Заборони та утиски української мови в Російській імперії не обмежуються лише Валуєвським циркуляром та Емським указом. Аналіз джерел свідчить, що боротьба з українською мовою почалася ще у другій половині XVII століття, коли Києво-Печерській лаврі заборонили видавати книги для богослужінь без попереднього узгодження з Московським патріархатом.  

Російські ЗМІ взялися за «розвінчання» історичних «міфів» про Україну. Так, прокремлівський сайт «Царьград» заявив про те, що заборона української мови російською владою є «українським історичним міфом». У самому тексті статті згадується безліч пропагандистських наративів. Наприклад, старий фейк про те, що українську мову нібито «винайшов» австрійський Генштаб, щоб «відокремити росіян в Австро-Угорщині від росіян у Російській Імперії». 

Скриншот – tsargrad.tv

У статті «Царьграда» пишуть: «насправді “Валуєвський циркуляр” і “Емський указ” обмежував зовсім не малоросійську мову або її найбільш поширений полтавський діалект. А якраз той “кований” галицький, винайдений варіант “української мови”, який намагалися експортувати в Російську Імперію австро-угорські активісти для підриву імперської єдності».

Українська мова, на думку автора тексту, була вигадана в Австро-Угорщині як «інструмент австрійської національної політики щодо її різношерстого населення». 

Так, автори цитують міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва (1815-1890), який говорив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може і що наріччя їхнє, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі». А сам Валуєвський циркуляр, що дозволяв друкувати українською мовою тільки «твори, які належать до області красного письменства», був нібито запроваджений з огляду на польську пропаганду, і незабаром був скасований. 

Емський же указ, на думку «Царьграда», нібито дозволяв друкувати твори і художньої літератури, і пам’яток народної творчості та історичних документів українською мовою, а з плином часу взагалі «більшість заборон і обмежень, які передбачалися указом, фактично втратили чинність». 

Стаття «Царьграда» значною мірою спотворює загальну картину лінгвоциду української мови – політики, яка проводилася Російською імперією проти української мови як «штучного наріччя». 

Наратив про те, що українська мова – вигадана і створена штучно, поширювався як в Російській імперії, так і продовжує фігурувати в сьогоднішній російській пропаганді. StopFake вже писав про це в матеріалі  «Фейк: Українська літературна мова – штучна мова, яка була створена в СРСР»

«Британська енциклопедія» в статті, присвяченій українській мові, відзначає, що сучасна літературна українська виникла з розмовної української мови наприкінці XVIII ст.

«Як і білоруська, українська мова містить велику кількість слів, запозичених з польської, але у ній менше запозичень з церковнослов’янської мови, ніж у російської мови», – йдеться у статті. 

Примітно, що пошуками і спробами довести, що між українською, російською і білоруською мовами більше схожого, аніж відмінного, займалися саме мовознавці з СРСР

Більш детально щодо виникнення української мови і того, чим вона відрізняється від російської, можна почитати в матеріалах сайту Likбез, присвячених цій темі. Зокрема, президент Міжнародної Асоціації україністів професор Міхаель Мозер зазначає, що класифікація української мови як члена групи східнослов’янських мов (разом із білоруською та російською), та її протиставлення групам західнослов’янських і південнослов’янських мов, наразі є більше «даниною традиції». 

«На сьогодні остаточно спростовано теорії щодо “давньоруської мовної єдності”. Ще за часів середньовічної Русі протоукраїнські діалекти відрізнялися від проторосійських», – пише Мозер

Що ж стосується заборони української мови в Російській імперії, то це не міф, а цілеспрямована політика, яка проводилася протягом століть. 

У науковій статті провідного наукового співробітника Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Юрія Поліщука відзначається, що «боротьба з українською мовою почалася ще у другій половині XVII століття, коли Києво-Печерській лаврі було заборонено без попереднього узгодження з Московським Патріархатом видавати богослужбові книги (1689, 1690, 1690 рр.), а на книги Петра Могили, Кирила Ставровецького, Йоаникія Галятовського, Сильвестра Косова, Лазаря Барановича накладено «прокляття і анафему» (1690г.). 

Також одним із перших випадків тиску на українську мову в Російській імперії вважається указ царя Михайла 1622 року із вказівкою спалити всі екземпляри надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького. 

Далі з’являлися лише нові заборони і обмеження – заборона на друк будь-яких книг, окрім церковних, діловодство переводилося на російську, священики були зобов’язані виголошувати проповіді церковно-слов’янською мовою з російською вимовою, школи русифікувалися тощо. Хронологія заборон нараховує десятки указів з боку царської влади. 

Скриншот – istpravda.com.ua

Як зазначають історики, циркуляр Валуєва про те, що української мови  «не було, немає і бути не може» тільки підсумував більш ніж столітній досвід адміністративної боротьби з нею. Емський же указ став доповненням попередніх заборон. Так, наприклад, Емським актом заборонялося друкувати українською мовою не тільки оригінальні і перекладні тексти, але й тексти до нот, була заборонена діяльність організацій української інтелігенції, були репресовані вчені Київського університету.