Джерело: The Insider
Представниця МЗС РФ Марія Захарова опублікувала у виданні «Ведомости» статтю «Дякую, не треба. Достатньо. Припиніть!» із підзаголовком «Глибинна держава США проти Трампа, російських дипломатів та закону». У статті йдеться:
«Поки президент Трамп намагається навести лад в американській міграційній баланді, завареній попередниками, його ж власні співробітники за спиною займаються інтригами — зурочують і без того кволі російсько-американські відносини якраз на ниві міграції.
Суть однієї із ключових, центральних передвиборчих обіцянок Трампа — жодної легалізації нелегальних мігрантів.
Сказано – зроблено. Тільки зусиллями глибинної держави, яка, очевидно, гребе в інший бік від свого нинішнього президента до нового, зроблено рівно навпаки.
Уявіть ситуацію.
Російському дипломату, який працює у США, лунає дзвінок із держдепу. Здавалося б, пішов контакт. Контакт пішов, тільки не робочий:
— Містер <…>? — Запитує співробітник держдепу.
— Так, — відповідає російський дипломат.
— Маєте сина Івана? — Продовжує голос у трубці.
— Так.
Серце падає кудись у прірву у чоловіка, що сидить на роботі, який залишив дитину в школі за кілька кілометрів від офісу.
— Держдепартамент США повідомляє вас про те, що ваш син є громадянином Америки, — вимовляє чи то держдепівець, чи то вже впроваджений у нього ШІ.
Далі йде діалог, якому позаздрили б кращі сюрреалісти-антиутопісти.
— Мій син є громадянином Росії та не має іншого громадянства. Крім того, держдеп США неодноразово видавав моєму синові як члену сім’ї дипломата американські візи. Це суперечить і здоровому глузду, і законодавству США, що в сукупності створює унікальну однозначність тлумачення, — включає найкращі дипломатичні практики російський дипломат, згадуючи МДІМВ, Лаврова та все міжнародне право.
— Вашому сину видано громадянство США без його волі за фактом народження на території Америки. А те, що ні йому, ні вам про це ніколи не повідомляли, а також видавали візи як іноземцю — це технічна помилка, — зачитує з папірця голос у слухавці.
— Але нам не потрібне американське громадянство, ми про нього не просили і ніколи не приймемо! — буквально кричить російський дипломат.
— Майте на увазі, ваша дитина — наш громадянин з усіма наслідками, що випливають, і відмовитися від цього ви не можете!
Розмова обривається.
Розмова обривається разом із логікою того, що роблять США всередині країни та зовні».
Діалог і справді ефектний. Щоправда, він вигаданий самою Захаровою, а жодних конкретних прикладів таких ситуацій вона не наводить.
Будь-яка людина, яка народилася на території США, окрім дітей іноземних дипломатів, дійсно автоматично стає американським громадянином, незалежно від бажання батьків. Це встановлює ухвалена 1868 року 14-та поправка до Конституції США:
«Усі особи, що народилися або натуралізовані у Сполучених штатах та підпорядковані їхній юрисдикції, є громадянами Сполучених Штатів і того штату, де вони проживають».
Винятку для дітей дипломатів у поправці немає, він запроваджений у 1898 році Верховним судом у рішенні по справі «США проти Вонг Кім Арка» на тій підставі, що дипломатичний імунітет їхніх батьків виводить їх з-під американської юрисдикції. Це рішення згадує у своїй статті й сама Захарова, після чого додає:
«Американська сторона завжди так пишалася своїм прецедентним правом, що повне ігнорування і цього добре відомого юристам рішення дає абсолютно однозначну характеристику діям зовнішньополітичного відомства США».
Здавалося б, вигаданий нею діалог справді абсурдний: якщо хоча б один із батьків російський дипломат, дитина не може бути американським громадянином за правом народження (другий із батьків також не підпадає під юрисдикцію США як член сім’ї відповідно до Віденської конвенції 1961 року про дипломатичні зносини).
Але слідкуйте за руками: трохи нижче Захарова робить елегантну заміну понять.
«А зараз все те саме, але серйозно.
Глибинна держава у США створила нову проблему для тиску на російських дипломатів, наплювавши на те, що це стає найяскравішим прикладом занепаду горезвісної „американської демократії”. Тепер держдеп або ті, хто стоїть за американською дипломатичною ширмою, почали поширювати громадянство США на народжених в американській юрисдикції дітей співробітників російських консульств до повноліття буквально насильно під приводом закріпленого в конституції США „права землі” і нібито обмеженого характеру консульського імунітету.
Дурість, порушення всього і вся, удар по своєму ж президенту — але кого це там хвилює, коли на кону черговий акт русофобії, випестуваний демпартією».
Справа в тому, що не всякий співробітник російського представництва за кордоном може розглядатись як дипломат. У консульств не дипломатичний статус, їхня діяльність регулюється Віденською конвенцією 1963 року про консульські зносини. У тому ж рішенні Верховного суду у справі «США проти Вонг Кім Арка», ухваленому задовго до Віденських конвенцій, згадується «усталене право, яке згодом було визнано у рішенні цього суду, що консули як такі, і якщо вони не наділені дипломатичним характером на доповнення до своїх звичних повноважень, не вважаються уповноваженими представляти свого суверена у його відносинах».
У США співробітників дипломатичних представництв та консульств поділяють на «синій» і «білий» списки. У першому — дипломати, які мають повний імунітет; вони поза американською юрисдикцією і їхні діти при народженні американськими громадянами не стають. У другому — ті, у кого імунітет обмежений чи взагалі відсутній; це консульський та технічний персонал. Якщо в осіб із «білого списку» у США народжуються діти, вони стають американськими громадянами, бажають того батьки чи ні. І це стосується не лише росіян, та сама практика поширюється на представників усіх країн.
Захарова не наводить жодного конкретного прикладу, не називає жодного прізвища. Заява, що з 2023 року щось змінилася, не підкріплена нічим. Такі зміни неодмінно супроводжувалися б інструкціями, обговорювалися б юристами й у ЗМІ, але жодних вказівок на це, крім статті Захарової, немає.
У порівнянні з цим інші «неточності» у її статті вже виглядають дрібницями, як, наприклад, оце:
«Примусові дії щодо персоналу наших дипмісій суперечать нормам міжнародного права та двостороннім домовленостям, які гарантують імунітет від юрисдикції країни перебування. Щодо співробітників консульських установ держдепартамент зобов’язаний керуватися положеннями двосторонньої Консульської конвенції 1964 р., яка надає зазначеній категорії російських громадян ширший обсяг імунітетів, ніж Віденська конвенція про консульські зносини 1963 року».
Статті 24 та 25 конвенції, які Захарова має на увазі, сформульовані так:
«Консульська посадова особа або співробітник консульської установи, а також члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, які не є громадянами держави перебування і не мають у державі перебування статусу іноземців, допущених на законній підставі для постійного проживання, звільняються в державі перебування від служби у збройних силах, а також від усіх інших видів примусових повинностей.
Консульська посадова особа або співробітник консульської установи, а також члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, які не мають у державі перебування статусу іноземців, допущених на законній підставі для постійного проживання, звільняються від усіх обов’язків, передбачених законами та правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців, та від отримання дозволу на проживання, а також від виконання інших схожих вимог, які застосовуються щодо іноземців».
Трактування визнання громадянства як примусового обов’язку — це вже щось зовсім нове. А службу у збройних силах за призовом фактично скасовано 1973 року, хоча формально призов лише призупинено, повного юридичного скасування не було.
Захарова завершує статтю так:
«Російська сторона не визнає нав’язування американського громадянства громадянам Росії, які народилися в сім’ях нашого дипломатичного, адміністративно-технічного та консульського персоналу у США. Вимагатимемо від американців підтвердження в кожному конкретному випадку, що новонароджений не перебуває під юрисдикцією США і має всі імунітети і привілеї, передбачені Віденськими конвенціями про дипломатичні та консульські зносини, а також двосторонніми домовленостями».
Росія, звісно, має право не визнавати американське громадянство дітей консульських співробітників. Вона вважає їх своїми громадянами, як і всіх інших росіян, які мають паспорти інших країн, окрім Таджикистану; інших чинних договорів про визнання подвійного громадянства вона не має. Але конвенція не виводить співробітників консульств, які не мають повного дипломатичного імунітету, з-під юрисдикції США. Наприклад, якщо дипломат США вчинить правопорушення, його не можна притягнути до відповідальності, натомість консульських співробітників це не стосується. Тому їхні діти підпадають під дію 14-ї поправки, тим більше, що у рішенні Верховного суду, яке згадує сама Захарова, відкритим текстом згадується різниця між дипломатами та консулами.
Втім, не можна стверджувати, що 2023 року для дітей співробітників консульств взагалі нічого не змінилося. До того часу діяв американо-радянський договір 1973 року про уникнення подвійного оподаткування, що після розпаду СРСР поширився на Росію, і люди, які мають два громадянства, могли сплачувати податки тільки в одній із них — у тій, в якій проживали. 2023 року дія договору припинена, і, якщо вона не відновиться, діти консульських співробітників, коли почнуть самостійно заробляти, змушені будуть сплачувати податки одразу у двох країнах. Ось тільки призупинила дію договору Росія, а не США, — указом Володимира Путіна.
Що ж до «глибинної держави», яка у такий спосіб діє проти Трампа, то це лише конспірологічна теорія, що передбачає, ніби в Держдепартаменті, який вже майже півтора роки очолює Марко Рубіо, існує таке собі демократичне підпілля, що торпедує ініціативи Трампа щодо боротьби з напливом іммігрантів. Але все пояснюється простіше. Трамп взагалі ніколи не виступав проти надання громадянства по «праву землі». Він лише підписав указ, яким заборонялося визнавати громадянство дітей нелегалів і власників тимчасових віз; зрозуміло, що консульські співробітники в жодну з цих категорій не входять. Наразі указ не діє, суд заблокував його як неконституційний (такий, що не відповідає 14-й поправці); нині це питання розглядає Верховний суд.
Джерело: The Insider
