Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Москва волає про «права та свободи на Заході», коли втрачає своїх чергових недолугих агентів. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 15-17 вересня.
- Молдова зачищає інформпростір від Sputnik
- Путіністка лізе в італійський Сенат
- Черговий російський неонацист прибув до України
- У Гаазі відновлюються важливі «геноцидні слухання»
Молдова зачищає інформпростір від Sputnik
Ще 13 вересня стало відомо, що у Кишиневі затримали керівника прокремлівського видання Sputnik-Молдова Денисова. Представниця МЗС РФ Захарова тоді заявила: «Це чергова акція в ланцюжку неадекватного ставлення нинішньої молдавської влади до поняття «демократія». Вони не розуміють, що це таке свобода слова, права та свобода журналістів… Це просто зачистка внутрішнього інформполя. У цьому ж контексті слід розглядати історію зі Sputnik, яка розвивається на наших очах».
НАСПРАВДІ, молдовська історія Sputnik досить повчальна для Москви. Одразу після початку повномасштабної війни в Україні Кишинів дійсно заблокував сайти sputnik.md і gagauznews.md «за розповсюдження інформації, що розпалює ненависть і війну». Згодом Sputnik повідомив, що запустив у Молдові нові сайти (sputniknews.com, md sputniknews.com; ro.sputniknews.com, sputniknews.ru та md.sputniknews.ru). Але у березні цього року Кишинів заблокував і їх.
Щодо особисто Денисова, то як з’ясувало видання The Insider, він до журналістики має дуже опосередковане відношення. Адже є співробітником 72 центру спеціальної служби, який в інтересах ГРУ РФ збирає та аналізує інформацію із закордонних резидентур, займається створенням фейків, а також організаціями-ширмами, які працюють з російськомовними аудиторіями. Серед них: «InfoRos», Інститут російського зарубіжжя, «Русский век» та «Русь единая».
У 2022-му Денисов очолив Sputnik Азербайджан. В місцевих ЗМІ його відкрито називали полковником російської розвідки. Торік він перебрався до Кишинева. Але, як бачимо, і там цей «журналіст» недовго протримався.
А щодо «свободи слова, прав та свобод журналістів» (за які так уболіває Захарова), то варто згадати, що, наприклад, терористи Гіркін і Бородай працювали свого часу в Чечні та Дагестані під прикриттям репортерської «корочки» – співробітників газети «Завтра». Один з них нині знаходиться в СІЗО за офіційним звинуваченням у «закликах до екстремістської діяльності». (Хоча, насправді, за те, що назвав Путіна «нікчемою».)
Тому Молдова робить абсолютно правильно, захищаючи свій інформаційний простір від «журналістів» на кшталт Денисова, які насправді є супутниками ГРУ.
Путіністка лізе в італійський Сенат
У продовження «супутникової» теми – історія, яка розгортається зараз у Римі. Наприкінці минулого тижня стало відомо, що на роботу до Сенату Італії взяли росіянку Ірину Осипову. Вона – дочка екс-керівника місцевого представництва «Росспівробітництва» та першого керівника «Російського дому» в Римі Олега Осипова, якого підозрюють у зв’язках з російськими спецслужбами.
До слова, батько також називає себе «журналістом». У 2017 році Осипов розповідав, що у 1998-му працював дипломатичним кореспондентом ТАСС у Москві, а потім майже 18 років був російським іноземним кореспондентом у Зімбабве, Кот-д’Івуарі та Італії. Осипов не приховував своїх поглядів. Зокрема, зазначав, що у європейських ЗМІ «патологічна ненависть до російських видань».
Щодо його доньки, то вона, НАСПРАВДІ, пішла ще далі й навіть не приховує своїх зв’язків з неонацистами Мільчаковим і Петровським.
Вона називала режим Путіна – «зразком для Італії щодо захисту національних інтересів». Вона виходила на протести проти санкцій щодо РФ, мітингувала на підтримку війни в Україні та називала політику Києва «нацистською». Вона говорила про «цензуру, яка зростає з кожним днем» (у зв’язку з блокуванням акаунту в Facebook Маргарити Симоньян).
У 2015 році у своєму Facebook Осипова опублікувала фото (зараз воно вже видалене), де вона разом із тим самим Яном Петровським. А на іншому вона в обіймах ультраправого італійського радикала Андреа Пальмієрі з позивним «Генералісимус», який воював на Донбасі на боці Росії. 2021 року апеляційний суд Генуї засудив його до 5 років позбавлення волі за вербування людей для участі у війні в Україні.
Алессандра Майоріно, віце-президент Сенату, висловила стурбованість призначенням Осипової до Сенату: «Тривожно усвідомлювати, що людина, яка ніколи не приховувала своїх пропутінських націоналістичних поглядів, буде прийнята на роботу до Сенату».
Призначення Осипової й досі не скасоване. Хоча в Італії вже створена петиція щодо заборони її роботи в Сенаті.
Ось так Путін користується плодами справжньої демократії в Європі. (Адже дзеркальну ситуацію, наприклад, з Держдумою навіть уявити неможливо). А якщо Осипову зрештою не допустять працювати в італійській Сенат, можна не сумніватися, що Захарова знову бідкатиметься про «придушення демократії в Європі».
Черговий російський неонацист прибув до України
А справжні неонацисти в Україні продовжують з’являтися виключно з території Росії. 15 вересня «в зоні СВО» засвітився так званий боєць поп-MMA В’ячеслав Дацик. Персонаж дуже колоритний.
НАСПРАВДІ, у своїх інтерв’ю Дацик неодноразово закликав вбивати та спалювати євреїв та гомосексуалістів. А також стверджував, що «в Україні немає нацизму, бо владу в ній мають жиди, які не шанують заповіти діда Адольфа».
Ось лише декілька фактів з його біографії:
– Дацика оголошували у міжнародний розшук; він розповідав про своє угруповання, яке «півтора десятиліття вбивало в Європі людей з неправильним кольором шкіри»;
– У жовтні 2009 року судмедексперти визнали Дацика неосудним — і його перевели до психіатричної лікарні спеціалізованого типу з інтенсивним спостереженням.
– 11 років тому Дацик у футболці зі свастикою з’явився в міграційній службі в Осло зі зброєю і попросив політичного притулку, повідомивши, що приплив до Норвегії човном, намагаючись втекти від переслідувань з боку російської держави.
Схоже, що інших «героїв», які готові боротися з «українським нацизмом», у Росії більше не лишилося.
У Гаазі відновлюються важливі «геноцидні слухання»
І наостанок анонс. У Міжнародному суді ООН у Гаазі 18 вересня відновлюються слухання за позовом України проти Росії щодо конвенції про геноцид. Київ заявляє: на території України не було геноциду, яким Путін пояснив свою збройну агресію. Крім того, Київ зустрічно звинувачує Москву в плануванні актів геноциду в Україні. Росія, звісно, заперечує.
НАСПРАВДІ, суперечка стосується «тлумачення, застосування та виконання Конвенції 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього».
По-перше, Україна категорично заявляє, що на її території не було геноциду, через який Росія, за словами Путіна, вторглася в Україну, «… і на цій підставі визнала так звані «Л/ДНР», а потім оголосила і розпочала «війну проти України».
По-друге, Київ просить суд «встановити, що Росія не має законних підстав робити дії на території України та проти неї з метою запобігання та покарання за передбачуваний геноцид».
По-третє, Київ сам звинувачує РФ у «плануванні актів геноциду в Україні» і наполягає, що Росія «навмисно вбиває представників української національності та завдає їм серйозних каліцтв».
Безпрецедентним є той факт, що цього разу в слуханнях візьмуть участь представники ще 32 країн. Це всі члени ЄС (крім Угорщини), а також Ліхтенштейн, Норвегія, Канада, Велика Британія, Нова Зеландія та Австралія. Першою 20 вересня виступить Німеччина.
«Це головний юридичний акт, який підтверджує незаконність війни – пояснює фахівець із міжнародного права Сергій Голубок. – Бо всі інші документи з цього приводу мають суто політичний характер (включаючи резолюцію Генасамблеї ООН). Це єдиний судовий механізм, який хоч і не безпосередньо, але оцінює найважливіше питання правомірності війни РФ проти України, (доки немає спецтрибуналу щодо злочину агресії). Розпорядження суду про забезпечувальні заходи має обов’язкову силу, а оскільки РФ є членом ООН, вона не може його не визнавати. Проте Росія не виконала рішення (це вкрай важливо для подальшої юридичної оцінки), що війна не просто була незаконною, на що Міжнародний суд ООН вказав ще у березні 2022 року».
Отже, це питання та слухання мають вирішальне значення для майбутнього спецтрибуналу та відповідно – компенсації завданих Україні збитків.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
