Давно відомо, що росіяни дивляться на світ крізь власну призму. І до того ж роблять це досить специфічним способом, вкладаючи в уста інших те, що хочуть сказати самі росіяни, і приписуючи іншим країнам те, що роблять самі. Яскравим прикладом цього є стаття про інформаційну війну та пропаганду в російсько-українській війні, опублікована наприкінці вересня російським виданням «Незалежний військовий огляд» («Независимое военное обозрение»). Хоча, як зазначила Анна Марія Динер з Польського інституту міжнародних відносин (PISM), в статті нібито обговорюються дії України в цій сфері, проте насправді (принаймні на такому ж рівні, якщо не більшою мірою), показується те, як самі росіяни намагаються діяти на інформаційному фронті.

Сам вступ як влитий вписується в поведінку Російської Федерації в умовах конфлікту в Україні. У ньому читаємо: «В умовах колапсу міжнародного права процвітають стратегії гібридної війни та вкрай цинічні методи ведення війни в інформаційній сфері. Мета такого протистояння – взяти під контроль свідомість населення ворожої країни та представити себе захисником свободи та справедливості в очах міжнародної спільноти та власних громадян». А одними з перших свідчень колапсу міжнародного права стали анексія Криму Росією у 2014 році та неспровоковане вторгнення в Україну у 2022 році. Власне Російська Федерація найбільш відома «розквітом стратегії гібридної війни», оскільки включила цей тип конфлікту як один із базових канонів у свою військову доктрину. Також вона використовує «вкрай цинічні методи ведення війни в інформаційній сфері». Україна також ефективно веде такого роду боротьбу, але варто зазначити, що ця країна бореться за своє життя, а Росія веде війну за розширення своєї неоколоніальної імперії. Для того, щоб показати себе «захисником свободи та справедливості», РФ використовує щодо власного суспільства методи й риторику агітпропу радянських часів, а на міжнародній арені цинічно звинувачує Київ в «нацизмі» і «сатанізмі».

Далі стаття обговорює питання пропаганди під час Другої світової війни, а потім плавно переходить до питань сучасного російсько-українського конфлікту. Тут використано посилання на аналіз «заступника міністра інформації» «ДНР» Даниїла Безсонова.

Перший пункт у ньому – це розміщення на популярних сайтах «правдивих і сфальсифікованих матеріалів про втрати особового складу та військової техніки». Варто зазначити, що в питанні використання фейкових матеріалів Російська Федерація є лідером, «впєрєді планєти всєй». Згідно з оприлюдненими РФ офіційними даними, Збройні Сили України втратили в декілька разів більше військової техніки, ніж посідали перед російським вторгненням і отримали від союзників, а втрати серед військовослужбовців настільки великі, що їх доводиться замінювати «польськими найманцями».

Другий омовлюваний спосіб – «створення та популяризація в мережі Інтернет псевдопатріотичних екстремістських організацій». І знову росіяни перевершують в цьому всіх, оскільки вони зазвичай використовували такі методи в Україні до 2022 року, а зараз, у дійсно масовому масштабі, роблять це в західних країнах. Відкрито проросійські організації майже завжди подають себе як «єдиних справжніх патріотів», водночас артикулюючи радикальні погляди щодо решти представників політичної сцени.

Третій метод – агентурна діяльність, спрямована на залучення молоді до антидержавної діяльності. Усі дії проводяться засобами Інтернету. Використовуються виклики, завдання. Спочатку прості, потім дедалі складніші, такі, що мають ознаки класичного шпигунства або саботажу. Деякі джерела вказують, що такі методи росіяни використовують для створення шпигунських мереж в інших країнах.

Згідно зі статтею, черговим елементом інформаційної війни є охоплення окремих осіб, які беруть участь у бойових діях, шляхом публічного поширення їхніх персональних даних, надсилання смс-повідомлень із погрозами, неправдивою інформацією, закликами здатися в полон і, нарешті, використанням погроз на адресу родини військовослужбовця. Нарешті, є класичні методи, тобто використання листівок і гучномовців, розміщених за лінією фронту, для поширення закликів до капітуляції.

Згідно з обговорюваною тут статтею, ці методи були (звісно, як інакше!) розроблені в США та впроваджені Збройними силами України під керівництвом «західних наставників». А по суті, всі вони походять з російських підручників і посібників з ведення гібридної та пропагандистської діяльності. Навіть якщо деякі з них почали використовувати українці, то формули та ідеї походили не із Заходу, а зі Сходу. У будь-якому разі, таке перенесення «провини» не є у жодному випадку для росіян новиною. В історичній частині свого аналізу журналіст «Незалежного військового огляду» здебільшого приписує німцям використання під час Другої світової війни пропагандистських методів і дій, які насправді використовував радянський пропагандистський апарат.

Аналізуючи російські дослідження пропаганди, часто можна дізнатися більше про саму Росію, ніж про проблему, яким вони присвячені. Тому що росіяни міряють кожного за своїм мірилом і вважають, що всі поводяться так само як вони. Тому і приписують іншим власні рішення, наміри та методи.

MT