Джерело: Рустем Халілов, Катерина Некреча, для Крым.Реалии
Мер латвійського міста Даугавпілс Андрейс Елксніньш, який раніше говорив, що Крим – це «частина Росії», заявив, що у вбивствах цивільних осіб в Україні, зокрема в Бучі, винні дипломати України, Росії та США, які не змогли домовитися між собою. У свою чергу, в МЗС України назвали Елксніньша маргінальним діячем, який не висловлює офіційної позиції Латвії.
Чому за кордоном періодично виникає дискусія щодо належності Криму? Чи змінився інформаційний вплив Росії у різних країнах, а особливо у тих, які є стратегічними партнерами для України? Про це журналістка Катерина Некреча говорила в ефірі Радио Крым.Реалии з медіаекспертом українського Інституту масової інформації Альоною Нестеренко, українським журналістом у Німеччині Олександром Голубовим і президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.
– Альоно, ви вивчаєте, як Росія через свої медіа діє на зарубіжну аудиторію. Як можна описати ситуацію сьогодні, особливо якщо говорити про період від початку повномасштабної війни Росії проти України?
ПОСТІЙНО ГОВОРЯТЬ, ЩО КРИМ «ПРИЄДНАНИЙ». ЦЮ ПОМИЛКУ РОБЛЯТЬ НАВІТЬ РОСІЙСЬКІ ЛІБЕРАЛИ
Альона Нестеренко
– Ми в Інституті масової інформації зараз відстежуємо, зокрема, використання геноцидної риторики Росії щодо українців. Росія продовжує привласнювати собі в інформаційному полі території України. Це стосується не лише Криму. Одна з рис геноцидної риторики – повне заперечення української державності як такої. Звісно, також постійно говорять, що Крим «приєднаний». Цю помилку роблять навіть російські ліберали. Вони не так часто використовують термін «анексований», а про термін «окупований» навіть не йдеться.
Рупор пропаганди зараз – це телекомпанія RT. Незважаючи на те, що багато цивілізованих країн заблокували її мовлення, люди, які мають супутникове телебачення, все ще можуть отримувати цей контент. Наприклад, його транслює один із французьких супутників. І зараз міжнародні організації думають про те, як зробити так, щоб була повна заборона.
– Чи зростає вплив російських медіа, які підтримують вигідні для російської влади тези, на ту чи іншу країну?
ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНА ЦЯ ПРОПАГАНДА – ВОНА ДІЄ НА ЕМОЦІЇ, ЧАСТО АГРЕСИВНА
Альона Нестеренко
– Телеграм відіграє у цьому дуже значну роль. І хотілося б сказати не лише про країни Заходу, а й, у тому числі, про Білорусь. Ми зараз займаємося вивченням білоруської пропаганди. Йде вплив і через телебачення, де транслюються російські пропагандистські програми, і через телеграм. Чим небезпечна ця пропаганда – вона діє емоції, часто агресивна. І якщо людина емоційно включається в цю історію, в неї знижується рівень критичного мислення.
«Росія проводить феноменально масовану пропагандистську кампанію»
– З нами на зв’язку Олександр Голубов. Російське видання «Медуза» написало про дослідження берлінського інституту CeMAS, присвяченого «проросійським конспірологічним наративам» та поширенню дезінформації в німецькому суспільстві. Згідно з ним, 40% жителів Німеччини вважають, що з причинами початку війни Росії проти України все не так однозначно, а НАТО поділяє за неї відповідальність. Чи можна довіряти таким цифрам?
РОСІЯ ДІЙСНО ПРОВОДИТЬ У НІМЕЧЧИНІ ЗАРАЗ ФЕНОМЕНАЛЬНО МАСОВАНУ ПРОПАГАНДИСТСЬКУ КАМПАНІЮ
Олександр Голубов
– Коли я вперше почув про це дослідження, то я, як і деякі інші мої колеги, сприйняв його з легким жахом. Якщо для нас йдеться про те, наскільки Україна виживе, то багатьох німців лякає майбутнє самої Німеччини. Спроби перекинути відповідальність на НАТО викликають в українців, у тих, хто хоч трохи розбирається, що таке НАТО і як воно розширювалося, у найкращому разі – усмішку, в гіршому випадку – бажання набити людині пику. А для середньостатистичного німця питання НАТО – це політичне питання. Тут антиамериканізм, антиєвроатлантизм у моді, особливо серед людей із «лівими поглядами». Це не щось нове. Але Росія дійсно проводить тут зараз феноменально масовану пропагандистську кампанію.
– Чи вдасться російській пропаганді досягти своєї мети?
РОСІЯ, ВКЛАДАЮЧИ ВЕЛИЧЕЗНІ РЕСУРСИ, ДОСЯГАЮЧИ ПЕВНИХ ТАКТИЧНИХ УСПІХІВ, НЕ ДОСЯГАЄ ЦІЛЕЙ СТРАТЕГІЧНИХ
Олександр Голубов
– Я сказав би, що ні. Коли Росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі, ми сиділи й чекали, коли знімуть із Росії санкції й домовляться і змусять Україну визнати окуповані території. Ми сім років розмірковували, коли Росія зі своїми пропагандистськими машинами досягне мети.
Тут усе, що ми зараз бачимо, відбувається у прискореному режимі, тому що інтенсивність війни як фізичної, так і інформаційної досягла величезних масштабів. Але, як і раніше, Росія, вкладаючи величезні ресурси, досягаючи певних тактичних успіхів, не досягає цілей стратегічних.
– Недавно ми читали новини про мера Даугавпілса Андрійса Елксніньше, який виступив із заявами про Крим. Про це говоримо з наступним нашим гостем – Михайлом Гончаром. Чому тема Криму періодично десь виринає, невже Крим є наріжним каменем?
– Відновлення територіальної цілісності України до кордонів 1991 року є не лише питанням України, а й наріжним принципом непорушності кордонів, принципом Гельсінкі 75 року (Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі – КР) і Паризької хартії для Нової Європи. Це дуже важливо з погляду того, яким буде новий світопорядок. Тому що він не може бути ніяким новим, якщо не буде відновлено дію міжнародного права. Тому Крим не може бути російським за визначенням.
– Чи можливо таке, що статус Криму для цивілізованого світу обговорюватиметься, чи це вже точно визначено? Тому що іноді ми чуємо ті чи інші заяви політиків.
КРИМ НЕ БУВ І НЕ Є НІЧИЙНОЮ ЗЕМЛЕЮ, ЧЕРЕЗ ЯКУ ЙДЕ ВІЙНА. А У БАГАТЬОХ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПОБУДОВАХ ЦЕ МАЄ САМЕ ТАКИЙ ВИГЛЯД
Михайло Гончар
– Якщо ми виходитимемо з того, що кажуть політики, ніякого вирішення питання ми не знайдемо. Базуватись потрібно на міжнародному праві. Якщо базуватися на бажаннях політиків для кон’юнктури, то в найкращому разі буде якась оперативна пауза у вигляді якогось перемир’я, а потім знову відновиться війна.
Чимало західних експертів намагаються знайти, як вони вважають, якусь золоту середину. Але Крим не був і не є нічийною землею, через яку йде війна. А в багатьох концептуальних побудовах це має саме такий вигляд, ніби треба сісти і знайти якийсь компроміс. Це не поле для компромісу. В іншому випадку відкриється скринька Пандори.
Джерело: Рустем Халілов, Катерина Некреча, для Крым.Реалии
