Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
«Аргументы и факты» опублікували інтерв’ю з секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим під заголовком «Ланцюгова реакція хаосу. Микола Патрушев – про невластиві Росії союзи і цінності». В інтерв’ю, присвяченому виключно звинуваченнями країн Заходу в імперіалізмі, агресивності, антиросійській політиці та схожих гріхах, знайшлося декілька тверджень, що йдуть врозріз із фактами.
1. Про миролюбну риторику та агресивну політику США
Щодо промови Джо Байдена, присвяченої виведенню військ з Афганістану, де президент США заявив, що «ера силової перебудови суверенних держав закінчується», Патрушев зазначив:
«Нагадаю, що практично кожен американський президент останні сто років робить подібні заяви. Можливо, вам відомий вислів “війна, яка закінчить всі війни”? Так ось, це формулювання належить ще Вудро Вілсону, він використовував його, коли переконував співвітчизників підтримати своє рішення про вступ США у Першу світову війну. І після цього американці розв’язали більше воєн, ніж будь-яка інша країна».
Насправді фраза «війна, яка закінчить війну» (the war that will end war) належить класику британської літератури Герберту Веллсу. Так називається його публіцистична книга 1914 року, в якій він зібрав свої газетні статті про війну. Фраза відображає тодішні ілюзії – уявлення про те, що після жахів світової війни людство вже не зможе повернутися на цей шлях. У роки Першої світової війни фраза отримала популярність, її нерідко цитували, процитував її в 1917 році й Вудро Вілсон.
Заява Патрушева про розв’язані США війни є вкрай сумнівною. США в XX і XXI століттях брали участь у низці збройних конфліктів, але майже ніколи не були їхніми ініціаторами. Корейська війна 1950-1953 років почалася з нападу Північної Кореї на Південну, північнокорейські війська захопили Сеул, і тільки тоді США, заручившись підтримкою Ради Безпеки ООН, втрутилися у війну. Аналогічним чином і в Південному В’єтнамі з початку 1960-х років партизанські угруповання, за підтримки і озброєння комуністичної влади Північного В’єтнаму, розгорнули повномасштабну війну, і лише після провалу американських спроб мирного врегулювання США вирішили підтримати уряд Півдня військовими засобами. Нині у США панує ставлення до в’єтнамської інтервенції як до жахливої помилки.
Практично всі пізніші військові операції США були або підтримкою законних урядів, які зіштовхнулися зі збройною агресією чи військовим переворотом (в Сальвадорі, Гренаді, Перській затоці, Гаїті), або підтримкою меншин, проти яких уряди злочинно застосували військову силу (в Югославії, Сирії). Інтервенція в Афганістані була відповіддю на теракти «Аль-Каїди» на території США. Лише війну в Іраку, розпочату в 2003 році, можна розглядати як розв’язану США.
2. Про ірландців, проданих англійцями в рабство
«Після виходу з Євросоюзу Лондон з подвоєною силою взявся за реалізацію проекту “Глобальної Британії”. Однак перш ніж братися за відродження колишньої імперської величі, британцям добре б розібратися з проблемами у себе вдома. Значна кількість жителів Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії досі не вважають себе британцями. Англійці століттями заганяли шотландців у гори, валлійців використовували як дешеву робочу силу, ірландців вивозили для роботи в колоніях як рабів».
Патрушев повторює поширений у попередні декілька років міф про ірландських рабів. Фактчекери агентства Reuters у 2020 році простежили витоки міфу; вперше він з’явився в 2008 році у статті за підписом такого собі Джона Мартіна, особу якого встановити не вдається – швидше за все, це псевдонім. У статті згадувався нібито виданий в 1625 році указ короля Якова I про відправку ірландських політв’язнів до Вест-Індії і продаж їх тамтешнім англійським колоністам як рабів. Там таки йшлося, що в 1641-1652 роках у рабство були продані 300 000 ірландців. Історики стверджують, що жодних слідів такого королівського указу не існує, а цифри зі статті Мартіна абсолютно неправдоподібні: за увесь час з 1630 по 1775 рік із Британії до Вест-Індії переїхало не більш 165 000 чоловік.
3. Про «Кримську платформу» як американський проєкт
«”Кримська платформа” створена Вашингтоном заради видимості піклування про інтереси України».
Насправді США явно не виявили великого інтересу до цієї української ініціативи. На саміті «Кримської платформи» в Києві США представляла міністерка енергетики Дженніфер Гранхолм, в той час як Латвія, Литва, Естонія, Польща, Угорщина, Молдова, Словенія, Фінляндія були представлені президентами; Словаччина, Румунія, Грузія, Хорватія, Швеція – прем’єр міністрами; Туреччина, Бельгія, Люксембург, Австрія, Ірландія, Болгарія, Чорногорія, Північна Македонія, Португалія – міністрами закордонних справ, Євросоюз – головою Європейської Ради та заступником голови Єврокомісії.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
