Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
«Вести» в матеріалі під заголовком «Welt: Росія знову стала Росією» розповідають про статтю у німецькій газеті, присвячену Росії:
«Росія знову стала наддержавою, і Заходу рано чи пізно доведеться піти їй назустріч, стверджує німецький журналіст Міхаель Штюрмер у своїй статті, опублікованій в газеті Die Welt.
“Росія знову стала Росією, наддержавою двох континентів”, – пише Штюрмер.
Він також називає РФ “величезною євразійською імперією, з широкою сферою інтересів”, “оплотом православ’я” і навіть “Третім Римом”.
Журналіст зазначає, що у країн Заходу була реальна можливість вибудувати з Росією дружні відносини після розпаду Радянського Союзу, однак вони цією можливістю не скористалися. Нинішні ж відносини він назвав новою холодною війною, в якій боротьба йтиме “не на життя, а на смерть”.
Крім того, у статті зазначається, що в мінливому світі зростає кількість глобальних загроз, зокрема гібридних і кібервійн. Впоратися з ними, на думку Штюрмера, можна тільки спільними зусиллями, так само як і вижити в умовах холодної війни.
Президента РФ Володимира Путіна німецький журналіст порівнює “із государем”, дивлячись на якого росіяни “забувають на мить про наслідки катастроф останнього сторіччя”.
У березні генеральний секретар Всесвітньої Енергетичної Ради Крістоф Фрай назвав Росію енергетичною наддержавою, яка залишатиметься такою незалежно від вектора розвитку світової енергетики».
Насправді у статті Міхаеля Штюрмера йдеться (переклад сайту inosmi.ru ):
«Коли російський президент Володимир Путін запрошує гостей на урядові прийоми до старовинної фортеці Кремль, то в один із найурочистіших моментів все виглядає так, нібито час зупинився, і дійство відбувається за протоколом царського часу. Мундири сяють, виблискують золоті еполети, хвацькі курсанти в мундирах ніби з театральних костюмерних відкривають стулки дверей висотою до стелі. Впевненим кроком цар йде на камери, обрана публіка довго аплодує і на якийсь момент забуває про низку нещасть, що навалилися на Росію і російський народ за останні сто років.
Послання решті світу є більш ніж зрозумілим: Росія знову стала Росією, супердержавою двох континентів, величезною євроазійською імперією з інтересами, що простяглися від Середземного моря і Близького Сходу до Латинської Америки, оплотом православ’я, Третім Римом, широкою, ні з чим непорівнюваною країною, де часом найстаріше знову стає найновішим».
Тобто автор статті не констатує відродження російської наддержави – «Третього Риму», – а пише, що пишнота кремлівських церемоніалів покликана створювати таке враження. І про «наслідки катастроф останнього сторіччя» забуває не російський народ, а обрана публіка, допущена на кремлівські урочистості.
На думку Штюрмера, Захід завжди невірно оцінював СРСР і Росію: за часів холодної війни перебільшував силу держави-супротивника, а після розпаду СРСР применшував. Журналіст згоден із колишнім держсекретарем США Джорджем Шульцем, який порівнював Росію з пораненим ведмедем грізлі – сильним, непередбачуваним і злопам’ятним.
Штюрмер закликає Захід визнати значущість сучасної Росії, знайти до неї підхід, встановити канали негласної дипломатії, як це було за часів холодної війни, а також виробити загальне уявлення про небезпеки в сучасному світі з його всепроникними цифровими технологіями і кібервійнами.
Президента Путіна ж німецький журналіст оцінює так:
«Так само як охранка, всесильна царська таємна поліція, пережила крах царизму завдяки своїй здатності пристосовуватись і незамінності та утворила симбіоз із червоними наступниками, так і НКВС пережив кінець сталінської тиранії. Те ж саме відбулося і з КДБ, звідки вийшов Путін, резидент у Дрездені і через десять років шеф організації-наступниці ФСБ. Це патріоти особливого штибу, напівсекретний орден із суворими внутрішніми правилами. Чи розуміють це на Заході? У всякому разі, це форма життя, яка завжди формувала мислення господаря Кремля і більшості людей з його оточення».
Авторам сюжету у «Вестях» слід було докласти великих зусиль, аби виявити у статті Штюрмера образ великої держави, повсталої з попелу, і государя, побачивши якого піддані забувають про свої нещодавні біди. Стаття взагалі не про це, а про необхідність тверезої оцінки сучасної Росії і використання досвіду, накопиченого за роки холодної війни.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
