТС якось має стати непридатною для використання. Експерти в ефірі прямо пропонували російському керівництву наприкінці 2024 року заявити про те, що «труба зламалася», що нібито ГТС України знаходиться в несправному стані і далі продовжувати транзит територією України неможливо.
НОВИЙ РАУНД
Є у росіян і інші, більш елегантні версії, чому транспортувати газ до Європи треба, оминаючи українську газотранспортну систему. RT німецькою (екс-Russia Today) запевняє, що нова гілка трубопроводу, тобто «Північний потік – 2», «гарантує відповідність сучасним екологічним вимогам, оскільки викиди CO₂, що генеруються там, у п’ять разів менші, ніж на транзитному шляху через Україну через меншу кількість компресорних станцій». Меседж, чітко спрямований на європейську, насамперед на німецьку аудиторію. Подібні твердження, напевно, ми будемо тепер часто бачити в матеріалах російських ЗМІ, що мовлять в Європі.
Тобто росіяни, незважаючи на те, що «Північний потік – 2» нібито ось-ось запрацює, не збираються складати свою гібридну зброю.
Якщо спробувати спрогнозувати дії РФ в гібридній сфері, зокрема, в її інформаційному секторі, то, в першу чергу, треба чекати активної роботи роспропаганди на європейському, в першу чергу, німецькому напрямку.
Одним з наративів, очевидно, будуть твердження про несправну, застарілу, неекологічну українську ГТС.
Не менш очікуваною буде критика як власне німецько-американської угоди, так і політиків та політичних сил ФРН, які погоджуються виконувати домовленості із США, і тим більше тих, хто взагалі проти «Північного потоку – 2». Загалом передвиборча пора в Німеччині (вибори до Бундестагу відбудуться 26 вересня) – сприятливий період для активізації російської пропагандистської машини на німецькому ринку.
В Україні, напевно, буде продовження «наспівування» «старої пісні про головне» – про «зраду Заходу» та про необхідність відмови від європейських перспектив.
Отже, гібридна битва триває. І це головний висновок, який ми можемо зробити за підсумками завершення, напевно, головного, але не останнього етапу протистояння навколо «Північного потоку – 2».
