Джерело: EU vs Disinfo
Чому брехня має вплив у громадському просторі? Однією з причин є те, що правда часто неясна, нестабільна. Люди надають перевагу історіям, які допомагають їм позбутися невпевненості. Коли рік тому на світ обрушився COVID-19, деякі щиро хотіли вірити, що це лише такий різновид грипу. Можливо, трохи небезпечніший, але перейматися через нього не варто. Суб’єкти дезінформації скористалися цим. Водночас інші наративи визнавали небезпеку, але надалі пояснювали її в рамках вже існуючих переконань, як загрозу з боку глобальних еліт, лихих мільярдерів або Китаю.
Ханна Арендт пояснила це явище в есе 1971 року «Брехня в політиці»:
«Саме ця вразливість робить обман настільки легким певною мірою і настільки спокусливим. Вона ніколи не суперечить здоровому глузду, адже все дійсно могло трапитися так, як каже брехун. Брехня часто значно правдоподібніша, більш співзвучна здоровому глузду, ніж реальність, адже у брехуна є серйозна перевага: він наперед знає, чого хоче і чекає аудиторія. Він підготував свою історію для громадського ознайомлення, ретельно вивіривши її правдоподібність, тоді як реальність має схильність бентежити нас несподіванками, до яких ми не були готові».
Арендт пояснює, в чому велика перевага брехунів. Однак у сімдесяті два інших видатних психолога, Даніел Канеман і Амос Тверські, також внесли вагомий вклад до більш глибокого розуміння того, чому ми схильні потрапляти на гачок цих зручних версій. Вони показали, що ми, люди, налаштовані робити поспішні висновки. І крім того пояснили, чому ми помиляємося, роблячи їх.
Подивіться, наприклад, на зображення нижче. Воно змушує нас вірити, що ці лінії різних розмірів.
Джерело: Ілюзія Мюллера-Лайера
Канеман і Тверські називали ці ментальні процеси «евристиками», шаблонами сприйняття, завдяки яким ми робимо висновки. Ці шаблони – вроджені, і ми слідуємо їм автоматично, не усвідомлюючи цього. В результаті ми помиляємося, самі того не розуміючи.
Розглядаючи евристику репрезентативності, дослідники показали, як люди ігнорують відомі ймовірності і ймовірні наслідки, якщо на них впливає наратив або історія, яка представляє інший результат. Вони також встановили, і підтвердили багатьма дослідженнями, що люди нехтують апріорною ймовірністю, надаючи перевагу репрезентативним описам. Таке «конструювання» подій в репрезентативні історії, вже відомі аудиторії – саме те, чим часто займається дезінформація. Наприклад, минулого тижня ми помітили, що всі дезінформаційні наративи, які ми аналізували – від України до вакцин від COVID-19 – містили одну спільну рису: ідею, що Захід планує встановити світовий порядок.
Одним із важливих шаблонів сприйняття є упередженість підтвердження: тенденція шукати, інтерпретувати, надавати перевагу і згадувати інформацію так, щоб вона підтверджувала апріорні переконання і цінності. У 2019 ми писали про те, як упередженість підтвердження може сприяти тому, щоб дезінформація здавалася правдоподібною.
Якщо упередженість підтвердження є вродженою проблемою людини, уявіть собі який вплив мають інформаційні бульбашки. Дослідження це підтверджують: упередженість підтвердження посилюється використанням інформаційних бульбашок, або «алгоритмів редагування», завдяки яким людям надається тільки та інформація, з якою вони ймовірно погодяться, а протилежні погляди виключаються. Люди забувають цінність протиріччя.
Ціна знання – невпевненість. Хоча наш мозок прагне підтвердження, суть науки – у виключенні хибних тез. Певною мірою це також стосується демократії і журналістики. Усі три сфери сприяють зростанню добробуту людства; але вони також створюють певну невизначеність, оскільки є платформами для конкуренції за правду і владу. На відміну від брехні, як її описала Арендт, вони багатоваріантні, їхній результат не визначений. Дезінформація використовує цю невизначеність. У той же час дезінформація безжально порочить ці платформи, адже пропагандисти найбільше бояться незавершеності. Це пояснює, чому в нашій базі даних (англійською) містяться 436 прикладів дезінформації щодо Джорджа Сороса. Як колишній учень Карла Поппера, філософа фальсифікованості і переконаного захисника відкритих демократичних суспільств, він є ідеологічним ворогом.
Прокремлівські ЗМІ мають власний наратив, що протистоїть відкритості: вічність. Наратори вічності не сприймають прогрес – лише нескінченний повторюваний цикл смерті і відродження. Тімоті Снайдер, історик, показав, що Кремль прийняв наратив вічності. Вічність стане у нагоді. Візьмімо напругу в Україні. Згідно з прокремлівськими ЗМІ, Крим є складовою вічної Росії. Аналогічно Донбас за своєю природою є російським.
Наратив вічності, як ми демонстрували раніше, вимагає нетерпимості до незгодних. Ставлячи під сумнів уявну істинність наративу, людина виключає себе зі спільноти вірних. Це допомагає зрозуміти, як діють прокремлівські ЗМІ. По суті, вони працюють як «трибуна». Її характеристики такі: вертикальна взаємодія, вірність ієрархії та всього два типи висловлювань: похвала або осуд. Політик-опозиціонер Навальний стає західним шпигуном. Протести проти уряду підлаштовані іноземними суб’єктами. Якщо журналісти, які спеціалізуються на проведенні розслідувань, наприклад, що входять у Bellingcat, отримують незручні результати розслідування, думати потрібно не про сам результаті, а нападати на них в загальному, представляючи їх як фабрику фейків.
Мозок прагне підтвердження, історії про вічність привабливі, а ось пошук правди – це важка і заплутана робота. Тому остерігайтеся спокою. Цитуючи Вацлава Гавела:
«ТРИМАЙТЕСЯ ТИХ, ХТО ШУКАЄ ПРАВДУ, І БІЖІТЬ ВІД ТИХ, ХТО ЇЇ ЗНАЙШОВ».
Джерело: EU vs Disinfo
