Джерело: Ольга Стрижова, для Донбасс.Реалии
Вони просто гуляли з онуками і спілкувалися. Українською. До них підійшов чоловік літнього віку. Привітався, почав спокійно спілкуватися, а потім здивовано запитав: «Почему вы меня заставляете говорить по-украински?»
Це історія, якою поділилася координатор українського розмовного клубу «Файно» зі Слов’янська Оксана Муравльова. Від земляка вона почула, що приїхала з Західної України і «качає права», а йому заборонила говорити російською в магазині. Хоча саме цей перехожий, а не Оксана, мав претензії до мови співрозмовника.
Радио Донбасс.Реалии вирішило розібрати цей кейс, адже в ньому містяться два досить поширені спотворення: а) про нібито заборону розмовляти російською після впровадження нового закону про мову і б) про те, що українська мова нібито чужа для Донецького і Луганського регіонів.
<iframe src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Foksana.muravleva%2Fposts%2F3948045311973844&show_text=true&width=500" width="500" height="300" style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowfullscreen="true" allow="autoplay; clipboard-write; encrypted-media; picture-in-picture; web-share"></iframe>— Я тут лавочку сделал, а ты на ней сидишь, приехали с Западной и свои права качаете…
— ??? У чому логіка?
— Ты еще скажи, что дома тоже на украинском говоришь.
— Так, спілкуємося. А чому ви мені почали тикати? Не навчені етикету спілкування з жінками?
— А как тебя называть?
— Пані Оксана.
— Ты шо, из Польши? Едь к себе домой, я эту лавочку сделал.
— Та ні, я з Ясинуватої. Пані Ірина — із Краматорська.
— Так едьте на свою Западную и качайте права. Понаехали тут со своим украинским…
1. «Вы меня заставили говорить на украинском»
– А чо вы меня заставляете говорить по-украински? – Ми? Взагалі між собою спілкуємося. – Вот во всех магазинах говорят, везде начали заставлять, проблему делают.
З 16 січня, відповідно до закону про державну мову, українська стала основною мовою в сфері послуг. Це означає, що в супермаркетах, інтернет-магазинах, ресторанах – в будь-яких підприємствах і організаціях – клієнтів повинні обслуговувати і надавати інформацію про послуги і товари державною мовою, тобто українською, якщо клієнт не просить про інше. Інформація в оголошеннях також може дублюватися будь-якими іншими мовами.
Отже, мовний закон не зобов’язує клієнта говорити державною мовою. Він зобов’язує робити це продавця. Більш того, якщо клієнт просить, а продавець володіє – комунікація може відбуватися будь-якою іншому мовою. Говорив по-українськи продавець? Згідно із законом, він зобов’язаний, але чоловік міг відповідати тією мовою, яка була зручною для нього. Просили люди в черзі говорити по-українськи? Він міг і відмовити й не порушив би ніякого закону.
Водночас чоловік вимагає припинити говорити українською людей, які сидять на вулицях українського міста. А отже, саме він – російськомовний – порушує права людей, які хочуть спілкуватися українською в Україні.
З липня 2021 року має почати діяти ще низка норм, що стосуватимуться української мови. Наприклад, культурні та розважальні заходи також будуть проводити українською мовою. Не менше ніж 50% асортименту українською мовою має бути в книговиданні та розповсюдженні книг. Тобто для державної мови потрібно хоча б… половину місця.
У 2022 році всі національні друковані видання та сайти ЗМІ, органів влади, інтернет-магазинів, комунальних і державних установ повинні мати україномовну версію. Тобто має бути і україномовна версія, щоб державну мову не притісняли. Через 3 роки – з 2024 – ці норми торкнуться і регіональної преси. Крім того, збільшаться мовні квоти на радіо і телебаченні. Загальнонаціональні зростуть із 75 до 90%, а місцеві – з 60 на 80%. Тобто навіть через три роки чималий відсоток російської мови залишиться на українському телебаченні (25–40%) і в книгах (до 50%).
2. «Вы приехали с Западной»
– Я тут лавочку сделал, а ты на ней сидишь, приехала с Западной и свои права качаете. – ??? У чому логіка? – Ты еще скажи, что дома тоже на украинском говоришь. Ты что, из Польши? Едь к себе домой, я эту лавочку сделал. – Та ні, я з Ясинуватої. Пані Ірина з Краматорська. – Так едьте на свою Западную и качайте права.
Аргумент, що Донбас завжди був російськомовним, завжди «вилазить» у пропаганді. Кілька лайфхаків від Радио Донбасс.Реалии, що відповідати в таких ситуаціях. Ніякої аналітики. Тільки факти.
• Ще в 20-х роках минулого століття села на Донбасі були україномовними.
• Щоб українська мова в регіоні зникла, радянська влада доклала чимало зусиль. А донеччани – чинили опір:
<iframe src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Ffedorchukstanislav%2Fposts%2F4752502224765522&show_text=true&width=500" width="500" height="722" style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowfullscreen="true" allow="autoplay; clipboard-write; encrypted-media; picture-in-picture; web-share"></iframe>• У селі Олексіївка, зараз це територія Перевальського району Луганської області, сім’я Алчевських відкрила однокласну земську школу. Викладали там українською мовою. А вже в 1876 році, коли внаслідок Емського указу українську мову було заборонено, уроки проводили російською.
• У цій же школі Луганської області викладав Борис Грінченко – автор першого фундаментального «Словника української мови».
• 9 листопада 1976 року Микола Руденко заявив про створення Української Гельсінської групи. Так в Радянському Союзі з’явилася легальна організація захисту прав людини. Сам же Руденко родом із Луганської області – смт Юр’ївка, зараз це Лутугинський район.
• Величезну роль у діяльності Української Гельсінської групи зіграли Олекса Тихий, Іван і Надія Світличні. Вони не тільки боролися за права людей, а й за існування української мови і всього українського в Україні. Вони родом з Донбасу: Тихий – із Дружківки (Донецька область), Світличні – село Половинкіне, Старобільський район Луганської області.
• Чи треба нагадувати, що українські поети Володимир Сосюра і Василь Стус, яких за часів СРСР звинувачували в націоналізмі, також із Донецького регіону (відповідно з Дебальцевого та Донецька)?
• А кінорежисер Леонід Биков (народився в селі Знам’янка, навчався в Краматорську) грав у своїх фільмах героїв, які з любов’ю говорили про рідну Україну або співали українські пісні.
• Той факт, що Донбас був українським, підтверджує і національний одяг українців зі східного регіону.
• А в селах Донецької та Луганської областей досі пам’ятають і співають народні пісні українською мовою.
• На початку 90-х років ХХ століття на Донбасі музичні фестивалі з українськими групами збирали величезні зали. Співали багатотисячним натовпом українські пісні.
• І зараз в українській літературі залишаються люди з Донбасу, які в своїй творчості нагадують, що українська мова – рідна для регіону.
• На окупованих територіях Донецької та Луганської областей продовжують вивчати українську, незважаючи на заборони.
Джерело: Ольга Стрижова, для Донбасс.Реалии
