Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider

Секретар Ради безпеки Микола Патрушев в опублікованому в «Комерсанті» інтерв’ю, намагаючись звинуватити США у всіх смертних гріхах, торкнувся й історії минулого століття. На його думку, США нажилися на світових війнах, фінансово підпорядкувавши собі як переможених, так і союзників-переможців:

«У преферансі є такий термін – “американська допомога”. Гравець нібито отримує певну допомогу, але насправді суттєво програє. Не дай Бог жодній країні дожити до такої допомоги. Але все це почалося не при Трампі, а при іншому президенті – Вудро Вільсоні. Якщо пам’ятаєте, наприкінці Першої світової війни він послав війська в Європу на допомогу Великій Британії і Франції. Скільки потім розплачувалися за це не тільки переможені німці, а й самі англійці з французами? Тільки коли Гітлер оголосив, що готується до походу на Схід, Німеччині списали борги.

А як поводився Вашингтон по відношенню до союзників під час Другої світової? Ми на початку бесіди згадали про Черчілля, давайте і його інше висловлювання наведемо, вже про американців. “Ми думали, що вони здеруть із нас шкуру, а вони ще й м’ясо із кісток знімуть”. Це він вигукнув тоді, коли США його змусили обміняти десяток військових баз у колоніях на півсотні іржавих есмінців, які збиралися вже різати на брухт. Ось вам і атлантична солідарність».

Військові борги після Першої світової війни не пов’язані безпосередньо з участю США у бойових діях на боці Антанти. Під час війни США надали союзникам великі кредити, виплати за якими розтягнулися надовго внаслідок післявоєнної економічної кризи та Великої депресії. Борг Німеччини утворився через непосильні репарації, накладені на неї переможцями. Всупереч поширеній думці, США в підсумку не тільки не нажилися на війні, а й втратили чималі гроші.

Обсяг репарацій, які Німеччина мала виплатити за Версальським договором 1919 року (більшу частину – Франції), становив 269 млрд золотих марок, тобто за тодішнім золотим стандартом близько 96 400 тонн золота. Виплатити таку суму Веймарська республіка, що стикнулася з надзвичайно жорстокою кризою та гіперінфляцією, була не в змозі; в 1923 році вона оголосила себе банкрутом. У цій ситуації США запропонували новий порядок виплати репарацій, відомий як план Дауеса; він включав великі американські кредити Німеччині. Склалася така схема: США кредитують Німеччину, та із цих грошей виплачує репарації Франції і Великій Британії, а вони, у свою чергу, отриманими грошима розплачуються зі США за військовими кредитами.

Таким чином, по суті, вся ця «фінансова карусель» була забезпечена американськими грошима.

Важливий момент: як пише  історик Томас Ендрю Бейлі у книзі «Дипломатична історія американського народу», американські кредити союзникам було надано під 5% річних. Кошти на ці кредити американський уряд отримав, у тому числі, через розміщення облігацій військової позики під 3,5-4,75%, отже, по ідеї, мусив на цьому трохи виграти. Але післявоєнна інфляція знецінила долар приблизно на третину, тож фактична прибутковість стала негативною. Більше того, через важке економічне становище жоден із союзників до 1923 року не починав виплати за кредитами. Розпочати їх вдалося лише після того, як США домовилися з Великою Британією про зниження ставки до 3,3%, із Францією – до 1,6%, з Італією – навіть до 0,4%. Таким чином США списали союзникам значну частину їхнього боргу. Але навіть після цього Франція не почала платежі, оскільки її не влаштовувало, що Німеччина платить репарації з тих же американських грошей. І тільки після того, як у 1929 році на зміну плану Дауеса прийшов план Юнга, який скасував цю схему, Франція почала розплачуватися.

Нацисти, прийшовши до влади в Німеччині в 1933 році, відмовилися платити репарації й оголосили дефолт за боргами перед США, таким чином привласнивши близько $ 2,25 млрд, отриманих до цього часу за кредитами. Від союзників на той час США отримали близько $ 2,5 млрд.

У ситуації Великої депресії США в 1931 році оголосили однорічний мораторій на виплату військових боргів союзниками. Наступного року Франція і Бельгія оголосили дефолт за цими боргами, а Велика Британія та Італія суттєво знизили розмір виплат. Тоді США поставили їм вимогу або виплачувати борги в повній відповідності зі встановленою схемою, або оголосити себе банкрутами. В підсумку з усіх боржників повністю виплатити кредит змогла тільки Фінляндія, а решта країн оголосили про банкрутство.

За підрахунками незалежного дослідника Кирила Вахненка, з витрачених $10 млрд США змогли  повернути собі лише чверть, а з урахуванням інфляції долара – навряд чи більше 10%.

Всупереч твердженню Патрушева, борги Німеччини США не списували до закінчення Другої світової війни. У 1953 році за Лондонським договором Німеччині дозволили призупинити платежі до об’єднання країни; у 1990 році її зобов’язання було відновлено, але розмір репарацій істотно знизили. У 2010 році Німеччина остаточно розрахувалася за своїми боргами.

Яке оголошення Гітлера про підготовку до походу на Схід має на увазі Патрушев – зрозуміти неможливо. Вперше Гітлер висловив ідею завоювання життєвого простору на сході Європи в опублікованій у 1925 році книзі Mein Kampf, де цьому присвячено окремий розділ. Але в ті часи нацисти були всього лише радикальною опозицією; Гітлер писав Mein Kampf, сидячи у в’язниці за спробу «пивного путчу». Що ж до конкретних воєнних планів, то Гітлер не оголошував про них заздалегідь. Напад на Польщу в 1939 році було обставлено як відповідь на інсценований самими нацистами напад польських військ на радіостанцію в німецькому місті Гляйвіце. До нападу на СРСР, з яким було підписано договори про ненапад, а пізніше – про дружбу і кордон, гітлерівська Німеччина готувалася таємно, нікого не втаємничуючи у свої плани.

Відомо, що Вінстон Черчілль виступав категорично проти початкового варіанту угоди про передачу США в довгострокову оренду авіабаз на Ньюфаундленді, Бермудах і Тринідаді й був незадоволений отриманими морально застарілими есмінцями, 20 з яких потребували ремонту. Визнаючи це, США додатково передали Великій Британії 10 більш сучасних кораблів берегової охорони, що перевершували за своїми можливостями старі есмінці. Проте ніяких слідів висловлювання Черчілля про шкуру, м’ясо та кістки в інтернеті знайти не вдається – навіть у джерелах, де зібрані фрази, які помилково йому приписуються. Всі посилання зі згадуванням цієї фрази ведуть до інтерв’ю з Патрушевим; звідки вона взялася – залишається невідомим.

Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider