2021 рік став роком активізації України у різних регіональних форматах зміцнення співпраці. Одним із таких форматів стало Асоційоване тріо України, Молдови та Грузії. На останньому цьогорічному саміті Східного партнерства три країни представили своє спільне бачення майбутнього зближення з ЄС.
Прокремлівська пропаганда вибухнула десятками матеріалів із цього приводу, і більшість із них були спрямовані на навішування ярликів і розпалювання ворожнечі. Про «Нунландію», «європейського Усаму бен Ладена» і «невпинну війну проти Росії» – у матеріалі StopFake.
Агітпроп не залишив поза увагою Брюссельський саміт Східного партнерства, і дискредитація європейської політики добросусідства здійснювалася в пропагандистських ЗМІ на кількох рівнях. По-перше, наративи прокремлівських ЗМІ були спрямовані проти всього Східного партнерства загалом – зображуючи ініціативу як агресивну щодо Росії, по-друге, окремим активним країнам-учасницям агітпроп навісив отруйні ярлики – Україна, звісно ж, тут на першому місці, по-третє, пропаганда була спрямована на розпалювання ворожнечі між самими країнами-партнерками та сусідніми державами.
«Нунландія» і «західний Усама бен Ладен»
У цьому контексті найбільше «дісталося» Україні. У численних матеріалах агітпропу Київ зображується у виключно негативному світлі: від підбурювача антиросійської політики Східного партнерства до жертви зовнішнього управління, яке врешті-решт і привело українську владу до Східного партнерства. Тут прокремлівські ЗМІ вийшли на новий рівень, порівнявши Україну з «європейським терористом» Брюсселя, якого виростив Держдеп.
«Історія європейського самостійного пестування нагадує вирощування Америкою на антирадянській основі знаменитого терориста Усами бен Ладена», – пише c-echo.
Говорячи про Східне партнерство, агітпроп не забуває і про «зовнішнє управління», називаючи Україну «Нунландією» – знову натякаючи на роль Вікторії Нуланд, яку вона зіграла в Революції гідності й яку російські ЗМІ вже давно перетворили на мем.
«Нуландія» хоче допомоги від Америки – Вікторії Нуланд, Ентоні Блінкена та інших «миротворців» із яструбиними крилами», – пише ПІКіNFORM.
При цьому прокремлівські ЗМІ все одно продовжують наполягати, що Європа нібито насправді не зацікавлена в жодній із країн Східного партнерства. Десятки статей зводилися до того, що ні Україні, ні іншим країнам не варто чогось очікувати від ЄС, їм нема на що розраховувати. Наприклад, на сайті Rubaltic написали, що «об’єднання (в рамках Східного партнерства – ред.) швидше нагадує собачий повідець, але дуже дивної конструкції. Якщо зазвичай він тільки не дає втекти вихованцю, то «Східне партнерство» не дає ані втекти, ані наблизитися до господаря». Водночас вся ця тупикова безвихідь і попутне нібито розчарування у владі зводиться до того, що для країн Східного партнерства єдиним шансом залишається Росія. Хоча як працює «економічний рай» відносин із Кремлем, можна спостерігати на прикладі Білорусі, економіка якої сьогодні зазнає неймовірних збитків і яка знову перебуває під санкціями.
Місія – дискредитувати
Ця лінія також просувається на кількох рівнях, одним із яких є економіка. Традиційний наратив, який російські ЗМІ взяли на озброєння, був якраз про те, що зближення з ЄС для країн, які колись входили до складу СРСР, нібито невигідний з економічної точки зору.
«Асоціація з ЄС обернулася закабаленням і величезними економічними втратами, які уразили системотворчі галузі економік двох країн», – пише Rubaltic про ЄС і Молдову.
При цьому, якщо говорити про туж ж Молдову, саме Росія систематично вводить ембарго на молдовську продукцію, використовуючи цей підхід як політичний важіль для тиску на Кишинів.
Але економічний тиск РФ не обмежується ембарго і не обмежується Молдовою. Саме цього року і ЄС, і країни-учасниці Східного партнерства вкотре мали змогу переконатися, як працюють «вигоди» від Кремля, під час переговорів щодо постачання газу.
Питання енергетичної безпеки регіону порушувалося і під час останнього саміту Східного партнерства, а «братський» газовий зашморг з боку Росії є для таких країн, як Молдова, Україна та Грузія важливим євроінтеграційним мотиваційним важелем.
Ще один аргумент російської пропаганди – країни-учасниці Східного партнерства для Європейського Союзу – не більше, ніж «нахлібники», нерівноправні партнери і, звісно ж, дешева робоча сила.
Мовляв, для ЄС «це теж хороше придбання, оскільки українські та молдавські мігранти – це дешева, досить кваліфікована і, що важливо, культурно близька європейцям робоча сила». «Які вигоди отримали Молдова і Україна? Жодних. Ці дві держави, по суті, – донори для ЄС», – пише Політнавігатор.
«Незважаючи на очевидну дурість обміну власного, нехай і відносного, економічного благополуччя в рамках європейсько-азіатського співробітництва на поки що примарне членство в ЄС, згадані колишні республіки СРСР продовжують, як загіпнотизовані, повзти в пащу європейської змії, орієнтуючись лише на періодичне мелькання її роздвоєного язика», – пише c-echo.
«Кому в Європі потрібні нові нахлібники, на територіях яких до того ж тліють або заморожені внутрішні конфлікти (йдеться про Донбас, Абхазію та Південну Осетію, Придністров’я)?» – пише c-echo.
Таким чином створюється контекст, за якого будь-який рух у рамках Східного партнерства або двостороннього партнерства з ЄС від самого початку дискредитується і зводиться до глузування.
Під час такої дискредитації всього формату східного добросусідства досить важливим завданням є розпалювання ворожнечі між самими країнами-учасницями, сусідніми державами та витягування на поверхню проблемних питань, що мають конфліктний потенціал.
Ще один важливий наратив – вся діяльність Східного партнерства спрямована на створення почуття ворожості до Росії.
«По суті, «Східне партнерство» із об’єднання країн, які прагнуть стати членами ЄС, перетворилося на інструмент для створення різних провокацій проти Росії з подальшим можливим переходом у стадію «гарячих» конфліктів, у яких Захід воюватиме з Росією українцями та молдаванами так само, як воював грузинами у 2008 році», – пише Rubaltic.
Отже, мета агітпропу щодо Східного партнерства – не просто зобразити формат як безнадійний, а й розсварити країни-учасниць між собою, домагаючись конфронтації, до якої так звикли російська пропаганда та зовнішня політика.
Маріанна Присяжнюк
