Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
У Москві вирішили не нагнітати ситуацію навколо сакського аеродрому та адміністративно приєднати 5% Миколаївщини до окупованої Херсонщини. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди 9 серпня.
- Вибухи у Саках наказано вважати нехлюйством
- Спецоперація з перепідключення ЗАЕС
- Окупанти перекроюють карту України
- 23 роки тому на політичній мапі з’явився Путін
Вибухи у Саках наказано вважати нехлюйством
Ще не встигли вщухнути вибухи на аеродромі в Саках в окупованому Криму, а в Росії вже наплодили версій того, що ж власне сталося. Розліт цих версій був не меншим за розліт уламків: від потрапляння далекобійної американської ракети ATACMS до недопалка, кинутого не в тому місці.
Картинка дійсно була гідною голлівудських «фільмів-катастроф»: далекі гриби вибухів, зняті курортниками на пляжі, паніка і розпачливі фрази, величезний затор біля Кримського мосту, карети «швидкої допомоги» разом із пожежними машинами і літаками санітарної авіації. Додавали відповідного антуражу і екстрені виходи в ефір осіб різного ступеня офіційності.
І це зрозуміло, адже медійний ефект того, що відбулось на базі морської авіації РФ у Криму, набагато вищий за регулярні прильоти у різноманітні прикордонні з Україною селища на кшталт Тьоткіного.
Міноборони РФ так прокоментувало вибухи: «Близько 15:20 на території аеродрому Саки на обвалованому майданчику зберігання відбулася детонація кількох авіаційних боєприпасів. Внаслідок вибуху ніхто не постраждав. Авіаційна техніка на аеродромі не пошкоджена».
Відзначимо, військовий аеродром «Саки» біля селища Новофедорівка Сакського району був місцем базування 43-го окремого морського штурмового авіаційного полку Чорноморського флоту. З початку року російські пілоти з Новофедорівки брали активну участь в агресії, а деяких зних зуміли жорстко приземлити захисники України. У березні ГУР МО публікував списки особового складу 43-го авіаполку.
Зрештою, Міноборони РФ винесло остаточний вердикт: «Як основна причина надзвичайної події на аеродромі Саки розглядається лише порушення вимог пожежної безпеки. Жодних ознак, доказів і тим більше фактів навмисного впливу на боєприпаси з метою підриву немає».
Проте, пропагандистам у це вперто не хотілось вірити, і тому вони звертались до «государя» з проханням «випустити дракона».
Станом на 20:00 було офіційно заявлено про одного загиблого та кількох поранених. Серед них двоє дітей. Що робили останні на «обвалованому майданчику зберігання, де відбулася детонація кількох авіаційних боєприпасів», ніхто, звичайно, не пояснює.
НАСПРАВДІ, в історії з Саками цікаво й те, що у Росії засвоїли гіркий досвід святкування дня ВМФ в окупованому Севастополі. Там і досі не визначились, хто винуватий в атаці дрона на штаб ЧФ.
Цього разу Москва думала недовго і надала наказ вважати «надзвичайну подію у Саках» наслідком не української атаки, а нехлюйства якогось «рядового Турсункулова», який порушив правила пожежної безпеки.
Міноборони України, в свою чергу, абсолютно не наполягало на власних заслугах у зв’язку із «пригодою в Саках» і взагалі поставилось до неї з гумором.
А спокуса знайти на місцях вибухів візитки Байдена, ДНК Залужного або, в крайньому разі, пір’я птиць-камікадзе, вирощених в американських біолабораторіях, у російських «воєнних кореспондентів», звичайно, була велика.
Хоча б для того, щоб вчергове порозганяти тему з ударами-відповідями по сумнозвісним «центрам ухвалення рішень». Але Москва дала команду «Стоп!».
Бо визнати диверсію – знову розписатись у неспроможності ФСБ запобігти їй. Заявити, що то був ракетний «приліт» – визнати абсолютний провал протиповітряної оборони свого «сакрального непотопимого авіаносця».
У будь-якому випадку обговорення теми «диверсія чи приліт» у російських ЗМІ припинилось за командою. «Дракона випускати» вже ніхто не вимагав. Касету з фільмом-катастрофою з Сак замінили на драму з колишньою зірку Голлівуду, а нині навіть «не корисним ідіотом» Стівеном Сигалом, який приїхав в Оленівку розслідувати «звірства нацистів».
Отже, у Кремлі поки вирішили вдавати, що все у повному порядку, за винятком дрібних технічних проблем. Адже, якщо визнати, що не дрібні, і не технічні проблеми, то наслідки будуть значно серйознішими. Усім наказали заспокоїтись та вважати, що Крим і далі «наш», попри те, що його так званий «глава» Аксьонов оголосив до 24 серпня «жовтий» (високий) рівень терористичної небезпеки в регіоні.
Швидше за все, такими жовтими «нитками» в Кремлі й надалі будуть «шити» історії, як росіянам нічого не загрожує.
Спецоперація з перепідключення ЗАЕС
Так само, буквально на очах, шиється історія про небезпеку, якій нібито піддають «українські нацисти» Запорізьку АЕС. У Росії почалась справжня істерика навколо начебто атаки на неї з боку ЗСУ.
Істерику «елегантно» інкрустували в трагічні дати в історії, пов’язані з атомними бомбардуваннями Хіросіми та Нагасакі.
НАСПРАВДІ, уся російська військово-пропагандистсько-дезінформаційна кампанія навколо ЗАЕС зводилася до одного – «віджати» її. Решта – інформаційний шум, сенс якого полягав в тому, щоб показати: «Росія береже ядерну безпеку Європи, тому взяла під свій контроль її найбільшу атомну станцію». І саме з цих причин, на всяк випадок, мабуть її і замінувала.
Отже, слідкуйте за руками пропаганди.
7 серпня у росЗМІ повідомляється про нібито обстріл українцями Енергодару, а 8-го – вже самої ЗАЕС.
А 9 серпня президент НАЕК «Енергоатом» Петро Котін розкриває план перепідключення ЗАЕС на окупований Крим, першим пунктом якого і є повне знеструмлення тих самих Херсонської та Запорізької областей.
Тобто росіяни «через небезпеку» знеструмлюють дві українські області. Потім «героїчно» підключають їх знову, але таким чином, щоб ЗАЕС вже не повернулась до України.
На станцію згодом вірогідно допустять комісію МАГАТЕ (що вважається лояльною до Москви), яка висловить чергову занепокоєність, але скаже, що станція працює безпечно, а в політику вони не лізуть. Все.
Таким чином, захоплення і перепідключення ЗАЕС це просто міні-калька з історії про «Росію примусили вдатися до спецоперації в Україні через небезпеку з її боку».
Зараз так само триває активний процес «перепідключення» на Росію і інших захоплених українських інфраструктурних об’єктів: портів, заводів тощо.
Окупанти перекроюють карту України
А тим часом у Кремлі продовжують ділити шкуру невбитого ведмедя і перекроюють карту України. «Звільнені території Миколаївської області будуть приєднані до Херсонської області». Про це 9 серпня повідомила так звана заступниця глава тимчасової адміністрації Херсонської області Губарєва.
НАСПРАВДІ, можна очікувати, що «вирішення соціальних питань мешканців Миколаївської області» (на даний час у загарбників лише 5% її території), закінчиться їх подальшою депортацією у Херсонську.
Тим паче, що досвід у Росії в цьому плані колосальний. Повідомляється, що з початку повномасштабної війни до РФ прибули 3,2 млн біженців з України. Цю цифру можна порівняти з населенням Боснії та Герцеговини. Це більше ніж у Молдови, Албанії, Словенії, Македонії, Ісландії або країн Балтії.
9 серпня відзначався Міжнародний день корінних народів світу. З цього приводу варто згадати, що новий досвід Росії з проведення депортацій ґрунтується на багатому історичному:
- 1930 р. – виселення з Ленінграда естонців, латишів, литовців, поляків, німців, фінів.
- 1936 р.– депортація з України 65 000 поляків та німців.
- 1937 р.– депортація 172 000 корейців з Далекосхідного краю.
- 1941 р. – депортація радянських німців
- 1943 – 1944 рр.– депортації калмиків, інгушів, чеченців, кримських татар, карачаївців, балкарців, ногайців, турків-месхетинців, понтійських греків, болгар, кримських циган, курдів, вірмен, азербайджанців.
- 1945-1949 рр.– продовження депортації вірмен.
- 1939-1940, 1947 рр. – масові депортації західних українців
- 1941, 1948, 1949 рр. – масові депортації естонців, латишів, литовців
Картина «захисту батьківщини» (а саме так подавала радянська пропаганда депортації) промовиста. Незрозуміло тільки від кого увесь той час і зараз захищалися, коли самі безперервно стирали з лиця землі цілі етноси і шматували народи на їх землях.
23 роки тому на політичній мапі з’явився Путін
І наостанок про Путіна. Привід вагомий. 23 роки тому, 9 серпня 1999 року, президент РФ Єльцин призначив його, тодішнього директора ФСБ, прем’єр-міністром Росії. Того ж дня у своєму телезверненні знесилений Єльцин офіційно назвав його своїм «наступником».
«Він продовжить лінію, орієнтовану на демократію та розширення контактів Росії. Він має енергію і мозок, щоб досягти успіхів у цьому», — обіцяв і пояснював свій вибір Єльцин.
НАСПРАВДІ, що було далі і до чого зрештою це призвело – знають усі. Узурпація влади. Знищення незалежних ЗМІ. Терор. Повна відсутність громадянських свобод. Опозиція у вигнанні або за гратами. «Згвалтована» конституція. Культ особистості з яким може позмагатися хіба сталінський. Агресивна пропаганда. Нічим не обгрунтовані претензії на світову велич. Фактична ізоляція. З держави-учасниці G-8 «велика Росія» перетворилася на країну, яка просить у КНДР «плиточників». Злиденні, пограбовані та безправні мешканці Росії, яких і громадянами назвати соромно. Перманентні війни: чеченська, грузинська, сирійська, українська.
Що буде далі з політичною мапою світу, на який Путін з’явився 23 роки тому? І чи дозволить світ йому і надалі її шматувати?
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
