Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
Наступного дня після розгону мирної акції протесту на Бульварному кільці в Москві «Российская газета» опублікувала статтю під заголовком «Масові заворушення: двоє осіб – до в’язниці. Як закони різних країн карають за масові несанкціоновані акції». У статті йдеться:
«Закони більшості країн Заходу загрожують кримінальною відповідальністю тим, хто бере участь у несанкціонованих масових заходах, а тим більше – наважується підняти руку на правоохоронця. Завжди необхідне завчасне узгодження демонстрацій із владою, яка має право відмовити. Більш того, часто закони встановлюють і досить жорсткі критерії того, що вважати “масовою” акцією або “заворушеннями”».
Після цього наводяться декілька прикладів санкцій, передбачених законами різних країн за масові заворушення і несанкціоновані акції, причому різницю між тим та іншим газета старанно не помічає.
Розпочати вирішили зі США. У цій країні закони різних штатів можуть суттєво відрізнятися один від одного, і «Российская газета» вибрала найбільш жорсткі:
«Одні з найсуворіших у світі законів щодо масових заходів діють у США, де вони варіюються від штату до штату. У штаті Каліфорнія тільки за заклики до заворушень встановлений штраф від 1000 доларів і до року в’язниці. Відповідно до місцевого кримінального кодексу, заворушеннями вважаються заходи за участю від двох осіб, які “вчиняють або загрожують насильством, турбують оточуючих”. Їх учасникам також загрожує до року в’язниці. Незаконними зборами вважається акція з двох і більше осіб у тому випадку, якщо їхні дії становлять очевидну небезпеку або загрожують актами насильства.
У Північній Дакоті за участь у заворушеннях, а також за спробу приховати обличчя дають до року в’язниці і трьох тисяч доларів штрафу, а якщо кількість учасників перевищувала 100, то покарання буде набагато жорсткішим – до 10 років і 20 тисяч штрафу».
Попри всю різноманітність законів штатів вони повинні відповідати Конституції США, інакше вони можуть бути скасовані Верховним судом. Довільні обмеження на проведення акцій протесту суперечать Першій поправці до Конституції, яка гарантує свободу слова і свободу зібрань. І поширюється ця свобода навіть на висловлювання, образливі для суспільства і держави; так, юрист Георгій Бронський у статті, опублікованій порталом «Православ’я і світ» вказує, що існують судові рішення (а в американській правовій системі прецедент має силу закону), які визнають законними діями навіть спалювання хрестів на мітингу Ку-Клукс-клану і демонстрацію в нацистській формі під вікнами будинку, де живуть колишні в’язні концтаборів.
Як зазначає Бронський, «сади, парки, вулиці, – це все громадські місця, тому вони є належним місцем для проведення мітингів, навіть, якщо адміністрація проти (вона майже завжди проти у всіх країнах, тому є конституція). Право збиратися разом для вираження своїх поглядів (freedom of expression and assembly) захищається тією ж таки Поправкою».
Жорсткі заходи покарання передбачені за масові заворушення, але під цим американські закони мають на увазі насильство і вандалізм. Стаття 231 тому 18 Кодексу США (фактично зведений кримінальний кодекс всіх штатів) так формулює склад цього злочину: навчання застосуванню або виготовленню вогнепальної зброї, вибухових речовин або іншої техніки, здатної завдати тілесні ушкодження або смерть; виробництво або перевезення такої зброї; напад на поліцейського або опір йому. При цьому самі масові заворушення (civil disorder) визначаються як «акти насильства, вчинені групою з трьох або більше осіб, якщо вони створюють безпосередню небезпеку або призводять до тілесних ушкоджень або збитку майну іншої особи». Випадків таких заворушень в історії США чимало, і лише у цих випадках поліція має право розганяти демонстрації силовими методами.
Потім «Российская газета» переходить до інших країн:
«У Старому Світі закони, що регламентують проведення масових заходів, є не менш жорсткими, ніж у США. У Великобританії, де повідомлення про проведення акції подається в поліцію мінімум за 6 днів до її початку, для визнання заворушень масовими досить участі в них 12 осіб. Учасникам незаконних заходів загрожує до 10 років в’язниці і / або великий штраф. Якщо присутніх менше 12, але більше 3, то за скоєння заворушень можна потрапити за грати на строк до 5 років, а на додаток отримати штраф розміром 2 тисячі фунтів».
У публікації «Российской газети» описані склади злочину «заворушення, пов’язані з насильством» (violent disorder) – в групі від трьох осіб – і «бунт» (riot) – в групі від дванадцяти осіб. Кваліфікуючою ознакою цих злочинів є застосування насильства. Мирні акції протесту у Великобританії законом не переслідуються.
«У Новій Зеландії чисельний критерій ще нижчий. Тут масовими називають заходи за участі від 6 осіб. Більш того, як тільки їхні учасники починають поводити себе зухвало або “викликати занепокоєння у оточуючих”, закон відразу кваліфікує таку акцію як “заворушення”, за що саджають до в’язниці на термін до двох років. Для незаконного зібрання достатньо всього лише трьох осіб. Якщо вони при цьому підбурюють до участі оточуючих, їх можуть відправити за грати на термін до року».
Тут автор статті навмисно або ненавмисно заплутався: за «заворушення, скоєні групою» (disorderly assembly) новозеландський закон передбачає термін ув’язнення не більше трьох місяців, причому в законі зроблено застереження: «Ця стаття не застосовується до груп людей, які збираються в публічному місці з метою підтримки, протесту або іншого вираження свого ставлення щодо будь-яких точок зору, подій або кампаній».
«У Франції узгоджувати демонстрації потрібно не менше ніж за три дні. За проведення несанкціонованої акції або відступ від плану заходу організаторам загрожує до 6 місяців ув’язнення і 7,5 тисячі євро штрафу. Якщо протестувальники двічі не почули закликів поліції розійтися, правоохоронці мають право застосувати силу і почати розгін акції. Тим, кого при цьому затримають, можуть виписати штраф на суму до 15 тисяч євро або навіть засудити до року в’язниці. В разі, якщо у протестувальників виявлять предмети, які можуть служити зброєю, то і терміни, і штрафи збільшуються вп’ятеро».
У Франції кваліфікуюча ознаку злочину – «важкі порушення громадського порядку». Чіткого визначення, що вважати за порушення громадського порядку, в законі немає; в кожному конкретному випадку це вирішує поліція. Практика ж правозастосування у Франції така, що навіть після численних акцій «жовтих жилетів», які супроводжувалися вандалізмом (учасники акцій розбивали вітрини, ламали шлагбауми і паркометри ), реальні терміни тюремного ув’язнення отримали лише 18 іноземців, які не мали у Франції постійного місця проживання. Більша частина з приблизно 800 засуджених після весняного піку протестів отримала покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Так, одного з «жовтих жилетів» за поширення в інтернеті домашньої адреси прокурора республіки засудили до 9 місяців ув’язнення, але одразу ж звільнили від відбування покарання.
У 2016 році був випадок, коли маніфестанти закидали поліцейський автомобіль пляшками з «коктейлем Молотова», а поліцейські вийшли з машини і спокійно спостерігали, як вона горить. Згодом цих поліцейських нагородили за правильні дії.
«У Німеччині, де не можна протестувати біля будівель органів влади, за один тільки заклик до участі у неузгодженій акції можна отримати штраф або навіть тюремний термін до року. Якщо захід погоджено, але демонстранти порушили схвалений владою план, то організаторам “світить” до півроку в’язниці або штраф у розмірі 180 денних норм оплати праці. Пересічних учасників протесту за відмову розійтися або порушення правил акції штрафують на 511 євро, а за перешкоджання поліції або приховування особистості – на 1 278 євро».
Про те, як організовують масові заходи в Німеччині, в минулому році докладно розповів сайт Deutsche Welle. З 2006 року кожна федеральна земля має право встановлювати свої норми, але поки цим правом скористалися лише Баварія, Нижня Саксонія, Саксонія і Саксонія-Анхальт; в інших землях діє раніше ухвалений федеральний закон. За цим законом отримувати дозвіл або узгодження на мітинг або демонстрацію не потрібно, потрібно лише повідомити поліцію за 48 годин (це можна зробити, заповнивши форму на сайті поліції). Але можна проводити і спонтанні акції з актуальних приводів; у цих випадках потрібно повідомити поліцію телефоном. За словами представника берлінської поліції, її головне завдання – забезпечити безперешкодне проведення заходу. «Інтереси його учасників німецька поліція враховує більшою мірою, ніж, скажімо, автолюбителів, перехожих або мешканців навколишніх будинків».
Якщо демонстранти починають поводити себе агресивно, скандують образливі гасла або надягають маски, поліція має право їх розігнати. Можна оштрафувати організаторів такої акції, але цей захід застосовується вкрай рідко. Як сказала кореспондентові Deutsche Welle суддя Шейді Емек, «в Німеччині право на мітинги і демонстрації розглядається як одна з найбільших демократичних цінностей, а тому розпуск або заборона на їх проведення вважається ultima ratio – найбільш крайнім, вимушеним заходом».
«Ще більш суворим до порушників є закон у Швеції, де погоджувати виступи необхідно не менше ніж за 7 днів. Тут організаторам незаконних мітингів загрожує до чотирьох років в’язниці, а пересічним учасникам – до двох років в’язниці».
У Швеції, як і в інших країнах Заходу, кваліфікуюча ознаку злочину – насильство або загроза його застосування. Дії групи, яка загрожує насильством і не підкоряється розпорядженням представників влади, розцінюються як бунт; максимальне покарання за це (а зовсім не за незаконний мітинг) – чотири роки ув’язнення. Якщо ж насильство скоєно, термін може бути збільшений до десяти років. Дворічний термін передбачений зовсім не для «пересічних учасників мітингів», а для організаторів агресивної групи, але в тому випадку, якщо вона підкорилася вимогам поліцейських і розійшлася.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
