Чому нас так легко дезінформувати?

і що можна зробити для посилення спротиву інформаційної агресії

Наталя ІЩЕНКО

Інформаційний простір навколо нас наразі є набагато більш різноманітним, мінливим та небезпечним, ніж це було ще кілька років тому. Сучасні засоби комунікації зробили потік новин безперервним, технічні досягнення поклали в кожну кишеню по телевізору, а «нові медіа» перетворили кожного з нас в журналіста. Нові реалії забезпечили нам хронічне інформаційне передозування і створили майже ідеальні умови для поширення дезінформації та фейків. В тому числі, в рамках гібридних атак.

Останній час дуже багато говорять про те, як відповідати на ці виклики та боротися з цими загрозами. Ідей з цього приводу не бракує. Але готових рецептів результативних рішень все ще немає.

ІНФОРМПОТОП

Особливість сучасного інформаційного поля – повноправна присутність так званих неконвенційних гравців або «нових медіа». Раніше це були різноманітні інформаційні сайти, тепер це, в першу чергу, соціальні мережі та месенджери. В Україні, приміром, люди частіше шукають новини у Фейсбуці, YouTube та Telegram, ніж дивляться по телебаченню.

Головні ньюсмейкери в соцмережах та на подібних платформах не є професійними журналістами. Це політики, професійні пропагандисти, «громадські репортери», зірки естради… Вони, звісно, не працюють за стандартами і не дотримуються журналістської етики, тому інформація, яку вони розповсюджують, не завжди відповідає дійсності, дуже рідко є збалансованою та неупередженою. Якщо врахувати, що в Україні і традиційні, конвенційні засоби масової інформації в більшості своїй не є зразками неупередженої та якісної журналістики, то загальна картина виглядає дуже сумно.

В результаті новини різного ступеня достовірності про все на світі «ллються» на нас з усіх боків. Ми буквально потопаємо в каламутних інформпотоках, які складаються з сухих офіційних повідомлень, «сенсацій» «жовтої» преси, маніпуляційних заяв політиків, фейків… «Інформаційний потоп» є, напевно навіть головною особливості нашої доби. Недарма майже місяць тому, 20 жовтня, ми навіть відзначали неофіційний «День перевантаження інформацією», який був запроваджений у 2007 році як День обізнаності про це небезпечне явище.

Теоретично, кожна людина має піклуватися про свою особисту інформаційну гігієну та займатися перевіркою достовірності новин. Але в умовах «інформаційного потопу» у пересічних громадян не вистачає часу та сил не те що на детальну, а навіть на побіжну перевірку. В підсумку замість «правди, лише правди, і нічого, окрім правди» люди отримують суміш з правдивої та неправдивої інформації в різних пропорціях (як пощастить).

В умовах постійної навали новин різної якості та достовірності навіть найбільш раціональна людина стає дезорієнтованою та розгубленою. На допомогу приходять спеціальні проекти, що спростовують медіа-фейки та перевіряють достовірність публічних заяв політиків та посадовців. Але чи достатньо цієї діяльності для того, щоб якісна правдива інформація витіснила фальшиві новини?

ФЕНОМЕН НЕМЕДІА

Існуюча міжнародна демократична практика не передбачає ніякого іншого реагування на фальшиві новини, окрім спростування та оприлюднення, чи наполегливого повторення правди. Теоретично це правильно. Але цього недостатньо, коли йдеться не просто про помилку, чи про бажання жовтого ЗМІ чи блогера «хайпанути», створити сенсацію для підняття свого рейтингу. Коли ми маємо справу з цільоспрямованими та масштабними дезінформаційними кампаніями, оприлюднення правди та спростування неправди не прибирає автоматично з інформаційного поля фальшиві повідомлення. Тим більше ставка на «просто правду» не працює, коли йдеться не просто про «погану роботу медіа», а про гібридну війну.

«Інформаційна зброя, дезінформація – «модні» слова. Тільки боротися з цими проявами через перевірку фактів і спростування – це як носити воду решетом», – каже Оксана Сироїд, співголова Львівського безпекового форуму. (В цьому році захід проходив онлайн, у вигляді експертного марафону).

Не можна повністю погодитися з цим висловом, але і важко його повністю заперечити. Усталені методи боротьби з дезінформацією є правильними і необхідними, але їх явно недостатньо.

Проблема в тому, що класичній підхід сприймає розповсюдження фейків та дезінформування аудиторії як симптом вад в роботі засобів масової інформації та соціальних платформ та недостатній рівень медіаграмотності аудиторії. Але часто йдеться не стільки про «поганих журналістів» чи неосвічених людей, як про спеціальні інформаційні, або гібридні спецоперації, саме в рамках яких і розповсюджується дезінформація та фальшиві новини. 

Дмитро Золотухін, екс-заступник міністра інформаційної політики України, засновник Інституту Постінформаційного суспільства взагалі вважає, що «дезінформація – це не є феномен медіа». Про це він говорив під час вебінару Львівського форуму, присвяченого інформаційній безпеці. «Дезінформація – це спеціальні операції», які є прерогативою спецслужб, військових структур та розвідувальних органів, переконаний екс-заступник глави Мінінформполітики.

Є дані, які напряму підтверджують цю тезу.

«ГІБРИДНІ ЖУРНАЛІСТИ»

Кілька днів тому було оприлюднено спільне розслідування The Insider і Bellingcat, згідно із яким за поширенням фейків про збиття малайзійського «Боїнга» на Донбасі у 2014 році стоїть Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил Росії (ГРУ). Саме російські розвідники, як з’ясували журналісти, керували міжнародним медіапроєктом Bonanza Media, який поширював «альтернативні версії катастрофи літака рейсу MH17».

Bonanza Media формально створили колишня співробітниця телеканалу RT (екс-Russia Today) Яни Єрлашова та блогер з Нідерландів Макс ван дер Верфф. В рамках було знято кілька фільмів, підготовлено публікації для медіа, в яких автори намагалися заперечити причетність Росії до збиття «Боїнгу».

Окрім того – як зазначається, при сприяння ГРУ – були оприлюднені секретні документи Спільної слідчої групи з розслідування катастрофи MH17. Ці матеріали, як вважали в РФ, мали підтвердити російську версію подій. Принаймні, як зазначається в журналістському розслідуванні, російські державні ЗМІ та представники Кремля використали вирвані з контексту цитати з документів, щоб заявити про провал версії про «російський слід».

«У лютому 2020 рік видання Bonanza Media опублікувало закриті матеріали кримінальної справи про катастрофу MH17, після чого речник президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що вони підтверджують позицію Москви, що російський «Бук» не збивав літак. Насправді в опублікованих документах таких тверджень не було», – зазначає «Радіо Свобода».

Випадок Bonanza Media дає можливість можна побачити спеціальну операцію, організовану і проведену спецслужбами, там, де мала б бути журналістська діяльність. І це перетворення медіапростору в поле діяльності таємних агентів ще одна грань нашої сучасної інформаційної реальності.

Протидіяти інформаційним спецопераціям за допомогою традиційного спростування дезінформації через медіа-канали є необхідним, але недостатнім. Коли десь в спецслужбах існує центр, який планує, організує, координує та фінансує масовані комунікаційні кампанії із викривлення реальності, дуже важко протистояти цьому процесу методами, які були придумані для відкритих дискусій, а не для гібридних війн.

ІНФОРМАЦІЙНЕ НАТО

Наразі західні Think tank працюють над розробкою можливих варіантів протидії поширенню шкідливої дезінформації, які б були результативними та, водночас, не суперечили демократичним принципам та правам людини. Але проблема в тому, що, згідно із розповсюдженою на Заході точкою зору, яку в першу чергу відстоюють правозахисники та ліберальні інтелектуали, дезінформація не є однозначно негативним явищем, натомість є частиною прав людини та проявом засадничої демократичної свободи – свободи слова. Про це, зокрема, говорив на Львівському безпековому форумі відомий британський письменник та експерт з протидії дезінформації Пітер Помаранцев. Однак він погоджується: робить щось з цією проблемою треба.

Почати можна, як вважає Пітер Помаранцев, з розробки доктрини інформаційної безпеки, а конкретно з визначення поняття «інформаційної агресії» та розробки механізмів реагування на інформаційну агресію. На його думку, Україна змогла б поділитися своїми ідеями з цього приводу з іншими країнами. А ще він запропонував створити «інформаційне НАТО», членом якого стала б Україна.

Напевно, можна було б підтримати ці пропозиції, але турбує те, що, навіть якщо вони будуть підтримані всіма та на всіх рівнях, реалізація їх займе багато часу без гарантій отримання ефективних результатів на виході. А в той самий час, поки демократичний світ буде дискутувати щодо захисту прав людини в медіапросторі та шукати демократичні відповіді на дезінформаційні атаки, російські «гібридні інформаційні війська» будуть проводити все нові і нові спецоперації. І тільки їхній командний центр знає, яка тема або об’єкт стануть метою чергової кампанії дезінформації. (До речі, Bonanza Media, окрім MH17, наразі «висвітлює» ще одну тему – COVID-19).