Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Перший пакет міжнародних санкцій за посягання на український суверенітет Російська Федерація отримала ще в березні 2014 року, після проведення псевдореферендуму в Автономній Республіці Крим та Севастополі. На подальшу збройну агресію, окупацію Донбасу та повномасштабне вторгнення в Україну цивілізований світ відповів новими хвилями санкцій.

Фінансові та інші обмеження на РФ наклали Європейський Союз та всі європейські держави (за винятком Сербії та Боснії і Герцеговини), США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія та ряд міжнародних організацій. Це призвело також до згортання співпраці з Росією в низці галузей країн, які до санкцій не долучилися. Зокрема, Індія, Філіппіни, Індонезія відклали чи заморозили військові контракти; Ізраїль припинив постачати РФ безпілотники; суттєво ускладнилося кредитування російського бізнесу у китайських та ізраїльських банках. Чи не найбільшим ляпасом особисто Путіну стало повернення «Великої вісімки» до формату «Великої сімки» шляхом виключення Росії з цього елітарного клубу.

На посилення санкційного зашморгу Кремль відповів власними контрсанціями, значна частина яких мала переважно медійний, а не економічний ефект, а також інформаційною кампанією, спрямованою на дискредитацію антиросійських заходів.

З 2014 року Кремль системно просуває антисанкційні наративи, спрямовані як на внутрішню, так і на зовнішню аудиторії. Меседжі можуть протирічити один одному, але всі вони слугують одній меті: переконати світ в тому, що санкції треба негайно зняти чи принаймні послабити.

Серед ключових наративів можна виділити такі:

  • санкції йдуть на користь Росії, сприяють імпортозаміщенню, активізації власного виробництва, переорієнтації економіки з Заходу на Схід;
  • санкції шкодять Заходу більше, ніж Росії;
  • на Заході (насамперед в ЄС) росте невдоволення санкціями, західні уряди і компанії зацікавлені у співпраці з Росією і знаходять можливості для обходу санкцій;
  • санкції несправедливі, від них страждають передусім звичайні невинні люди;
  • санкції руйнують неполітичні сфери міжнародної співпраці: освоєння космосу, спорт, культура і т.д.;
  • санкції – це прояв русофобії, відходу від західних принципів толерантності, прав людини, свободи слова;
  • санкції досягли максимуму, подальше посилення тиску неможливе;
  • санкції неефективні, вони не досягли своєї мети;
  • санкції руйнують єдність Заходу та єдність Євросоюзу зокрема;
  • ЄС запроваджує санкції під тиском США.

Детальне дослідження про те, як пропаганда працює в Європі – читайте в матеріалі «Антисанкційні наративи Кремля: про що розповідає російська пропаганда у Європі».

З початком повномасштабного вторгнення в Україну до переліку російських наративів додаються наступні твердження:

  • санкції провокують світову продовольчу кризу;
  • санкції провокують падіння курсу євро;
  • санкції ведуть до енергетичного колапсу Європи і провалу опалювального сезону.

У просуванні вигідного РФ порядку денного задіяні офіційні особи та інституції, з очільником Кремля включно, численні західні «друзі Путіна», а також всі наявні в росіян медіаресурси: телебачення, інтернет-ЗМІ, Telegram-канали, соцмережі. 

Серед спікерів, які просувають антисанкційні наративи, можна виділити такі групи:

  • представники російських органів влади та їхні речники (Адміністрація президента, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів, Міністерство економічного розвитку, Центробанк, депутати Державної думи, члени Ради Федерації);
  • «друзі Путіна» серед європейського політикуму (Марін Ле Пен, Сільвіо Берлусконі, Маттео Сальвіні, Найджел Фарадж, Віктор Орбан, Александр Вучич, Ігор Додон, болгарські соціал-демократи, «Альтернатива для Німеччини», Podemos, крайньо ліві та крайно праві партії);
  • політичні коментатори та оглядачі (Грем Фуллер, Йєнс Йорген Нільсен, Джим Джатрас, Ян Оберг);
  • білоруський диктатор Олександр Лукашенко і керівники підконтрольних Кремлю квазідержавних утворень (Аслан Бжанія, Анатолій Бібілов).

Періодично російська пропаганда використовує заяви політиків та міжнародних організацій, котрі підтримують санкції, вириваючи з контексту окремі фрази та супроводжуючи їх власним коментарем для просування антисанкційних наративів.

На кожен новий пакет американських чи британських санкцій МЗС реагує обіцянками «дієвої та жорсткої відповіді». Після запровадження чи пролонгації санкцій країнами Євросоюзу у відомстві Лаврова «констатують», що «ЄС заганяє себе в глухий кут». Депутати Держдуми та колишній президент РФ, якому нині довірили посаду заступника голови Ради безпеки, дозволяють собі значно жорсткішу риторику про санкції як про «постріл в ногу» чи навіть як «акт міжнародної агресії».

Західні спікери відповідають переважно за просування наративів про те, що «санкції шкодять ЄС більше, ніж Росії» та «не досягають мети». Зокрема лідерка французької партії «Національне об’єднання» Марін Ле Пен 10 липня заявила в ефірі BFM TV, що «неефективні санкції лише збагатили Росію». 

Менш ніж за два тижні вийшла колонка оглядача The Guardian Саймона Дженкінса, у заголовок якої було винесено ту ж тезу: «Рубль зростає, а Путін сильніший ніж будь-коли: наші санкції мали зворотній ефект».   

Чи справді західні санкції мають «оздоровчий ефект» для російської економіки? Відповідь на це питання можуть дати цифри. 

Що відбувається з російською промисловістю?

Протягом перших п’яти місяців повномасштабної війни в Україні виробництво автомобілів у РФ скоротилося у 33 рази, автобусів – у п’ять разів. Ось що залишилося від виробництва у ключових галузях (показники порівняно з минулорічними):

  • Побутові пральні машини – 40,8%
  • Холодильники – 41,9%
  • Вантажні вагони – 48,2%
  • Електродвигуни – 50,1%
  • Ліфти – 65,3%

Перевезення лісових вантажів у річному вираженні впали на 17,8%, перевезення зерна – на 14,1%.

Що відбувається з російськими фінансами?

У Кремля закінчуються гроші, а росіяни масово виводять свої заощадження за кордон, вилучаючи їх з національної економіки. Державні валютні резерви витрачаються прискореними темпами:

  • 300 з 600 млрд золотовалютних резервів РФ заблоковані за кордоном;
  • 75 млрд доларів було витрачено з початку повномасштабної агресії;
  • міністр фінансів РФ Антон Силуанов ініціював покриття бюджетного дефіциту за рахунок Національного фонду добробуту – таку назву має резервний фонд РФ.

Про виведення валютних накопичень фізичних осіб свідчить зростання попиту на нерухомість на Близькому Сході, зокрема в Об’єднаних Арабських Еміратах. Агенти з продажу нерухомості в Дубаї повідомляють про зростання надходжень від угод із росіянами удвічі, а то й утричі.

Масова міграція та санкції проти банківського сектору РФ спричинили перекидання коштів росіян на рахунки у країнах Закавказзя та Середньої Азії:

  • у Вірменії в травні було зафіксовано абсолютний рекорд за всю історію: з РФ надійшло 266 млн доларів (проти 115 млн у березні);
  • сума переказів із Росії до Грузії зросла з 27 млн доларів у березні до 313 млн у травні. У червні обсяг переказів склав $231 млн;
  • росіяни поклали на рахунки в банках Казахстану 9,5 млн долаів у березні, а в травні – у 10 разів більше (94,6 млн); 
  • банки Узбекистану протягом першого півріччя отримали близько 200 млн доларів від клієнтів з РФ.

Вдарили санкції і по російському фінансовому ринку. Найбільша в світі за об’ємом інвестицій компанія BlаckRock повідомила про закриття біржового фонду російських цінних паперів Russia ETF. Ліквідація фонду розпочнеться 17 серпня, 28 лютого вартість російських активів, що ще місяць тому оцінювались у 18,2 млрд доларів, впала до 1 млрд. У березні компанія припинила випуск акцій Russia ETF.   

Чи спрацювало імпортозаміщення?

Імпортозаміщення по-російськи не працює. Виявилося, що в багатьох галузях виробництва залежність РФ від експорту є критичною, і за понад вісім років подолати її так і не вдалося. До повномасштабного вторгнення імпортне постачання у ключових російських виробничих секторах забезпечувало 30-70% доданої вартості, або випуску продукції. Найбільша частка була у виробництві комп’ютерів та електроніки, машин та обладнання, транспортних засобів. У хімічній промисловості близько 40% доданої вартості забезпечувалося імпортними закупівлями, у харчовій – близько 30%. 

Опитування, проведене російським Центробанком у липні, виявило, що 40% фармацевтичних компаній не змогли знайти заміну імпортній сировині, матеріалам, комплектуючим та обладнанню. Лише 10% виробників галузі підтвердили, що не залежать від імпорту.

Станом на 2021 рік частка медичних препаратів власного виробництва на російському ринку складала 38,5%. Лише 35 зі 162 стратегічно важливих препаратів вироблялися у РФ попри те, що програму імпортозаміщення у фармацевтичній галузі було запущено ще в 2009 році.

Через санкції російські медики та їхні пацієнти уже зіштовхнулися із дефіцитом голок, рукавичок, пломбувального матеріалу, ВІЛ-тестів, розхідників для ендодонтії тощо. Російські кондитери відчувають нестачу емульгаторів і барвників.

Російські телекомунікаційні гіганти МТС, «Білайн», «Мегафон» і Tele2, точніше їхні клієнти, також відчули на собі «ефективність» імпортозаміщення: санкції та вихід з РФ постачальників обладнання негативно відбилися на якості інтернету.

Через відсутність доступу до імпортних запчастин та високотехнологічних товарів російські автовиробники домоглися скасування сучасних вимог безпеки до нових транспортних засобів.

Закриття високотехнологічного імпорту також обмежує можливість ремонту та обслуговування літаків, виробництва танків та іншої військової техніки. У Пентагоні вважають, що санкції суттєво знизили наступальний потенціал Росії.

У «Роскосмоса» залишилося лише п’ять супутників для цілодобового оперативного моніторингу повеневої та пожежонебезпечної обстановки. У сучасних російських супутниках дистанційного зондування Землі частка імпортних комплектуючих доходить до 80%. Необхідні РФ комплектуючі виробляє Китай, але за ліцензією США без права передачі третім країнам. З огляду на велику космічну програму КНР Пекін навряд чи стане допомагати Кремлю.  

Чи спрацює російський газовий шантаж?

Кремль намагається витиснути максимум із залежності європейської, зокрема німецької, промисловості, від російських енергоресурсів. Демонстративне «зниження тиску в трубі» та цінові гойдалки росіяни свого часу відпрацювали у «газових війнах» проти України, а сьогодні повторюють те саме і з ЄС.

Але варто взяти до уваги той факт, що РФ продавала до Європи 83% своїх енергоресурсів і втрачає від санкцій значно більше за європейців. Путін потребує європейського ринку набагато більше, ніж світ потребує російських енергоресурсів.

Практично 60% надходжень російського бюджету залежать від продажу енергоресурсів. Постачання російського газу до Європи впали до рекордно малих значень, а анонсована Кремлем переорієнтація на Схід поки неможлива через відсутність інфраструктури. Європейські політики один за одним заявляють про наміри суттєво скоротити споживання російського газу у стислі терміни. До того ж з серпня починає діяти заборона на імпорт російського вугілля та нафти. 

Згідно з оцінками експертів, яких у травні опитало американське ділове видання Bloomberg, за рік РФ втратить від 9% до 17% видобутку нафти, від 6% до 8% газу, понад 19% інвестицій. Прогнозоване падіння рівня життя на 6,8% у перерахунку на реальні доходи людей буде максимальним з 1998 року, коли в Росії було оголошено дефолт.

Експерти очікують на першу з середини 1990-х дворічну рецесію, яка до 2024 року обнулить понад 10 років російського економічного зростання. Відповідно до консенсус-прогнозу, в 2022 році ВВП впаде на 10% (рекордно з 1994 року).

За перші п’ять місяців повномасштабного вторгнення в Україну територію РФ залишили майже 4 млн осіб. Такі цифри наводить офіційна статистика Федеральної міграційної служби.

Британська консалтингова компанія Henley & Partners прогнозує, що до кінця року з РФ виїдуть 15 тисяч мільйонерів із сім’ями. Еміграція підприємців завдасть російській економіці удару, співмірного з санкціями.

Отже, санкції працюють. Спровокована Кремлем криза системи міжнародної безпеки завдає збитків також і Заходу, але РФ втрачає значно більше. Намагання країни, яка генерує лише 2% світового ВВП, диктувати волю спільноті, що створює понад 50%, були приречені від самого початку . 

Перед Росією відкриваються перспективи невпинного скорочення промвиробництва, зростання рівня безробіття, падіння рівня доходів та рівня споживання, зниження ділової активності та посилення міжнародної ізоляції.

На початку липня голова європейської дипломатії Жозеп Боррель констатував, що Москві доведеться «обирати між зброєю і маслом». Очевидно, що господар Кремля цей вибір зробив раніше: маніакальне бажання знищити Україну для нього виявилося важливішим за добробут росіян. Від авантюри Путіна постраждали всі: і прості громадяни, і бізнесмени/олігархи та й навіть російські чиновники.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки


RELATED ARTICLESMORE FROM AUTHOR