Джерело: Сергій Медведєв, для Радіо Свобода
Новий навчальний рік у Росії, новий етап індоктринації дітей: тепер «розмови про важливе» проходять навіть у дитсадках. Як відбувається «зомбування» дітей у школі, ким вони виростуть? Як вирвати дітей із мереж пропаганди, і що може зробити сім’я? Яку Росію збудують діти епохи «СВО» («спеціальною військовою операцією» в РФ називають своє повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року – КР)? Радіо Свобода обговорило ці питання з педагогом Дімою Зіцером та соціологом Маргаритою Завадською.
Усе почалося із закону Діми Яковлєва?
Діма Зіцер: Природа закону Яковлєва і природа того, що відбувається зараз, дещо різні. Влада, перебуваючи у своїй злочинній системі координат, діє правильно. Діти – найбільш незахищена і податлива група населення. А якщо йдеться про дітей так званого ніжного віку, про дитячі садки, там індоктринація діє тотально. Діти довіряють дорослим на 100%, починаючи з мами й тата, закінчуючи будь-якими дорослими, до яких їх привели мама й тато. Діти не вірять, що дорослі можуть бажати їм зла. Індоктринація у цій групі буде абсолютною, і мало хто зможе повністю звільнитися від неї надалі. Це не моя думка, це спостереження ґрунтується на серйозних академічних дослідженнях.
У будь-якому віці ми шукаємо символи у житті
Як відбуваються механізми зомбування? Розтлумачуються ази світобудови: «довкола вороги», але влаштовано це хитріше, маніпулятивніше. Коли йдеться про дітей, потрібно запровадити нормалізацію того, що відбувається. У маленької дитини те, що відбувається в сім’ї, те й нормально, навіть якщо відбуваються моторошні речі, сімейна культура це називається. Якщо щось відбувається вдома, то це і є норма. Якщо щось відбувається у дитячому садку, куди мене привели найзначущіші для мене люди в цьому віці, це і є норма, в цьому прийнято жити, так влаштований світ. Було б надто банально, якби кожну дитину ловили за ґудзика і казали: ми в оточенні ворогів, українці хочуть нас знищити, в Україні живуть нацисти і таке інше. Ні, це робиться поволі, і, на жаль, діє краще. Люди звикають до обстановки: з’явився плакатик на стіні в дитячому садку, намалювали картинку за гидким принципом, хто краще намалював, чи щось таке. Вивчили пісеньку. Добре з дітьми пісеньки вчити? Добре, дадуть відповідь багато дорослих. Зробили сценку. А сценка буде про похоронку, як в одному з відео, чи про проводи якогось чергового персонажа на СВО. У будь-якому віці ми шукаємо символи життя. У цьому сенсі Z – чудовий підкинутий символ. У лапках, звичайно. Це влаштовано так само. Моделі схожі. Конкретні інструменти можуть бути різними.
– Ми дітьми грали, скажімо, коли були червоноармійці та фашисти. А як зараз діти грають в Росії? Вбий «укронациста»?
Діма Зіцер: І з кожним днем гратимуть більше. Одна з функцій гри — це усвідомлення дійсності, крім іншого. Найпростіший приклад — «доньки-матері». Бачу маму, бачу тата, я дитина. Хочу спробувати бути мамою, бути татом, щось скопіювати. Чим більше буде цього, ще й підігрітого ненавистю, протиставленням, підігрітого змаганням — звісно, я понесу це на вулицю та у власне життя.
Хто не зможе тією чи іншою мірою, кажуть дослідники, позбутися індоктринації, то це діти ніжного віку. Мова не про підлітків, кому 15 чи 16, а про тих, кому було 7, або 6, або 5 років. Чому? Тому що вони вірять у дорослих. Є другий принцип. Чим довше перебувати в індоктринуючому середовищі, тим міцніші його установки. Уявімо, що мені 5 років, і мені почали прищеплювати ідеологію. Я вивчив пісеньки, взяв іграшковий автомат, і таке інше. У перехідному віці, як і належить, підлітки перевірять цю інформацію. Але довкола може виявитися саме це поле. І перевіривши його, вони підуть далі, тоді воно тільки зміцниться. Не йдеться про те, що у 80-х німецькі діти кінця 30-х та початку 40-х ходили зі свастиками. Ідеться про те, що ці люди говорили «так, але». Як у Росії: «Сталін — ефективний менеджер». Ви не заперечуватимете, що Гітлер у Німеччині побудував дороги? У мене був діалог із людьми похилого віку в місті Ікс у Німеччині. Вони з гордістю показували театр, який місту подарував Гітлер наприкінці 30-х років.
Чи може допомогти сімейне навчання, домашня школа? Чи це безпечно?
Діма Зіцер: У Росії, як і раніше, існують дуже професійні та чесні вчителі. У Росії, як і раніше, існують чесні школи. І серед цих шкіл є державні школи. Це дивно, але це правда. Тенденція переходу на сімейну форму навчання підвищується. Руки не дійшли, сподіваюся, що й не дійдуть.
– Чи можна забрати документи зі школи, скооперуватися з батьками, знайомими, брати репетиторів, йти з ними за шкільною програмою на сімейну форму навчання?
Діма Зіцер: Не просто можна. За чинним законом про освіту не можуть ці документи не віддати. За законом віддають документи, прив’язують вас до цієї школи, не мають права відв’язати. Насправді різні ситуації бувають. Якщо йдеться про індоктринувальне середовище, то людина починає вчитися вдома з такими ж, як і вона. Так, це пов’язано з певними змінами у житті. Потрібно зібрати групу, в ідеальному варіанті групу таких самих, як ми. Потрібно іноді прив’язатися до якоїсь інтернет-платформи, на додаток до атестації, яка існує двічі на рік. І потрібно витрачати набагато менше часу на уроки, аніж їх витрачають у звичайній школі.
Чи потрібні державні стандарти для підручників?
Діма Зіцер: За держстандартом очікується, що наприкінці 2-го класу учень знає, скільки буде 5 помножити на 5. Яким шляхом дійшли до цих 5х5? Державу це не має цікавити.
Як війна та пропаганда змінює вчительський корпус? Вчителі – одна з найуразливіших для держави та лояльних до неї груп.
Діма Зіцер: У 2023 році у відсотковому відношенні зі школи пішла найбільша кількість вчителів за останні 20 років. Не всі пішли, бо незгодні. Змінюють роботу, народжують дітей, багато відбувається, є ймовірність, що саме незгода на це вплинула. Що говорити про тих, хто є лояльним? Важливіше говорити про тих, хто не є лояльним.
Як говорити з дітьми про війну? Чи потрібно цензурувати інформацію? Чи можна дітям давати зброю, як іграшки?
Діма Зіцер: Говорити про війну, безумовно, треба. Гратися в знаряддя вбивства, безперечно, ні. Важливо, щоб людина навчалася різним інструментам взаємодії з дійсністю, окрім зброї, як мінімум. Мені видається це дуже і дуже важливим. Спочатку дорослі мають навчитися грати у війну. Школа – це довгі ходи. Ми у своїй школі організовуємо правила гри, в яких ця розмова можлива, учні самі її можуть завести. Наприклад, ми сидимо із учнями 12-15 років: давай, топ-10 новин для тебе. Там можуть бути й особисті новини: я у бабусі був на дні народження. Але можуть бути й суспільно значущі новини. І тоді ми говоримо дуже чесно і дуже особисто. Чому для тебе це на першому місці, або на сьомому? Чому в нього це на другому, а в тебе цього нема у списку? Давайте зрозуміємо. Тоді виникає чесна, суб’єктна розмова.
– Зерна патріотичного виховання, «розмов про важливе», портретів героїв, за роки війни дають сходи? Чи можна спостерігати зрушення у масовій свідомості? Відповідає соціолог Маргарита Завадська:
Маргарита Завадська: Молодь критично налаштована. Вона більше орієнтована, як і раніше, на співпрацю із Заходом. За даними всіх опитувань, в цілому вона налаштована набагато прозахідніше і миролюбніше.
– Це покоління Альфа, що народилися за Путіна, не знають альтернативних виборів, і так далі. Чи вплинуло на них те, що вони росли в епоху путінізму?
Маргарита Завадська: Якщо говорити про покоління Альфа і Gen-Z, то це покоління іронії, яке нічого не бере на віру. Вони соціалізувалися до месенджера MAX, який тепер насаджують, встигли соціалізуватися в англомовному середовищі, в рунгліші, якщо можна сказати, цього вже не відібрати. В одному з досліджень виявлено, що не те щоб опір, але ігнорування «розмов про важливе» виглядає так: взяти лікарняний, посміятися, пожартувати з учителя, закотити очі. Мікропрактики опору є. Вони не масові, але старшокласники чудово розуміють, що це нісенітниця, і вони хочуть, чесно кажучи, жити своїм підлітковим життям.
– Це старшокласники, а молодші класи?
Маргарита Завадська: А ось це страшно, те, що відбувається в дитячих садках та в початковій школі, я стежу за дослідженнями ранньої політичної соціалізації. Психіка дуже лабільна у цьому віці, це потім дуже складно змінювати. Потрібно, щоб дитина мала альтернативне оточення, щоб був якийсь баланс. Якщо цього оточення немає, якщо в сім’ї процвітає Z-патріотизм, ці люди, швидше за все, у дорослому віці з великими труднощами змінюватимуть свій світогляд, а якщо й будуть, для них це буде травма. Аналогічно комуністам на початку 90-х, які вірили, і потім не змогли перебудуватися. Це системна проблема, і що довше це триватиме, то складнішими і глибшими будуть наслідки.
Джерело: Сергій Медведєв, для Радіо Свобода
