Джерело: Алла Шарко, для Детектор Медиа
Вибори в Білорусі дедалі більше нагадують спецоперацію. Незалежні журналісти – на передовій, державні медіа створюють альтернативну реальність.
Новини про затримання, погрози та репресії щодо журналістів в Білорусі з’являються практично щодня. До виборів президента залишилося трохи більше як тиждень. Нинішній президент Олександр Лукашенко, який розраховує бути обраним вшосте поспіль, звинувачує зовнішніх недругів в загостренні ситуації в країні та підготовці бунту. А журналісти незалежних та іноземних ЗМІ відчувають безпрецедентний тиск, особливо коли намагаються висвітлювати акції протесту та дії альтернативних кандидатів у президенти. «Детектор медіа» попросив програмного директора Press Club Belarus Аллу Шарко розповісти про те, що відбувається в суспільстві та медіа Білорусі.
Найбільш нетипова кампанія за останніх 26 років
Сильних опонентів чинного президента знято з перегонів. Всі троє не політики: банкір Віктор Бабарика, колишній дипломат Валерій Цепкало, відеоблогер Сергій Тихановський. А їх намір претендувати на посаду президента став сюрпризом для суспільства.
Щоб віддати підписи за альтернативних кандидатів за принципом «не за Лукашенка», люди шикувалися в довгі черги. Ці черги були розцінені владою як акції протесту: на час написання цього матеріалу затримано понад 1200 активістів і випадкових людей. Потенційні кандидати Віктор Бабарика і Сергій Тихановський в тюрмі, їм пред’явлено кримінальні звинувачення. Валерій Цепкало також зійшов з дистанції: здав для реєстрації кандидатом у президенти близько 160 тисяч підписів, але ЦВК визнала справжність тільки 75 тисяч, у той час як для реєстрації необхідно 100 тисяч підписів.
Коли Тихановського не зареєстрували як кандидата, його дружина Світлана Тихановська несподівано подала заяву від себе, і її так само несподівано зареєстрували. Навколо Тихановської об’єдналися штаби Сергія Тихановського, Віктора Бабарики та Валерія Цепкала. Символом змін для багатьох білорусів стають три жінки: Світлана Тихановська (кандидат у президенти, вчителька і домогосподарка), Марія Колесникова (представник штабу Бабарики, арт-менеджер і музикант) і Вероніка Цепкало (дружина Валерія Цепкала, представник його штабу і менеджер). На агітацію у них менше ніж три тижні. Об’єднаний штаб їздить по країні і збирає тисячі людей. Програма полягає у звільненні політв’язнів і проведенні нових чесних вільних виборів, які Тихановська обіцяє провести протягом півроку після перемоги і сама в них не брати участі.
Попереду серйозні виклики: по-перше, захистити голоси білорусів в умовах, коли підрахунок не ведеться прозоро і чесно (на майбутніх виборах не буде ні міжнародних спостерігачів, ні незалежних). По-друге, над прихильниками Тихановської нависла загроза силового розгону аж до застосування зброї. Олександр Лукашенко заявив: «Забули, як колишній президент Карімов у Андижані придушив путч, розстрілявши тисячі людей. Всі засуджували його, а коли помер – на колінах стояли, ридали-плакали. Ми цього не пережили, тому ми цього розуміти не хочемо – деякі. Ну так ми нагадаємо».
Загроза застосування сили стає все реальнішою. 30 липня державні медіа оголосили про затримання 33 бойовиків російської приватної військової компанії Вагнера, а також про те, що всього в Білорусі понад дві сотні іноземних бойовиків, мета яких – «дестабілізація обстановки в період виборчої кампанії». Влада попередила про особливі заходи безпеки при проведенні масових заходів, у тому числі пов’язаних із виборчою кампанією. Про це оголосили в ЦВК терміново скликаним кандидатам у президенти. Політичний оглядач naviny.by Олександр Класьковський пише, що «затримання вагнерівців розв’язує руки для іще більш жорстких дій із “нормалізації” цих настільки дискомфортних для Лукашенка виборів (…) І вже, звісно, запобіганням іноземному втручанню зараз зручно буде виправдовувати найбільш драконівські заходи проти можливих вуличних протестів».
Білоруси вже не ті
Громадянське суспільство не має наміру сидіти склавши руки, поки влада «нормалізує» вибори. Приклад – громадянська ініціатива «Чесні люди», що об’єднує юристів, айтішників і просто активних громадян. Білоруські програмісти спільно з об’єднаним штабом провели хакатон і створили «Голос» – платформу альтернативного підрахунку голосів у месенджерах Viber і Telegram. На майданчику швидкої взаємодопомоги «Чесних людей» збирають кошти для звільнених із держустанов за нелояльну позицію, пропонують постраждалим силовикам перекваліфікацію, навчання та працевлаштування.
Вперше за багато років однією політичною мовою заговорили різні покоління. Обговорюють стріми жорстких затримань людей на вулицях, висловлювання влади про вибори та пандемію. Десять і навіть п’ять років тому багато громадян, і особливо пенсіонери, на яких робить ставку Лукашенко, не користувалися інтернетом і соцмережами. Відтоді пенсіонери помолодшали, багато з них самі вибирають, де їм читати новини і чому (не) вірити. За даними Gemius, білоруси проводять дедалі більше часу в інтернеті, а молодь уже майже не дивиться телевізор.
Реальних користувачів інтернету в Білорусі на січень 2020 року налічувалося 5,4 мільйона осіб, що досить багато, якщо взяти до уваги загальну чисельність населення країни – 9,4 мільйона.
З початком пандемії в Білорусі, як і в усьому світі, люди стали проводити більше часу в мережі. І цьому сприяв не стільки перехід офісів у онлайн, скільки прагнення відшукати інформацію про те, що відбувається навколо. Влада применшувала небезпеку коронавірусної інфекції, приховувала справжні масштаби епідемії в країні, а президент образливо висловлювався про хворих і померлих від COVID-19. У Білорусі тривалий час не скасовували паради та інші масові заходи. Все це, а також відсутність державної підтримки для бізнесу і людей, які постраждали від коронавірусної епідемії, підживлювало протестні настрої. Детальніше про цей процес можна прочитати тут.
В яких умовах працюють медіа
Реакція влади на ситуацію в країні й, зокрема, на роботу журналістів недержавних медіа передбачувана. Аналітики порівнюють те, що відбувається, із прийомом «шахівницею по голові». Триває тиск на журналістів, які висвітлюють те, що відбувається. Прийоми різноманітні: арешти, штрафи, погрози, перешкоджання доступу до інформації й не тільки.
Із травня 2020-го, коли розпочався збір підписів за висунення кандидатів у президенти, затримано понад 70 журналістів. Оскільки об’єднаний штаб проводить зустрічі з виборцями, ця цифра зростає щодня: дані можна подивитися в оперативній таблиці, яку веде Білоруська асоціація журналістів. Частина журналістів таким чином «вилучається» владою з вулиць на кілька годин (часто просто під час ведення стрімів). Одних відпускають без складання протоколу, інших беруть під арешт, штрафують, вилучають техніку. Зафіксовано випадки необґрунтованого застосування сили: журналісту «Радіо Свобода» Антону Трофимовичу зламали ніс під час затримання, а через годину випустили з РУВС без складання протоколу. Були затримані політичні блогери, а Ігор Лосик, адміністратор телеграм-каналу «РБ головного мозку» звинувачений в організації масових заворушень. І це при тому, що стаття 34 закону «Про засоби масової інформації» закріплює право журналіста «у зв’язку зі здійсненням професійних обов’язків бути присутнім на масових заходах, в місцях інших суспільно важливих подій і передавати звідти інформацію».
Використовуються й інші способи тиску. У Гомелі вісімнадцятирічного сина журналістів затримали нібито за дрібне хуліганство («хапав людей за руки») і, за його свідченнями, в міліції погрожували посадити на два роки, якщо батьки не припинять «писанину». Суд відмовився розглядати відеозаписи, які могли б підтвердити невинність підозрюваного.
Доступ до офіційної інформації для недержавних медіа обмежується. Таке ставлення державних органів посилилось із початком епідемії, коли МОЗ проводив пресконференції для «своїх» і відмовляв у коментарях журналістам недержавних медіа, а влада звинувачувала їх у роздмухуванні паніки. З початком виборчого періоду поділ на «своїх» і «чужих» перестали приховувати. Лукашенко прирівняв журналістські стріми до закликів до масових безладів і наказав Міністерству закордонних справ видворяти іноземних журналістів, які «не дотримуються наших законів і кличуть людей на майдани», навіть не чекаючи виборів. Найімовірніше, він мав на увазі популярні стріми «Радіо Свобода», які набирають сотні тисяч переглядів.
Слово «майдан» білоруська влада і державні медіа використовують із негативною конотацією не перший рік. 1 червня під час зустрічі з головою КДБ Лукашенко сказав: «Всіх цих майданутих хочу попередити, що майданів у Білорусі не буде». Просуваючи цей меседж, білоруські державні медіа лякають аудиторію «українським сценарієм», наприклад: «І якщо комусь здається, що закони можна трохи відсунути вбік заради президентських перегонів, – згадайте, чим те ж саме закінчилося в Україні».
Зараз Міністерство закордонних справ просто не збирає комісію з акредитації іноземних журналістів на вибори, нібито через коронавірус. 25 заявок не отримали відповіді, а отже, ці іноземні журналісти не зможуть прибути в Білорусь для висвітлення виборів.
Центрвиборчком відмовився від загального інформаційного центру в день виборів 9 серпня. Державні ЗМІ запрошені, а непідконтрольних журналістів не пустять нібито через епідеміологічну ситуацію. Пресконференцію для всіх ЗМІ з головою ЦВК Єрмошиною анонсовано вранці 10 серпня.
На самому початку кампанії популярні онлайн-медіа провели опитування політичних уподобань своєї аудиторії, і в деяких із них Лукашенко набрав всього лише кілька відсотків (звідси меми про 3%). Такі «голосувалки» терміново прирівняли до політичних опитувань, для проведення яких потрібна акредитація. За порушення можуть оштрафувати.
А недавно від влади надійшла рекомендація банкам: не давати рекламу в недержавних медіа. У Білорусі всі телеканали, які можуть розміщувати рекламу, державні, а всі популярні сайти – недержавні. Дані сейлз-хаусу WebExpert свідчать про те, що вже в 2019 році інтернет обійшов телебачення за обсягами інвестицій.
Зрозуміло, що бізнес воліє рекламуватися там, де є аудиторія. Однак невиконання «рекомендацій влади» загрожує серйозними проблемами, тому вони рівнозначні забороні.
Картини дня в білоруських медіа – різні
Медіамоніторинг виборчого періоду в рамках проекту Media IQ показав, що в червні у державних ЗМІ не було представлено жодної альтернативи Лукашенку. Решту учасників президентської кампанії в медіа не цитували і практично не згадували. Тож висвітлення виборів як процесу відбувається виключно в білоруських недержавних медіа, а також іноземних ЗМІ. Детальніше можна почитати в нашому матеріалі.
Пропаганди на державних каналах з початком виборчого періоду стало більше, а в недержавних медіа маніпуляції практично відсутні. У червні пропаганду зафіксовано в 75% новинних сюжетів державних ЗМІ. У новинах про справу банку «Белгазпромбанк» і затримання потенційного кандидата Бабарики зафіксовано порушення всіх стандартів інформаційної журналістики, в кожній новині міститься пропаганда та маніпуляції.
Новинна порядок денний державних медіа, як і в попередні періоди, формується гранично просто: це робочий графік Лукашенка. Мовляв, президент не відволікається на передвиборну метушню (адже й альтернативи немає!), а, як завжди, працює над поліпшенням життя свого народу.
Бути поза політикою журналістам у Білорусі складно. Державні та недержавні журналісти сьогодні роз’єднані. На державному телебаченні нелояльних до влади співробітників звільняють за висловлену думку, а лояльні самі видаляються з соціальних мереж, побоюючись хейту після особливо яскравих пропагандистських сюжетів. Різноспрямованість меседжів медіа буде зберігатися доти, поки порядок денний державних ЗМІ диктує влада.
Джерело: Алла Шарко, для Детектор Медиа
Алла Шарко – програмний директор Press Club Belarus, керівник напряму медіамоніторингу проекту Media IQ.
