В Україні не заборонено читати, зберігати чи вивчати твори Олександра Пушкіна. Російські ресурси маніпулюють рішенням Одеського окружного адміністративного суду щодо заборони конкретної громадської організації – «Ізмаїльського пушкінського товариства». Суд розглядав не питання читання Пушкіна чи літературознавче вивчення його творчості, а діяльність конкретного громадського об’єднання, яке в матеріалах справи охарактеризували як антиукраїнське і пов’язане із проросійською інфраструктурою.
Російські медіа та офіційні представники РФ поширюють твердження, ніби в Україні «забороняють Пушкіна» – забороняють читати і вивчати твори цього автора. Як доказ вони наводять рішення суду про заборону громадської організації «Ізмаїльське пушкінське товариство», що нібито займалася вивченням творчості Пушкіна, російської літератури та слов’янської культури, і при якій для школярів діяв «Клуб юних пушкіністів».
Представниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що «під знаком “депушкінізації” ведеться боротьба з культурою, з російською мовою та літературою, з історичною пам’яттю, з цивілізаційною спадщиною». За її версією, СБУ побачила «загрозу нацбезпеці» саме у вивченні спадщини Пушкіна.
Однак це маніпуляція. У судовому рішенні справді наведено положення статуту «Ізмаїльського пушкінського товариства», згідно з якими організація декларувала популяризацію спадщини Олександра Пушкіна, російської класичної літератури та створення «Клубу юних пушкіністів». Але російські публікації видають цю формальну статутну мету за вичерпне пояснення діяльності товариства та причину його заборони. У матеріалах справи йдеться не про заборону літературного гуртка як такого, а про те, що, за даними СБУ, за заявленою культурною діяльністю організації стояло просування проросійських та українофобських наративів, пропаганда співпраці зі структурами РФ та зв’язки з проросійською інфраструктурою.
У рішенні суду не йдеться про незаконність читання, зберігання чи вивчення творів Пушкіна. У ньому зазначено, що Управління СБУ на Одещині повідомило про наявність у діяльності організації ознак дій, спрямованих на створення загрози національному суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України. У рішенні суду також наведена позиція СБУ про те, що положення статуту організації, за оцінкою спецслужби, «ідеалізують російську культуру», сприяють розвитку проросійських та українофобських поглядів, поширюють наратив про те, що український народ нібито є невід’ємною частиною російського народу, а також пропагандують співпрацю з державними і неурядовими структурами Російської Федерації.
Крім того, у матеріалах справи йдеться про зв’язки керівника організації із низкою проросійських структур. Суд наводить дані СБУ про те, що керівник «Ізмаїльського пушкінського товариства» був активістом і співзасновником організацій та об’єднань проросійської спрямованості, серед яких «Російський союз Причорномор’я», ВГО «Російський рух України», партія «Російський блок», ізмаїльське відділення «Російського руху України», неформальне об’єднання «Оборона південного регіону», що діяло як аналог «Антимайдану», а також проросійська газета «Слов’янський союз». Місцеве одеське видання «Думская» уточнює, що йдеться про Ігоря Андріанова, голову організації.
У рішенні суду також зазначено, що «Ізмаїльське пушкінське товариство», за матеріалами справи, координувалося неформальним антиукраїнським центром «ВКРОРС» – Всеукраинским координационным советом организаций российских соотечественников (укр. – Всеукраїнська координаційна рада організацій російських співвітчизників), який фінансується за рахунок Генерального консульства РФ в Одесі. Суд зазначив, що діяльність такої мережі була спрямована на створення проросійських громадсько-політичних об’єднань, просування програм, вигідних Росії, ініціативи щодо надання російській мові статусу другої державної, посилення ролі УПЦ як релігійного об’єднання, підпорядкованого РПЦ, а також пропаганду ідей порушення територіальної цілісності України через посилення інтеграційних зв’язків між Україною та РФ.
Іншими словами, йшлося не про «заборону Пушкіна», а про заборону конкретного громадського об’єднання, діяльність якого суд пов’язав із антиукраїнською активністю та проросійськими структурами. У самому рішенні суд прямо формулює висновок: діяльність громадської організації містить порушення встановлених законом обмежень для громадських об’єднань і пов’язана зі здійсненням активної антиукраїнської діяльності.
Українське законодавство не містить норм, які б забороняли читати, зберігати чи вивчати твори Пушкіна. Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізації топонімії» спрямований не на заборону літератури, а на заборону пропаганди російської імперської політики та її символіки. Він регулює, зокрема, питання публічного використання такої символіки, перейменування об’єктів топонімії, демонтажу чи перенесення з публічного простору пам’ятників і пам’ятних знаків.
Ба більше, сам закон передбачає винятки для наукової, освітньої, музейної, архівної та бібліотечної сфер. Заборона на публічне використання символіки російської імперської політики не поширюється на музейні експозиції, тематичні виставки, наукові дослідження, твори мистецтва, підручники, посібники та інші матеріали наукового, освітнього і навчального характеру – за умови, що таке використання не призводить до виправдання чи глорифікації російської імперської політики. Закон також прямо згадує бібліотечні фонди, приватні колекції та приватні архівні збірки.
Втім, варто розрізняти читання Пушкіна і політику деколонізації громадського простору. Олександр Пушкін справді підпадає під українську політику дерусифікації та деколонізації, але не як «заборонений автор», а як елемент публічного символічного простору російської імперської політики. Український інститут національної пам’яті вніс Пушкіна до переліку осіб, присвячені яким об’єкти містять символіку російської імперської політики. У цьому переліку він вказаний як російський поет, драматург і прозаїк, «особа, яка глорифікувала російську імперську політику».
Саме тому в Україні можуть демонтувати пам’ятники Пушкіну, перейменовувати вулиці, площі, установи чи організації, названі на його честь, якщо вони розглядаються як маркери російської імперської політики. Але це означає заборони читання його творів, їхнього зберігання у бібліотеках, наукового дослідження чи використання в освітньому контексті.
Кремлівський агітпроп вибудовує наратив про «нецивілізованість України» – будь-які дії України щодо деколонізації публічного простору чи протидії проросійським структурам Кремль представляє як «знищення культури», «боротьбу з історичною пам’яттю» чи «русофобію». Раніше StopFake вже спростовував брехню про те, що українські військові нібито «знищили половецькі статуї під виглядом дерусифікації».
