Джерело: Павло Казарін, для Крым.Реалии
Міністр оборони Естонії Калле Лаанет заявив про те, що президенту Росії Володимиру Путіну може знадобитися нова «історія успіху». За його словами, готовність Росії до військових дій нікуди не поділася, а тому країнам-сусідам слід готуватися до оборони.
Естонський міністр правий. До 2021 року ефект від захоплення Криму і справді випарувався. Так, 81% росіян і зараз продовжують вважати, що в 2014 році Москва все зробила правильно. Але при цьому Кремль вже не може розраховувати на те, що анексія півострова сама по собі буде давати йому астрономічні цифри підтримки.
Відразу після захоплення Криму Володимир Путін отримав 86% підтримки з боку обивателів. Але свято народної одностайності закінчилося в 2018 році, коли підвищення пенсійного віку призвело до того, що рівень схвалення впав до 67%. Слідом трапилася пандемія – і загальна тривожність опустила рівень підтримки російського президента до 59%. Рівно стільки росіян схвалювали його дії рік тому.
Президент Росії Володимир Путін. Москва, 23 лютого 2021 року
Фактично російський обиватель сприймає триколори над українським півостровом як даність. Але ця даність вже не змушує його кидати в повітря чепчики і прощати владі її помилки. Мобілізуючий ефект від крадіжки українського регіону випарувався. Ймовірно, списувати на Крим спустілий холодильник російський обиватель вже не готовий.
ЙМОВІРНО, СПИСУВАТИ НА КРИМ спустілий ХОЛОДИЛЬНИК РОСІЙСЬКИЙ ОБИВАТЕЛЬ ВЖЕ НЕ ГОТОВИЙ
Це не означає, що розчарування у владі приведе росіян до опозиційного табору. Обиватель сконцентрований на цінностях виживання, а Кремль зумів закріпити за собою статус головного постачальника ресурсів для цього самого виживання. Російські громадяни залежать від держави, а тому звикли боятися, що будь-які політичні потрясіння відгукнуться погіршенням їхнього побуту.
Російська несистемна опозиція потрапила у цю ж пастку. Вона раз по раз закликає обивателів виходити на вулицю заради самоповаги і в ім’я боротьби з несправедливістю. Але все це потрапляє у верхні яруси піраміди Маслоу, а російські громадяни все більше сконцентровані на нижніх. Думаю, поки російська держава залишається монопольним провайдером безпеки і ресурсів – на масову протестну активність розраховувати не варто.
НИНІШНІЙ РІВЕНЬ ПІДТРИМКИ ВЛАДИ ПОВЕРНУВСЯ ДО ДОКРИМСКОго РІВНя
Втім, точно втрачають ефективність і спроби Кремля апелювати до теми «національної величі». Нинішній рівень підтримки влади повернувся до докримского рівня. Щоб утримувати обивателя на дофаміновій голці «гордості за країну», владі увесь час доводиться підвищувати емоційний градус. Ймовірно, саме тому заяви прокремлівських спікерів звучать завзятіше. Тиск на незгодних стає жорсткішим. А градус риторичного протистояння – все вищим.
Проблема лише в тому, що обиватель чекає від Кремля зовсім іншого. Він чекає від нього виконання колишнього соціального контракту, коли вміст холодильника вважався відповідною винагородою за відмову від політичних свобод. Він чекає перемоги над пандемією, усунення перекосів і повернення до довоєнного розуміння норми.
Але влада цей запит задовольнити не в змозі – а тому намагається і далі продавати громадянину «держвелич». І якщо в певний момент мешканці Кремля вирішать, що динаміка рейтингів стає для них загрозливою – вони можуть спробувати повторити той крок, який сім років тому подарував їм одностайні внутрішні російські овації.
НАПЕВНО, ЦЕ НЕПРОСТО – ЖИТИ В КРАЇНІ З НЕАДЕКВАТНою ВЛАДОЮ. АЛЕ ЩЕ СКЛАДНІШЕ – ЖИТИ В КРАЇНІ ПО СУСІДСТВУ
І в цей момент естонський міністр оборони може виявитися правим у своєму прогнозі. Коли російська армія буде заповнювати дефіцит легітимності свого верховного головнокомандувача в очах своїх же співгромадян. Проводячи операцію за межами своєї держави. З усіма наслідками, що випливають із цього.
Російська влада і російське суспільство опинилися замкненими в старій формулі. Низи можуть і не хотіти чергової порції державної величі. Можуть хотіти соціальних стандартів, якості життя та державної опіки. Але еліти, які не в змозі бути провайдерами всього цього, знову годуватимуть своїх обивателів колишнім меню. У надії на те, що якщо це спрацювало в 2014-му, то спрацює і знову.
Напевно, це непросто – жити в країні з неадекватною владою. Але ще складніше – жити в країні по сусідству. Доведено Кримом.
Джерело: Павло Казарін, для Крым.Реалии
Павло Казарін – оглядач Крым.Реалии. Публіцист, телеведучий. Жив і працював у Сімферополі, переїхав до Києва в 2014 році після анексії півострова. Сфера інтересів – пострадянський дрейф та еволюція України.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків захопили будівлю Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму та Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» щодо статусу півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ані Україна, ані Європейський союз, ані США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
