Україні не потрібна денацифікація. Ультраправі сили не представлені в органах української влади і не мають значного електорального успіху. Президент України Володимир Зеленський – з українсько-єврейської родини. В Україні ніяк не утискають права російськомовного населення.
Володимир Путін назвав денацифікацію однією з підстав для початку повномасштабного вторгнення в Україну. Сьогодні російська сторона продовжує висувати цю вимогу у переговорному процесі, а помічник російського президента Володимир Мединський, який очолює російську делегацію на перемовинах, стверджує, що це питання «важливе для всіх, хто вважає підсумки Другої світової війни базисом сучасного світопорядку». Під «денацифікацією» Росія щоразу має на увазі різні речі: то ліквідацію об’єднання націоналістів, то передачу до суду «злочинців», «відповідальних за «криваві злочини проти мирних жителів Донбасу», то скасування будь-яких законів, які нібито дискримінують російськомовне населення, то блокування можливості «послідовникам радикальних ідей потрапити до будь-яких структур української влади».
Усі звинувачення російської влади про те, що Україні потрібна «денацифікація» — або через «утиски» прав російськомовних, або для недопущення потрапляння ультраправих до органів влади в Україні, або для заборони «ідеології українського нацизму» — безпідставні та абсурдні. В Україні немає «ідеології українського нацизму».
Сам термін «денацифікація» було взято з історії Другої світової війни, яку так полюбляють використовувати російські пропагандисти, називаючи її «Великою Вітчизняною». Тоді після війни денацифікація проводилася з ініціативи антигітлерівської коаліції, щоб очистити німецьке та австрійське суспільство, різні сфери життя від впливу нацистської ідеології, — у різних окупаційних зонах вона проводилася по-різному. Переважно, всюди прибиралася нацистська символіка, щодо нацистів порушували кримінальні справи, їх позбавляли доступу до роботи на політично важливих посадах — наприклад, у судах, поліції чи місцевих органах самоврядування.
Історики ж говорять про те, що Путін використовує цей термін лише з метою пропаганди, яка ґрунтується на його страху нинішнього демократичного устрою України, без справжньої прив’язки до історії боротьби з нацизмом у повоєнний період.
Так, історик і письменник Тімоті Снайдер в інтерв’ю Time зазначив, що «використовуючи цей термін поза контекстом, Путін лише намагається перетворити країну та людей, про яких він говорить, на нацистську Німеччину».
Варто зазначити, що низка вчених з усього світу, які вивчають історію геноциду, нацизму та Другої світової війни, підписали заяву про те, що російський режим зловживає терміном «геноцид», пам’яттю про Другу світову війну та Голокост і спробами прирівняти українську державу до нацистського режиму, щоб виправдати війну.
«Подібна риторика не підтверджується жодними фактами, вона огидна з морального погляду і глибоко образлива для пам’яті мільйонів жертв нацизму та тих, хто мужньо воював проти нього, зокрема й російських та українських солдатів Червоної Армії» , — йдеться у заяві вчених. Водночас історики не заперечують, що як і в будь-якій іншій країні, в Україні присутні ультраправі елементи та групи, але «ніщо з цього не виправдовує російську агресію та хибне тлумачення того, чим є Україна».
Проти вторгнення Росії в Україну, а також проти спотворення історії з метою виправдання агресії виступили публічно і в музеї Аушвіц-Біркенау, і в Меморіальному музеї Голокосту (США), і в багатьох інших установах. Окрему заяву підписали також групи, що представляють людей, які вижили під час Голокосту.
Попри існування ультраправих політичних сил в Україні, вони не користуються популярністю серед українців. Так, на останніх парламентських виборах у 2019 році коаліція таких партій не змогла отримати жодного місця у Верховній Раді.
В Україні відсутня і толерантність до антисемітизму. Законодавчо встановлено кримінальну відповідальність за прояви ненависті щодо осіб єврейського походження.
Одне з останніх соціологічних досліджень на тему міжетнічних упереджень проводилося в Україні Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у 2019 році. Дослідження здійснювалося за шкалою американського соціолога Еморі Богардуса — респонденти мали відповісти за шкалою від 1 (ставлення як до членів сім’ї) до 7 (не пускав би в Україну), наскільки близькі стосунки вони готові допустити з представниками різних етнічних груп. За цією шкалою найнижчий індекс в українців стосовно україномовних та російськомовних українців (2,18 та 2,67 відповідно), а найвищий – у ромів (5,41) та африканців (5,20). 5 балів за цією шкалою – рівень ставлення як до мешканців України. Загалом, соціологи відзначали зниження індексу ксенофобії в країні.
Водночас подібне дослідження в Російській Федерації у 2018 році показало зростання ксенофобських настроїв серед росіян. Так, у 2018 році 43% опитаних росіян сказали, що не пускали б ромів у країну, 33% не згодні пускати африканців та 30% — азіатів. Кожен п’ятий росіянин не пускав би в країну українців (22%). 15% росіян не згодні пускати до країни євреїв.
Показовим є й інше дослідження від Pew Research Center, яке проводилося в країнах Європи у 2018 році. У європейців питали, хто б не погодився прийняти євреїв як своїх співгромадян. І Україна мала найнижчий показник порівняно з іншими країнами — 4% (14% у РФ).
Більшість західних ЗМІ та аналітиків, говорячи про ультраправий рух в Україні, згадують батальйон «Азов», тоді як самі представники полку спростовують більшість звинувачень. А експерти зазначають, що немає жодної демократичної країни, в якій не було б подібних груп, включно зі США.
Так, у статті видання «Jewish Unpacked», присвяченій аналізу ситуації з ультраправими в Україні і тому, чи існують насправді в Україні проблема з нацизмом, автор доходить висновку, що «існує величезна різниця між реальними побоюваннями щодо зростання кількості ультраправих та перебільшених заяв про те, що Україна пов’язана із нацизмом. В Україні є проблема з ультраправими, але Україна далека від нацистської держави».
Звинувачення щодо утисків прав російськомовних використовуються Російською Федерацією усі 8 років війни з Україною. Цей аргумент пропаганда застосувала і щоб пояснити окупацію Криму, і щоб розпочати війну на Донбасі. StopFake неодноразово спростовував фейки про те, нібито в Україні за російську мову каратимуть дітей, що в Україні буцімто заборонили випуск газет російською мовою, що закон про корінні народи України начебто викреслив 20 мільйонів росіян із загальної історії, що Україна перебуває серед лідерів за кількістю порушень прав росіян тощо.
Отже, заяви Путіна та інших російських чиновників про те, нібито Україні потрібна денацифікація, є безпідставними, а цю надуману аргументацію можна застосувати для виправдання агресії і проти будь-якої іншої країни світу.
