Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Підбивати підсумки року повномасштабної агресії росії проти України дуже складно, оскільки вони дуже масштабні. З одного боку, це злам усталеного світопорядку, сотні тисяч загиблих і покалічених людей, мільйони біженців, зламані долі, десятки нових політв’язнів у росії, важкі гуманітарні й економічні наслідки війни в Європі тощо. З іншого боку, це демонстрація дивовижної мужності українського народу, новий рівень солідарності західних країн та руйнація останніх ілюзій щодо путінської росії, пише Jamestown Foundation.
Всі ці наслідки вже неодноразово були описані різними аналітиками. Мені хотілося б виділити ще один, можливо, головний наслідок війни – нездатність Путіна її закінчити. Якщо ми пригадаємо Другу чеченську війну, збройний конфлікт із Грузією 2008 року, «гібридну» війну з Україною 2014 року чи сирійську кампанію, то побачимо, що Кремль завжди мав можливість закінчити їх або, як мінімум, перевести в «заморожений» режим. Однак у цьому випадку подібний механізм, схоже, вже не спрацює, і цьому є кілька причин.
Рейтинг на крові
По-перше, війна забезпечила надзвичайно високу підтримку влади і особисто Володимира Путіна з боку російського суспільства, тоді як останніми роками перед вторгненням цей рейтинг неухильно знижувався. Навіть незалежні соціологи, наприклад, науковий керівник визнаного в росії іноземним агентом «Левада-центру» Лев Гудков визнав, що в суспільстві спостерігається «не дуже чітко виражена, але цілком відчутна підтримка влади та самої війни».
З його слів, схвалення війни зберігається на рівні 70%, але водночас 50% респондентів хочуть її припинення. Лев Гудков зазначає, що ця роздвоєність пояснюється частково тим, що багато росіян у глибині душі усвідомлюють злочинний характер війни, але воліють відгороджуватися від неприємної правди і не хочуть отримувати об’єктивну інформацію. Ще одним чинником, який забезпечує пасивну підтримку війни більшістю населення, можна назвати постійне залякування громадян страшними наслідками війни, що регулярно звучить у пропаганді.
Прокремлівські соціологи, які опублікували результати проведених ними фокус-груп у пов’язаному з адміністрацією президента росії Телеграм-каналі «Незыгарь», зазначають, що відсутність стабільності негативно впливає на суспільні настрої. Однак вони відразу ж заспокоюють владу, мовляв, це «ніяк не впливає на рейтинги довіри керівництву країни, оскільки пролонгація СВО означає пролонгацію ефекту консолідації суспільства та влади».
Ставка на радикалів
Розуміючи це, російська влада не тільки затягує війну, а й намагається втягнути в неї все російське суспільство. На рівні регіонів заохочується створення волонтерських організацій та ініціативних груп для допомоги мобілізованим, які займаються, зокрема, пошиттям зимових речей. Іноді до такої роботи у наказовому порядку залучають навіть школярів і студентів. У містах проводиться збирання медикаментів і предметів гігієни для військових, а в окремих регіонах студентів змушують працювати на підприємствах замість мобілізованих робітників.
Та навіть попри всі ці зусилля, навіть прокремлівські соціологи констатують, що російський соціум здебільшого залишається аполітичним, а рівень залученості до воєнного порядку денного невпинно знижується. Це підтверджується і недавнім дослідженням «Левада-центру», згідно з яким кількість людей, які уважно стежать за воєнними діями, скорочується. Тим не менш, соціологи визнають, що соціум ментально готовий до затягування «СВО» на тривалий термін.
Проте кількість радикал-патріотів, які активно підтримують війну, хоч і є меншою частиною суспільства, проте неухильно зростає. Цьому сприяє і потужна пропаганда, і мобілізація, і активна політика залучення населення у воєнний порядок денний, починаючи з обов’язкової пропаганди війни у школах. Як зазначає колишній політв’язень Михайло Ходорковський, саме ці люди, «все життя яких тепер пов’язане із війною», стали новою опорою Володимира Путіна. Саме цю ставку на радикальних «націонал-патріотів» можна назвати другою причиною того, що Кремль не може закінчити війну.
Ілюзія справедливості
Третьою причиною можна назвати зростання кількості бенефіціарів якщо не війни як такої, то активної її підтримки. Справа в тому, що від ступеня залучення до війни сьогодні залежить рейтинг не лише верховної, а й регіональної, а також місцевої влади. Це пов’язано зі збоченим розумінням давнього і глибокого національного запиту на соціальну справедливість. Цей запит зазвичай поєднується у суспільній свідомості зі стійкими антиолігархічними і антиелітними настроями. В останні роки, згідно з даними соціологічних досліджень, він зростає і дедалі частіше виявляється у вимогах громадян забезпечити соціальні гарантії.
Проте останнім часом на тлі війни спостерігається трансформація запиту на справедливість, яку добре розуміють провладні експерти. З їхніх слів, перед загрозою зовнішнього ворога відбувається «геополітизація уявлень про соціальну справедливість, тобто її перенесення від внутрішніх соціально-економічних проблем до рівня міжнародної політики та СВО як події, спрямованої на захист національних інтересів країни та відновлення соціальної справедливості».
Це цілком зрозуміло, оскільки підтримка чиновниками війни створює ілюзію зближення влади з населенням та створення нової формації «народних лідерів», які готові їхати на фронт замість того, щоб відпочивати в Куршавелі. У поєднанні з великою кількістю пільг і соціальних ліфтів для мобілізованих вона справді здатна створити відчуття «соціальної та справедливої держави», яке «дбає про простого російського солдата, який захищає батьківщину».
Прославляння вбивць
Це розуміють і регіональні політологи, які прямо вказують, що «підтримка СВО гарантує голоси на виборах», і детально пояснюють, як саме вона вплинула на популярність конкретних губернаторів. В підсумку і федеральна, і регіональна влада намагаються максимально виділитися у підтримці тих, хто зі зброєю в руках убивав жителів сусідньої держави.
Депутати Держдуми пропонують залучати їх до викладання в школах на окупованих територіях і обіцяють підтримати під час висування на виборах, а також регулярно звітують про заходи підтримки «учасників СВО». Вони прямим текстом заявляють, що «військова служба має стати найпрестижнішою професією». Така політика різко підвищує статус людей, які повертаються з війни, але це, своєю чергою, створює четверту причину неможливості закінчити війну: не лише збільшення кількості радикал-патріотів, а й посилення їхнього впливу в суспільстві.
Виходячи з цього, можна припустити виникнення в майбутньому конфлікту між аполітичною частиною суспільства та агресивними пасіонаріями, що повертаються з фронту. Розбещені безкарністю та культом, що створюється навколо них пропагандою, ці люди можуть почати вимагати від решти населення надто багато (особливо з огляду на те, що частково вони від самого початку були злочинцями).
Навіть лояльні до влади експерти прогнозують посилення тиску на бізнес із боку ультрапатріотичного крила та «фронтовиків», додаючи, що влада явно буде на боці останніх. Аналітики також пророкують складнощі з соціалізацією колишніх бійців – як психологічні, так і пов’язані з невідповідністю зарплатні, яку вони отримуватимуть «на цивілці», їхнім очікуванням.
Проте парадокс полягає в тому, що Кремль, навіть розуміючи це, бачить лише одне спосіб відтягування соціального вибуху – продовження війни. Цей спосіб дійсно здатний згладити зовнішні прояви суспільних конфліктів, але при цьому лише посилює їх причини. Отже, рано чи пізно ці конфлікти дадуть про себе знати.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
