Джерело: The Insider

«Российская газета» опублікувала  велике інтерв’ю з секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим під заголовком «Захід створив імперію брехні, що передбачає знищення Росії». Складається воно переважно із фейків. Ось лише декілька найбільш яскравих прикладів

ЗМІСТ
  • Про американську підтримку націоналізму в Україні
  • Про страх, який об’єднує українців
  • Про паразитизм українських біженців на Заході
  • Про голод, яким загрожують світові санкції щодо Росії
  • Про «мінімізацію втрат» як мету Росії
  • Про «геноцид» населення Донецької та Луганської областей
  • Про те, як Сталін боровся за збереження німецької держави
  • Про зовнішній борг США та дефолт
  • Бонус. Про людину року за версією журналу Time

Про американську підтримку націоналізму в Україні

«Не знайшовши жодного позитивного підґрунтя для того, щоб залучити українців на свій бік, Вашингтон задовго до держперевороту 2014 року переконав українців у винятковості їхньої нації та ненависті до всього російського».

Націоналістичні течії, які проповідували винятковість української нації, в Україні, звісно, ​​були і є. Щоправда, їхня популярність ніколи не була великою; наприклад, у чинному скликанні Верховної ради націоналістичну партію «Свобода» (колишню Соціал-національну) представляє лише один депутат. А от на будь-який зв’язок цих течій та рухів зі США абсолютно ніщо не вказує.

Більш того, найпомітніша на початку XXI століття націоналістична організація УНА-УНСО (пізніше вона пережила розкол і трансформувалася в «Правий сектор»)  відреагувала  на теракти 11 вересня 2001 року в США заявою про те, що «мільйони відчули моральне задоволення, на яке чекали роками, десятками років – за бомбардування американцями Хіросіми й Нагасакі, В’єтнаму, Лівії, Іраку, Афганістану, Боснії та Герцеговини, Югославії». У тій самій заяві йшлося, що «за все доводиться платити навіть у цьому світі. Бумеранг історії починає повертатись назад. <…> УНА-УНСО вітає дестабілізацію — запоруку майбутньої та сильної України».

А «Свобода», яка стала найбільш популярною із партій цього штибу в 2010-х роках (на виборах 2012 року вона змогла отримати більше 10% голосів), у доповіді Держдепартаменту США в 2012 році  зазнала  різкої критики за антисемітизм.

То хто ж є тими пропагандистами національної винятковості українців, яких підтримує Вашингтон і про яких говорить Патрушев, залишається загадкою.

Про страх, який об’єднує українців

«Якщо сьогодні щось і об’єднує народи, які живуть в Україні, то це лише страх перед звірствами націоналістичних батальйонів».

Україна — справді країна неоднорідна, у деяких східних областях для більшості населення рідна мова — російська, водночас на заході нею розмовляють далеко не всі. Довгі роки схід та захід країни голосували за різні політичні сили. Але останнім часом відмінності почали згладжуватись; так, у 2019 році у другому турі президентських виборів Володимир Зеленський переміг у всіх областях України, окрім Львівської.

А от після російського нападу в лютому 2022 року країна настільки об’єдналася, що навіть засновник і лідер парламентської фракції партії «Опозиційна платформа — За життя» Юрій Бойко, який раніше займав проросійські  позиції, заявив:

«Ми засуджуємо агресію російської армії проти нашої країни. Члени ОП–ЗЖ масово записуються у територіальну оборону, щоб охороняти об’єкти критичної інфраструктури, житло громадян та боротися з мародерами. Ми допомагаємо людям, які постраждали від цієї агресії, беремо участь в організації мирних коридорів, а також надаємо гуманітарну допомогу.

Ми робимо все, щоб допомогти нашим громадянам у цей страшний час. Ми захищатимемо Україну!»

Тож якщо українців зараз і об’єднує страх перед чиїмись звірствами, то це точно не звірства міфічних «націоналістичних батальйонів».

Про паразитизм українських біженців на Заході

«Більшість українців, які приїхали на Захід, вважає, що європейці повинні їх утримувати і забезпечувати, а коли їх змушують працювати, то починають бунтувати».

Повідомлення про бунт незадоволених умовами утримання українських біженців справді було. Усього одне. Але й те фейкове. У березні 2022 року прокремлівське видання EurAsia Daily опублікувало замітку під заголовком «У Німеччині українські біженці протестують проти розміщення в готелях нижче 3 зірок», в якій  розповідалося:

«Українські біженці влаштували бунт у баварському містечку Місбах, вимагаючи розміщення як мінімум у тризірковому готелі. Їм же надали спортзал.

До Місбаха прибуло 57 біженців з України, які, за даними Stuttgarter Zeitung, не мали навіть паспортів. Біженців доставили автобусом із Мюнхена в Місбах. Дорогою вони пошкодили салон автомобіля, чіпляючись до водія автобуса. Потім ситуація загострилася вже після прибуття.

Мігранти протестували проти розміщення у спортзалі, заявивши, що не бажають там залишатися».

Інші російські сайти вказують на джерело цієї інформації; так, ростовське видання «Южный федеральный» посилається  на газету  «Stuttgarter Zeitung», що вже викликає подив: про події в невеликому баварському містечку чомусь розповідає газета з Баден-Вюртемберга. На сайті самої газети жодних слідів цієї публікації немає. В інших німецьких виданнях нічого про цей інцидент теж знайти не вдалося.

Про голод, яким загрожують світові санкції проти Росії

На тлі антиросійських санкцій світ поступово занурюється у безпрецедентну продовольчу кризу. Десятки мільйонів людей в Африці або на Близькому Сході з вини Заходу опиняться на межі голоду. Щоб вижити, вони прямуватимуть до Європи. Не впевнений, що Європа переживе цю кризу.

Війна в Україні справді викликала проблеми з деякими продовольчими товарами, але, як уже вказував  The Insider, ці проблеми  виникли  не внаслідок санкцій: річ у тому, що Україна — великий експортер зерна, соняшникової олії та інших товарів, але в умовах війни вона змушена була припинити експорт.

Санкції проти російських банків можуть дещо ускладнити оплату товарів, які експортуються Росією, але цю проблему можливо вирішити; ми бачимо, що низка європейських країн продовжує закуповувати російські нафту та газ, і якщо щось цьому й перешкоджає, то не санкції, а вимога Росії платити у рублях.

І вже геть складно зрозуміти, що спільного з цим мають країни Африки і Близького Сходу, жодна з яких до режиму санкцій не приєднувалася.

Про «мінімізацію втрат» як мету Росії

«Не дивно, що на відміну від Росії, зацікавленої у якнайшвидшому завершенні спеціальної військової операції та мінімізації втрат з усіх боків, Захід налаштований на її затягування аж до останнього українця».

Це навіть якось ніяково коментувати. Тобто практично повна руйнація Маріуполя, варварські обстріли Харкова, розстріли мешканців Бучі — все це робилося заради мінімізації втрат з обох боків. А небезпеку для українців створює західна підтримка. Більше тут сказати нічого.

Про «геноцид» населення Донецької та Луганської областей

«Спеціальна військова операція має конкретні цілі, від досягнення яких залежить не просто благополуччя, а життя мільйонів людей, порятунок населення ЛНР і ДНР від геноциду, який чинять уже 8 років українські неонацисти».

Тут Патрушев просто повторює давно викритий фейк. Щоб оцінити масштаби «геноциду», достатньо  поглянути  на інфографіку з доповіді Бюро Верховного комісара ООН з прав людини. На графіку показано кількість спричинених конфліктом у Донбасі смертей серед цивільного населення з обох боків.

Це не тисячі і не сотні, 2021 року загинуло 25 людей, попереднього року — 26. Більшість із них підірвалися на встановлених у 2014–2015 роках мінах.

Про те, як Сталін боровся за збереження німецької держави

«Радянський Союз зробив усе для її [ідеології нацизму] знищення, але при цьому став ініціатором відродження самостійної німецької держави. Сталін на Ялтинській конференції наполягав на цьому».

Звернімося до матеріалів Ялтинської конференції. Ось  запис  засідання очільників урядів 5 лютого 1945 року:

«Сталін заявляє, що він хотів би, щоб сьогодні на нараді було обговорено такі питання. По-перше, пропозиції щодо розчленування Німеччини. Щодо цього мав місце обмін думками в Тегерані і потім між ним, Сталіним і Черчиллем, у Москві в жовтні 1944 року. Ні в Тегерані, ні в Москві жодних рішень не було ухвалено. Зараз слід дійти якоїсь думки щодо цього питання. Є ще одне питання, що стосується Німеччини. Чи дозволимо ми утворення в Німеччині якогось центрального уряду або обмежимося тим, що в Німеччині буде створено адміністрацію, або якщо буде вирішено все ж таки розчленувати Німеччину, то там буде створено кілька урядів за кількістю шматків, на які буде розбита Німеччина? Потрібно з’ясувати ці моменти. <…>

Сталін заявляє, що якщо союзники й припускають розчленування Німеччини, то слід це визнати. Двічі мав місце обмін думками між союзниками щодо розчленування Німеччини після її військової поразки. Перший раз це було в Тегерані, коли президент запропонував поділити Німеччину на п’ять частин. Прем’єр-міністр також стояв у Тегерані за розчленування Німеччини, хоч і вагався. Але це був лише обмін думками.

Вдруге питання про розчленування Німеччини обговорювалося між ним, Сталіним та прем’єр-міністром, у жовтні минулого року в Москві. Йшлося про англійський план розчленування Німеччини на дві держави — Пруссію з провінціями та Баварію, причому передбачалося, що Рур та Вестфалія будуть під міжнародним контролем. Але рішення в Москві не було ухвалено, та й неможливо було його ухвалити, тому що в Москві не було президента [США].

Черчилль заявляє, що в принципі він згоден із розчленуванням Німеччини, але сам метод проведення кордонів окремих частин Німеччини надто складний для того, щоб це питання можна було вирішити тут протягом п’яти-шести днів. <…> Ті переговори, які в Тегерані глави трьох урядів вели з цього питання, а потім ті неофіційні бесіди, які він, Черчилль, мав з маршалом Сталіним у Москві, є підходом до питання в найзагальніших рисах, без точного плану. <…>

Сталін заявляє, що вимога про розчленування — це не додаткова, а дуже істотна вимога.

Черчилль заявляє, що, звісно, ​​це важлива вимога. Але він, Черчилль, не думає, що слід висувати її на першому етапі. Союзники повинні точно домовитись про це.

Сталін заявляє, що тому він і поставив це питання».

Досить своєрідний підхід до відродження держави.

Про зовнішній борг США та дефолт

Зовнішній борг США перевищив 30 трильйонів доларів. А американці чомусь обговорюють можливий дефолт Росії. Їм самим настав час дефолт оголошувати».

Дефолт не має прямого стосунку до розміру зовнішнього боргу. Це становище, коли держава виявляється нездатною обслуговувати свої борги. Жодних ознак того, що США в найближчому майбутньому виявляться неплатоспроможними, немає; за своїми боргами вони завжди платили справно. Міжнародні рейтингові агентства, серед яких Fitch і Moody’s, постійно  надають  борговим зобов’язанням США найвищий рейтинг ААА, що означає фактично нульову ймовірність дефолту.

Що ж до Росії, то вона вже не в змозі зробити чергову виплату по євробондах у доларах, спробувавши натомість заплатити в рублях. Як пише  The Wall Street Journal, якщо вона не зможе виплатити відсотки за своїми зобов’язаннями в доларах до 4 травня, дефолт є неминучим. Доступ до її закордонних валютних рахунків неможливий через санкції.

Бонус. Про людину року за версією журналу Time

Одна з найефектніших заяв у цій публікації належить не Патрушеву, а інтерв’юеру Івану Єгорову, проте Патрушев проти неї ніяк не заперечив:

«Історія розвивається по спіралі. Адже Захід майже до вересня 1939 року заперечував небезпеку нацистського режиму. 1938 року журнал Time взагалі визнав Гітлера людиною року».

Можливо, Єгоров не здогадується, що визнання когось людиною року означає оцінку важливості його діяльності, але не завжди позитивну. Так, людиною 1951 року  оголосили  прем’єр-міністра Ірану Мохаммеда Мосаддика, який націоналізував нафтовидобувну галузь та вигнав із країни іноземні нафтові компанії; навряд чи експерти американського журналу це схвалювали. А 1998 року, коли Палата представників ухвалила імпічмент президентові Біллу Клінтону, людьми року  стали  двоє: сам Клінтон і прокурор Кеннет Стар, чия доповідь стала підставою для імпічменту. Якщо припустити, що журнал таким чином схвалив діяльність обох, то доведеться запідозрити у редакції шизофренію.

Втім, це вже історія, але якщо подивитися,  хто  виявився людиною 2007 року… Залишається лише адресувати Івану Єгорову фразу придворної дами з «Голого короля» Євгена Шварца:

«Благаю вас, мовчіть. Ви настільки невинні, що можете сказати геть страшні речі».

Джерело: The Insider