Джерело: Микола Семена, для Крым.Реалии
Днями у пресцентрі МІА «Россия сегодня» в Сімферополі російський письменник і журналіст Олексій Кочетков, а насправді політтехнолог, автор декількох книг, присвячених українській політиці, за сумісництвом голова Фонду розвитку інститутів громадянського суспільства «Народна дипломатія» презентував книгу під назвою «Чорне сонце України», над якою, як він розповів, «упродовж декількох років працювала група фахівців».
Вона присвячена нібито дослідженню нібито неонацистського руху «у сусідній державі», як сором’язливо називають Україну «Крымские известия». Причому ця книга є продовженням першої ‒ «Євромайдан ім. Степана Бандери: від демократії до диктатури», перевиданої також англійською та польською мовами, яка стала, як вже видно з назви, збіркою вигадок про «Правий сектор» і партію «Свобода». Оскільки публікація навіть більш-менш правдивої інформації про них у Росії неможлива через те, що ці організації там заборонені, тому про них, як і про «Хізб ут-Тахрір» можна писати, тільки нескінченно повторюючи звинувачення в екстремізмі, нацизмі тощо. А вона, у свою чергу, стала продовженням книги «Криваві злочини бандерівської хунти», зміст якої присвячений поширенню російських фейків за схемою, викладеною в підзаголовку ‒ «Неонацистський майдан. Одеська Хатинь. Маріупольська бійня. Розстріл Донецька. Бомбардування Луганська. Трагедія рейсу МН-17». Міркування Кочеткова з цієї теми, а також про книгу можна також послухати тут.
Олексій Кочетков ‒ москвич, закінчив Московський енергетичний інститут, але замість енергетики присвятив життя політиці. У 1993 році разом із Сергієм Бабуріним, Владиславом Ачаловим та іншими брав участь у боях на боці захисників російського Білого дому (йдеться про події, відомі як «Розстріл Білого дому» ‒ внутрішньополітичний конфлікт у Росії у вересні-жовтні 1993 року ‒ КР). П’ять місяців провів у в’язниці «Лефортово». Звільнений за постановою Державної Думи про амністію 26 лютого 1994 року. Після 1996 року брав участь як політтехнолог у PR-кампаніях у Ленінградській, Псковській, Архангельській, Вологодській, Кемеровській областях, Приморському краї. Працював консультантом у Державній Думі. У 1998 році працював в Іраку. З 2004 року ‒ Генеральний директор Міжнародної організації зі спостереження за виборами «CIS-EMO», відомої тим, що на пострадянському просторі підтримує вибори в інтересах Росії та не виявляє порушень і фальсифікацій на них.
У 2008 році під час війни у Грузії був організатором міжнародного пресцентру «Цхінвалі-2008» у Південній Осетії. Згодом пресцентр був переданий Міністерству друку та масових комунікацій Південної Осетії, а Кочетков нагороджений президентом Південної Осетії Едуардом Кокойти медаллю «За службу на варті миру в Південній Осетії», а у 2009 році «Орденом Дружби» Південної Осетії.
Є група спеціальних людей, які збирають факти й аргументацію в потрібному Росії ракурсі, а Кочетков тільки оформляє це «зв’язним текстом»
Кочетков відомий багатьом політикам у світі як учасник міжнародних конференцій у Європарламенті, сесій ОБСЄ з питань людського виміру, де заперечував факти порушення прав людини в Росії. У 2013 році залишив посаду директора CIS-EMO, очоливши Фонд розвитку інститутів громадянського суспільства «Народна дипломатія». Більшість книг Олексія Кочеткова і про Південну Осетію, і про Придністров’я, і про Україну написані в співавторстві, хоча на обкладинці часто вказаний один автор, що означає тільки одне ‒ є група спеціальних людей, які збирають факти й аргументацію в потрібному Росії ракурсі, а Кочетков тільки оформляє це «зв’язним текстом».
Замітка про презентацію книги Олексія Кочеткова в Сімферополі у «Крымских известиях» названа «Не маємо методів проти Кості Саприкіна, або Як будується націоналістична держава в Україні». Саприкін, герой відомого фільму «Місце зустрічі змінити не можна», бандит і кишеньковий злодій Кірпіч, згаданий як позитивний герой, тобто Кочетков, без сумнівів, на стороні злодія. Примітна обмовка за Фрейдом. Підсвідомо автор пропагандистських книг і шахрайських концепцій впевнений, що немає у читачів методів проти його брехні та фальсифікацій, але він погано дивився фільм. Не встиг Кочетков-Кірпіч, який встигнув викинути вкрадений гаманець, порадіти, як Жеглов-Висоцький знайшов метод ‒ «і нікуди ти, Костя Саприкін, від правди не подінешся».
Книги Олексія Кочеткова хоч і маскуються під аналіз, але насправді дуже примітивні, оскільки не можуть вийти за межі російського міфу про реалії в сусідніх країнах. Він, як і розповідав у Сімферополі, завжди робить акценти на чотирьох аспектах: фінансування, відносини керівників організацій між собою та з політичною елітою, перекручування змісту масових протестів, завжди називаючи їх масовими заворушеннями. Найбільша глава книги присвячена ідеології. На його думку, вона найважливіша, оскільки пояснює багато речей.
Насправді все інакше. Просто Кочетков аналізує не ту ідеологію, яка є насправді. На його думку, якщо говорити про Україну, йдеться про ідеологію націоналізму, що газета й виносить у заголовок. І тут він вдається до багаторазової та відвертої брехні. Насправді, українська держава будується зовсім не на ідеології націоналізму, і ті організації, які відверто визнають себе націоналістичними, не мають у нинішній державній розбудові помітної ролі.
Олексій Кочетков підсовує читачам своє фальсифіковане уявлення про націоналізм як про нацизм
По-друге, Олексій Кочетков підсовує читачам своє фальсифіковане уявлення про націоналізм як про нацизм. За кожною, навіть простою згадкою нації, її права або її ідеології Кочетков відразу бачить нацизм, а то й фашизм. Він обурюється тим, що народний депутат Андрій Білецький (депутат Верховної Ради України VIII скликання у 2014-2019 роках ‒ КР) «цитує Гітлера», і навмисне не помічає, що Білецький, цитуючи, критикує і відкидає Гітлера, і що жодні організації в Україні, навіть ті, яких найбільше звинувачують у націоналізмі, не є «послідовниками пособників гітлерівської Німеччини», і тим більше, це нічим не загрожує ні Росії, ні Криму поготів.
І якби його «дослідження» було дійсно дослідженням, то він би побачив, що в Україні немає ніякого цілісного «неонацистського руху», а добробати, серед них і «Азов», який має свою складну історію, в жодному разі не є «ядром політичного терору». Тут брехня в кожному слові. Якщо є «ядро», то є і щось ширше.
Усі ці збочені концепції нацизму існують у пропагандистських головах кочеткових, і відмовитися від цих концепцій вони не можуть
На жаль Кочеткова, поки ніхто у світі не помітив у нинішній Україні «широкого політичного терору», на відміну від того, що ООН та міжнародні суди ухвалюють цілі резолюції про порушення прав людини Росією в окупованому нею Криму та інших місцях. Отруєння Навального і багатьох інших опонентів режиму ‒ хіба не політичний терор?
На жаль, усі ці збочені концепції нацизму існують у пропагандистських головах кочеткових, і відмовитися від цих концепцій вони не можуть, тому що після цього руйнується вся ретельно вибудувана російська система брехні про Україну як нацистську державу. Все це, звичайно, вигадали ще до Кочеткова, бо треба, щоб була загроза Росії та «мирному» Криму, і Кочетков тепер без задньої думки переписує їх з книги в книгу.
На думку Кочеткова та газети «Крымские известия», «український націоналізм має досить тривалу історію, що почалася задовго до розпаду СРСР і поготів ‒ задовго до Євромайдану. Однак саме після перевороту в Києві бандерівщина стала чи не офіційною ідеологією нинішньої Української держави». Так, тривалу. Ще у 1926 році Дмитро Донцов, у минулому студент Санкт-Петербурзького університету та російський соціаліст, у своєму аналізі ідеологічних систем написав книгу «Націоналізм», що стала одним із джерел цієї ідеології.
Але Кочетков чомусь не зрозумів, що український націоналізм ‒ це патріотизм, який мобілізує українців на захист своєї батьківщини, але він аж ніяк не зазіхає на інтереси інших народів та інших держав. Український націоналізм ‒ це аж ніяк не тоталітарне вчення. На відміну, до речі, від безлічі разів розвінчаного російського шовінізму. І Дмитро Донцов, як і Степан Бандера, присвятили свої життя боротьбі з тоталітарними ідеологіями, такими як російський більшовизм, італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм. І націоналізм, до речі, це зовсім не «бандерівщина». Більше того, грамотний і серйозний автор не міг би написати, що «бандерівщина стала ледве не офіційною ідеологією нинішньої Української держави» просто тому, що стає зрозумілою його безграмотність, оскільки немає такої ідеології як «бандерівщина».
Із книги видно, що про фінансування процесів в Україні Олексій Кочетков взагалі не має уявлення. На всю величезну книгу він не зміг вигадати нічого більш гідного довіри, ніж твердження, що «кошти надходять зі США, які проводяться через українські діаспори в Канаді, ймовірно, Штати таким чином намагаються завуалювати свою причетність». Неймовірно ‒ США передають гроші діаспорі в Канаді, а звідти вони переправляються «неонацистам» в Україні? Запевняю вас, якщо США захочуть щось дійсно фінансувати в Україні, так вони це зроблять, не соромлячись і не ховаючись від Олексія Кочеткова, тому що це буде законно, і ніхто не стане застосовувати піратські методи, як це робить Росія, фінансуючи сепаратистські рухи в тій же Україні та інших країнах.
«Інтелектуал» Олексій Кочетков описує непристойними словами: «Спочатку я думав, що Білецький та йому подібні ‒ відморозки й мізантропи, при цьому ‒ ідейні. Але при пильному розгляді цих одіозних фігур стало зрозуміло, що ними рухає лише горезвісна жага наживи. Війна ‒ це гроші, великі гроші. Джерела фінансування показують, заради чого і кого розпалюється війна». При цьому Кочетков не наводить жодного факту збагачення кого-небудь з «українських неонацистів». Хоча видно, що дуже хотів би.
У Криму Росією незаконно присвоєно матеріальних цінностей на мільярди доларів, точну суму зараз рахують міжнародні суди
Але я можу допомогти прославленому автору антиукраїнських писань. І якщо він забув, то підкажу. Наприклад, Росія після окупації Донбасу вивезла з України 18 заводів, які зараз працюють у Ростовській області, а «Российская газета» з гордістю пише, що вони змонтовані на новому місці і дають там прекрасну продукцію. А в Криму Росією незаконно присвоєно матеріальних цінностей на мільярди доларів, точну суму зараз рахують міжнародні суди. І дуже багато кримського добра ‒ 480 підприємств та організацій! ‒ вже пішло на «приватизацію», тобто в кишені російського начальства.
А ще Олексію Кочеткову про те, що «війна ‒ це гроші, великі гроші», може розповісти колишній голова адміністрації президента Росії Сергій Наришкін, який у 2010 році вручив Кочеткову грамоту «за зміцнення дружби й співпраці із закордонними країнами». Причому дружба зміцнюється відповідно: після анексії Криму Росією з’явилася інформація про те, що розвивати виробництво взялося місцеве ТОВ, яким володіють подружжя Олена та Михайло Якубчики. Як повідомили російські ЗМІ, Якубчики доводяться родичами Сергію Наришкіну, який на момент затвердження інвестпроєкту кримськими чиновниками очолював Держдуму Росії. Михайлу Якубчику, якого називають братом дружини Наришкіна, також належить 100% акцій «Гатчинського спиртового заводу» в Росії.
І якщо ніхто з російського начальства досі не поділився з Олексієм Кочетковим награбованим добром, одним там або двома заводиками в Південній Осетії чи в Криму, то це непорядок. Війна ‒ великі гроші, а ідеологічна війна, яку веде політтехнолог Олексій Кочетков, теж величезні гроші…
А закінчує Кочетков і свою книгу, і свої виступи реальними закликами до війни, що за російським законодавством є проявом екстремізму і карається кримінальною справою. Газета цитує його слова: «До речі, нацизм, як правило, є невиліковним (Ви про Німеччину? Так там же вже вилікували у 1945-му році! ‒ авт.). І люди, які побували в нацбатах, АТО, сьорбнули крові, які займалися приниженням і грабунком місцевого населення, які відчули безкарність, повний правовий нігілізм (Ви про російських найманців? З боку України там тільки захисники Батьківщини! ‒ авт.), до нормального життя повертатися не захочуть. Це захворювання лікується лише силовими методами, що можливо тільки в міцній державі, якою нинішню Україну не назвеш».
І в іншому місці: «Але нам, росіянам, треба розуміти, що саме собою нічого «не розсмокчеться». Тільки при кардинальній зміні політичного ладу та ідеології держави можна зупинити поширення цієї «ракової пухлини». Вважаю, що затягування рішення з цього питання не на користь Росії ‒ підуть «метастази», з якими боротися буде вже дуже складно». Два заклики до війни і знищення політичного ладу та ідеології української незалежної держави.
Ну ось, розчарував Кочетков. Стільки говорив про те, що він проти війни, проти вбивства, грабежів та насильства, а закінчив тим, що, на його думку, потрібно йти в Україну і воювати, вбивати, грабувати, ґвалтувати, знищити цілу державу, яка ніяк не хоче «розсмоктуватися». Чи не це «концентрована нелюдськість», яку Кочетков, нагороджений медаллю «За службу на варті миру в Південній Осетії», марно шукав в Україні? І це називається «народна дипломатія»? Кепські ваші справи, немає у вас методів проти правди Жеглова-Висоцького, окрім однієї кривавої війни. Але й вона закінчиться безславно, як безславно її почали…
Джерело: Микола Семена, для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
