Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Кремль на ходу змінює риторику щодо військової допомоги Україні та починає пошук винуватців у вбивстві доньки «ідеолога русского мира». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 19-21 серпня.
- «Захід злив Україну»: очікування і реальність
- Батьки та діти «русского мира»
- У Москві вимагають «путінського терору»
- День, коли Росія втратила Європу
«Захід злив Україну»: очікування і реальність
Інформаційна війна Росії проти постачання Україні озброєння іноземними партнерами триває без єдиного стратегічного задуму, а тому й без успіхів.
Наратив «Захід втомився від Києва і більше не дає йому військову допомогу» змінюється на «чергове озброєння, яке надійшло в Україну, ще більше затягує війну», потім навпаки, і так циклічно.
У якийсь час включаються й інші «збройні наративи»: «українці продають західну зброю», «не вміють нею користуватися», «розташовують її в об’єктах цивільної інфраструктури», «західна зброя не впливає на переможну ходу російських військ» тощо.
Видання The Insider провело дослідження про те, як кремлівські ЗМІ не визначилися з методичкою: чи все ж Захід згортає військову допомогу Києву, чи навпаки постачання стали «необмеженими.
У блуканнях в цих збройно-наративних соснах уся сутність російської пропаганди.
НАСПРАВДІ, увесь минулий тиждень Захід, якщо вірити росЗМІ, «тримав Україну на голодному збройовому пайку», «Україні більше ніхто не надає і не обіцяє внесків» і тому подібне у стилі «Захід здав.Захід злив.»
19 серпня Федеральний уряд Німеччини передав Україні ще три зенітні самохідні установки Gepard та 11 гусеничних бронетранспортерів М113, високоточні артилерійські снаряди Vulcano, які можуть знищувати цілі на відстані до 70-80 км, що підсилюють українські гармати калібру 155 мм.
19 серпня Джо Байден схвалив надання 775 мільйонів доларів на зброю для України. «Це може бути довга та складна битва, але ми продовжимо прикривати українців, поки вони борються за свою свободу, демократію, життя», ㅡ обіцяє президент США.
А щодо «ЗСУ, які не вміють користуватися високотехнологічною західною зброєю», то у Пентагоні заявили, що, наприклад, «українська авіація змогла успішно інтегрувати американську протилокаційну ракету HARM до радянських винищувачів МіГ-29. Саме у зв’язку з цим – наш другий транш HARM, який ми надаємо».
Відзначимо, AGM-88 HARM – американська високошвидкісна протирадіолокаційна ракета, яка застосовується з літаків. HARM здатна наводитися на високочастотні станції радіолокації, причому вираховує їх місцезнаходження, навіть якщо радіолокаційна станція вимкнена. Бездимний твердопаливний ракетний двигун подвійної тяги приводить ракету в рух зі швидкістю понад 2 Маха.
Як бачимо, очікування російської пропаганди розбилось об сувору американсько-німецьку реальність.
Батьки та діти «русского мира»
21 серпня стало відомо про загибель під час вибуху в машині Дар’ї Дугіної, дочки так званого «філософа» (а насправді російського фашиста) Олександра Дугіна. Вона поверталася з літературно-музичного фестивалю «Традиція», що проходив у Підмосков’ї.
Таке відчуття, що поки ще горіла її машина, а вже лунали крики про горезвісні «центри прийняття рішень в Україні».
НАСПРАВДІ, звідки ватажок так званої «ДНР» Пушилін, який зараз мав би сиділи в Донецьку, знає, що саме сталося в районі селища Великі Вяземи у Підмосков’ї, не відомо. Але і завдання з’ясовувати перед маріонеткою не ставилося.
З очікуваними і банальними версіями про український слід все зрозуміло, а от припущення, що справжньою ціллю підривників був сам Дугін, не позбавлене здорового глузду.
Донька Дугіна у фатальний для себе день якраз пересіла у батьків транспортний засіб, який знаходився на невеликій службовій парковці під охороною. Туди міг потрапити лише хтось із «своїх» чи людина з посвідченням ФСБ, ГРУ тощо.
Тому пошук відповіді на питання, яким чином українські спецслужби дотягнулися до невеличкої службової парковки у Підмосков’ї, небезпечне. Адже може завести підмосковне ФСБ туди. де зараз знаходиться й севастопольське – з його тривалим пошуком українських диверсантів після регулярних вибухів біля штабу ЧФ РФ.
Питання: навіщо це Україні? і хто такі, ці «жахливі» Дугіни, щоб проводити таку складну операцію, перед пропагандою навіть не стоїть.
Дар’я писала про політику для RT під псевдонімом Платонова. Вона — одна з авторів «Книги Z», що лише готується до виходу. 4 липня Велика Британія внесла її до санкційних списків. Ось і все, що про неї відомо. Така собі ціль.
Олександр Дугін – людина, яка називає себе філософом і політологом, що просуває ідеї «євразійства», створення наддержави через інтеграцію Росії з колишніми радянськими республіками.
Останні декілька років Дугіна як ту ідеологічну «сову» вперто натягують на путінський «глобус». Але втрата Дугіна жодним чином не вплине ані на Путіна, ані на його «глобус», ані на пересічних росіян. Їм просто байдуже на Дугіна, а більшість українців про нього взагалі ніколи не чули. На «аятолу русского мира» як і «сакральну жертву нацистського режиму» Дугін просто не тягне.
Він просто ще один російський фашист, який не визнає право України на існування і публічно закликає «вбивати, вбивати і вбивати» українців.
І такі професорські настанови від колишнього власника позашляховика Land Cruiser Prado вже давно не є чимось незвичним в РФ, громадяни якої охоче розмінюють життя своїх власних дітей на продукцію російського автопрому.
У Росії вимагають початку «путінського терору»
Після смерті Дугіної з найвищих інформаційних трибун Росії несеться заклик почати масову чистку.
НАСПРАВДІ, у каламутній водичці путінської війни, кожен ловить свою рибку різної жирності.
Починаючи від «хороших русских», що живуть в Ризі та закінчуючи зеками з російських колоній, яких Пригожин натхненно закликає вступити до ПВК.
У війні за свій «русский мир» вони не рахуються з жодною Попасною. І відновлювати нічого не збираються.
Бої за Попасну – 29 квадратних кілометрів, 20 тисяч населення і навіть не райцентр – велися понад два місяці, в результаті місто зруйноване майже повністю.
Про життя і долю Попасної розповіла «Нова газета Європа».
«Я й досі не можу зрозуміти, кому там погано жилося? Усі отримували зарплати, пенсії, відкривалися мережеві магазини… Від чого «звільнили» Попасну?! Від стабільного, благополучного життя? Від житла, майна, особистого транспорту, взагалі від усього…», – каже одна з колишніх мешканок міста.
Попасна зруйнована на 96%, Сєверодонецьк – на 90%, Маріуполь – на 90 %. Ось це і є ціна справжнього «русского мира».
А тепер йому ще бракує і нового великого терору проти чергових «ворогів народу».
День, коли Росія втратила Європу
І наостанок про те, як «русский мир» у вигляді СРСР мав повернутись до Росії ще 31 рік тому.
З 19 по 21 серпня 1991 року в Москві відбувся «путч». Державний комітет з надзвичайного стану – самопроголошений орган влади, не передбачений Конституцією, був створений верхівкою союзного керівництва (серед них віце-президент СРСР, міністр оборони, голова КДБ) з метою обнулити горбачовську Перебудову.
Захоплення влади починалося за всіма правилами військових переворотів. До Москви введені підрозділи Таманської мотострілецької, Кантемирівської танкової, Тульської повітряно-десантної дивізій та частина підрозділів дивізії внутрішніх військ ім. Дзержинського.
Але ніхто з вождів заколоту не наважився взяти на себе особисту відповідальність за каральну операцію та неминучі людські жертви. На ранок 21 серпня у подіях настав вирішальний перелом. Очікуваного захисниками Білого дому (де розташовувався уряд РФ) штурму в ніч із 20 на 21 серпня так і не відбулось. Але кров все ж таки пролилася: загинули троє мирних протестувальників під час зіткнення з моторизованим армійським патрулем.
Заколотники злякалися і війська були виведені з Москви. Горбачов повернувся з полону в Криму, а заколотники отримали символічне покарання.
Своєрідним символом «останньої битви за свободу Росії» стало знесення пам’ятника засновнику ЧК Дзержинському навпроти будівлі ФСБ у Москві. А через 9 років відбувся «путч-реванш». До влади прийшов чекіст Путін.
А ще 21 серпня відзначається 54-та річниця вторгнення військ СРСР до Чехословаччини та придушення «Празької весни».
Причиною інтервенції стали ліберальні реформи. Спроби побудувати «соціалізм із людським обличчям» трактувалися керівництвом Радянського Союзу як загроза виходу ЧССР із Варшавського договору та, як наслідок, – підрив східноєвропейської системи безпеки.
За оцінками чеського Інституту вивчення тоталітарних режимів, під час тих подій загинули 108 громадян Чехословаччини, сотні постраждали.
Чотири роки тому, за даними опитування, значна кількість мешканців Росії були впевнені, що в Чехословаччині тоді відбувалася підривна акція Заходу, спроба розколоти соціалістичний табір. А майже третина росіян заявила, що Радянському Союзу варто було вводити війська до Чехословаччини.
Ось і все. Історія нічому не вчить Росію.
Цього року, 21 серпня, очільники Чехії та Словаччини у спільному відео, заявили, що зараз, коли російські танки йдуть по українській землі, як ніколи важливо пам’ятати про серпень 1968-го та всіма силами допомагати Україні.
«Підтримуючи Україну, ми підтримуємо власну безпеку. Ми не хочемо, щоб Росія виявилася нашою сусідкою», – сказав словацький прем’єр Едуард Хегер. «Пам’ятаючи історію, ми вчимося на ній, щоб вона вже ніколи не змогла повторитися», – сказав прем’єр-міністр Чехії Петер Фіала.
З нагоди річниці придушення «Празької весни» у соцмережах Чехії запустили ініціативу: громадян закликають відправити посольству України 1968 чи 68 чеських крон (80 та 2,75 євро відповідно) на купівлю зброї. Отже, у російських «збройних наративах» з’явився новий «патрон».
Тому варто очікувати чергового «перезарядження». А те, що Росія при цьому стріляє собі в ногу, то вона на це заслуговує. Бо звикла жити не в нормальному світі, а у вигаданому дугіними «русском мире».
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
