Кілька днів тому в німецькому Бундесраті відбулася панельна дискусія на тему внесення змін до законодавства для полегшення боротьби із фейками та операціями впливу. Одним із учасників зустрічі був Каміль Басай із фонду «Безпечний кіберпростір».

В рамках Веймарського трикутника, за участю сенаторів з Польщі, Німеччини та Франції, відбувається серія зустрічей, під час яких мають бути розроблені тези для обговорення змін до законодавства, що полегшать боротьбу із феноменом фальшивих новин. Це явище трохи відрізняється й має інше визначення, ніж операції впливу, які також можуть бути реалізовані в інформаційному середовищі. Ми обговорювали як визначення, тобто як дати дефініцію дезінформації, пропаганді чи фейкам, як їм протидіяти у середовищі, в якому існують демократичні суспільства – в умовах свободи обміну думками. Ми намагалися з’ясувати, чи можна розділити елементи іноземної операції від вмісту, який поширюється природними користувачами. Також була дискусія на прикладах із французької кампанії, зі Сполучених Штатів та з Польщі. На даний момент можна стверджувати, що рівень розуміння проблеми серед політиків вищий, ніж два роки тому, але, безумовно, попереду ще багато роботи, особливо для Європейської комісії, яка намагається ефективно протидіяти цьому явищу, створивши мережу незалежних факт-чекерів. Найбільш важливою частиною дискусії було обговорення, чи це рішення, якщо буде ефективним, вирішить деякі проблеми. Звідси виникла тема операцій впливу.

Каміль Басай на запитання про те, чи він вважає, що ефективна співпраця неурядових організацій із державними партнерами можлива без взаємного тиску, відповів, що це важко передбачити, але зважаючи на теоретичний образ цієї співпраці, чи законодавство, яке створюється, вона має бути можливою. Однак, диявол ховається у деталях. Чи на практиці такі організації суворо дотримуватимуться методології виявлення фейків чи маніпуляцій, чи будуть їх контролювати? Як сказав наш співрозмовник, перші проблеми починаються вже у вимірі ідентифікації інформації, яка, скажімо, є правдивою, але подається у негативному контексті. І тут факт-чекінг є недостатнім інструментом, тому що ми входимо у сферу думок. Хтось, наприклад, публікує свій матеріал, нав’язуючи читачеві якийсь спосіб його розуміння. Може використовувати, наприклад, графіку, яка допоможе втілити його наміри. Тому такий звичайний факт-чекінг, коли ми підтверджуємо, чи інформація правдива, чи ні, може бути ефективним, оскільки його легко оцінити. Складніше буде оцінити роботу центрів, які мали би стежити, чи ті думки, які розповсюджуються в мережі, є відповідають чи не відповідають фактичному стану речей. Тут є проблеми як законодавчого, так і методичного характеру, оскільки феномен фейків включає також елементи, пов’язані з маніпулюванням інформацією. Секрет полягає в тому, що не завжди маніпулюють неправдивою інформацією. Часто маніпуляцією буває правдива інформація, оскільки вона представлена ​​в нав’язаному, сугестивному контексті.