У 2017 році StopFake разом із партнерами з країн Центральної та Східної Європи представив результати моніторингу місцевих засобів масової інформації з точки зору кремлівської пропаганди і дезінформації. Дослідження показало, що центри пропаганди в окремих країнах використовують однакові методи, змінюючи акценти в залежності від конкретних характеристик кожної країни, маніпулюючи фактами та емоціями, б’ючи по слабких місцях, штучно роздуваючи проблеми та перекручуючи інформацію таким чином, щоб підбурити внутрішні конфлікти.

Існує загальне переконання, зміст пропаганди, який служить Москві, має відповідати офіційній кремлівській лінії і, в ідеалі, поширюватися офіційно проросійські портали або засоби масової інформації. Тоді все чітко – повідомлення надходить із офіційних пропагандистських каналів, підхоплюється проросійськими колами та поширюється по всій країні. У пересічного громадянина, який спостерігає за політичною сценою та новинними порталами, складається ілюзія, яка, ймовірно, походить ще із комуністичних часів, що «праві» у широкому розумінні алергічно реагуватимуть на впливи із Росії та будуть більш прозахідними, а «ліві» мають бути проросійськими, оскільки вони асоціюються із комунізмом. А тому, коли «правий» портал публікує якусь інформацію, вона за замовчуванням не може бути прокремлівським вкидом. А коли її підтверджує ще й католицький священик (православний вже був би підозрілим, бо асоціюється зі Сходом), то можна бути впевненим, що інформація не може бути шкідлива. Важко помилятися сильніше. На жаль, на передовій інформаційної війни стереотипи працюють проти нас. Значення мають факти.

Для російських служб важливо, щоби був конфлікт

Проф. Пшемислав Журавскі вель Граєвські нещодавно поділився в інтерв’ю для StopFake прикладом Молдови. Російські спецслужби створили там майже одночасно дві організації – ЛГБТ та фундаментальних православних. Можна здогадатися, що вони, маючи протилежні вектори цінностей, почали боротися одна з одною. Однак на їх чолі стояли російські агенти. Таким чином, була захоплена вся політична сцена в Молдові та почали контролюватися повідомлення від Молдови до її громадян, а також за межі країни. Всередині країни традиційному електорату показували, який страшний Європейський Союз, який «підтримує лесбійок і гомосексуалів», а з іншого боку,  Європейському Союзу демонстрували, наскільки примітивною, відсталою та нетолерантною є Молдова, тому що там таких б’ють. Як зазначив проф. Журавські вель Граєвські, таким чином, політичні інтереси «працювали» на два фронти, абсолютно віддалені від суті ідеологічної суперечки. Для російських служб не має значення, під яким прапором хтось виступатиме, натомість важливо, щоби був конфлікт, який би дестабілізував політичну сцену та відштовхував її від Заходу. 

Схожу думку висловив Марцін Рей, автор сторінки Rosyjska V kolumna w Polsce. Як він зазначив, росіяни підігріватимуть будь-які настрої, навіть теоретично антиросійські. Те, що щось виглядає на антиросійське, нічого не означає. На його думку, класичним прикладом такої поведінки буде націоналіст, який ненавидить усі інші країни, включаючи Росію. Головне, щоби він «валив» Україну.

Але хтось цьому незорієнтованому націоналісту чи члену проросійської групи хтось повинен підкидати дрова. Це не завжди офіцер, який безпосередньо скаже: «Доброго ранку, я агітатор і агент, від сьогодні ви повинні мене слухати». Це було би надто наївно. Світло на те, звідки беруться свідомі або несвідомі агітатори, кидає недавня публікація польського порталу wPolityce.pl.

Чому Америку не звинувачують, що вона постійно провокує якісь війни?

Група журналістів з Польщі на початку травня відвідала Москву. Перебування в столиці Росії стало кульмінацією їхньої подорожі, профінансованої Фондом підтримки публічної дипломатії ім. Олександра Горчакова (заснований у 2010 році рішенням президента Росії Дмитра Медведєва фонд має серед статутних цілей, зокрема, просування російських суспільних програм за кордоном, а також підтримку російськомовних засобів масової інформації – ред.) – повідомив портал. У Санкт-Петербургу польських журналістів супроводжував Леонід Свірідов, який наприкінці 2015 р. мав залишити Польщу. ЗМІ звинувачували його у шпигунській діяльності на користь Росії.

Скріншот wPolityce.pl

Радість від зустрічі з польськими журналістами висловив генеральний директор фонду Леонід Драчевський (колишній посол Росії у Варшаві і заступник міністра закордонних справ Росії), який провів зустріч з делегацією 10 травня, щоб (як зазначено на в Сайт фонду) обговорити важливість прямих контактів між громадянськими суспільствами Росії та Польщі.

Скріншот gorchakovfund.ru

Важливо відзначити, що росіяни не відбирали запрошених журналістів за політичними поглядами. У поїздці взяли участь як журналісти лівого видання «Nie», так і правих газет, наприклад, Агнєшка Півар («Myśl Polska», konserwatyzm.pl, «Opcja na prawo», колишня секретар Католицької асоціації журналістів).

Які результати таких поїздок? Дамо слово «правій» журналістці. Агнєшка Півар на запитання видання wPolityce, чи не бентежить її факт, що всесвітня громада звинувачує Росію в окупації Криму, війні в Україні та військових діях на Кавказі, відповідає:

«А чому Ізраїль не звинувачують у вбивстві палестинців? Чому Америку не звинувачують у тому, що вона постійно провокує якісь війни? Робити з Росії якогось страшного ворога та агресора – це абсолютно незрівнянно з тим, що робить Ізраїль та США. Чому журналісти не запитують польських політиків про те, чому вони братаються з американцями та ізраїльтянами? Чому весь час критикують лише тих, хто простягає руку примирення Росії. Моє середовище весь час атакують за те, що ми маємо сміливість простягнути руку росіянам у мирних цілях, за те, що ми не хочемо жити в конфлікті з цією країною. Росію демонізують. Ми тільки й чуємо: Крим, Крим, Крим. А як щодо Ізраїлю? Чому ніхто говорить про те, що відбувається в секторі Газа? Ніхто не має сміливості про це говорити, але атакувати Росію – так.

Скріншот wPolityce.pl

Не знаючи автора цього висловлювання, можна було би припустити, що це слова, скажімо, діяча польської проросійської партії «Зміна». Але явно не когось, хто був секретарем Католицького товариства журналістів, або пов’язаний із виданнями із консервативними назвами. Однак, як відзначає Марцін Рей, протиріччя є природними і навіть бажаними – вони додають достовірності. Більшість читачів ніколи не знайде інформації про поїздку до Москви, багато хто забуде про неї наступного дня після прочитання, але погляди захоплених путінською Росією журналістів довго будуть формувати мислення несвідомих читачів.