«Забирайся» («Wypierdalaj») — саме таку наліпку на авто, де біло-червоний орел проганяв синьо-жовту свиню, побачила моя знайома, приїхавши до Гданська на Ukraine Recovery Conference. І хоча на самій конференції безліч польських чиновників і бізнезменів і далі висловлювали готовність підтримувати Україну та співпрацювати з нею, усе це відбувалося на тлі загострення відносин між Києвом і Варшавою та рішення президента Україна Володимира Зеленського скасувати участь у заході.
Приводом до погіршення стосунків між сусідніми країнами стало рішення Зеленського присвоїти одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ найменування «Героїв УПА», а також перепоховання наприкінці травня одного з лідерів ОУН-УПА Андрія Мельника. У відповідь президент Польщі Кароль Навроцький позбавив українського лідера найвищої польської нагороди – ордена Білого орла. Далі українські посадовці один за одним повертали свої нагороди; до цього «челенджу» почали приєднуватися й польські посадовці. Потім – низка різких заяв від представників «Конфедерації», погрози заблокувати Україні вступ до ЄС та дискусія про доцільність участі Києва в конференції з відновлення в Гданську.
І хоча остання подія таки відбулася, весь цей конфлікт не міг бути проігнорований у Москві. Звісно, було розгорнуто скоординовану інформаційну кампанію, яка підхоплювала, перебільшувала й поширювала, зокрема, відверті фейки, щоб іще більше погіршити стосунки між двома європейськими країнами, зірвати підтримку України в польському суспільстві та загальмувати її євроінтеграцію. StopFake зазначає: ця кампанія не виникла з нуля, а готувалася протягом усіх років російсько-української війни.
Польща як системна ціль
Серед європейських сусідів і партнерів України, проти яких спрямовані атаки Кремля, Польща посідає перше місце. Аналіз StopFake інформаційних наративів проти країн ЄС, пов’язаних з Україною, показує: від 2014 року найбільше російських атак припадало саме на Польщу.
Зокрема, періодично з’являлися фейки про те, що Польща нібито планує окупувати західні області України, що поляки вимагають повернути майно у Львові, а польські «найманці» воюють на сході України й готуються напасти на Білорусь. Ба більше, фігурували й фейки про українських біженців – попри те, що до повномасштабного вторгнення Росії їх було в країні не так багато. Втім, фейкові заяви польських урядовців про «дешеву робочу силу» з України вже й тоді запускали.
Після початку широкомасштабної війни інформаційні атаки на Польщу лише посилилися, а наративи, які випробовувалися попередні роки, почали застосовуватися активніше. Абсолютним піком став 2022 рік: коли Польща стала головним логістичним, військовим та гуманітарним хабом для України, фейки про біженців, «невдячних українців» та «чорний ринок зброї» активізувалися найсильніше. Частішим став і наратив про «територіальні претензії» Польщі до України – особливо тоді, коли Росія анексувала нові українські землі, але паралельно звинувачувала в загарбницьких намірах саме Польщу, яка однією з перших протягнула руку допомоги українцям.
«Волинь» як історична бомба сповільненої дії
Паралельно з типовими наративами, що псують стосунки між сусідніми країнами, Росія використовувала й історію. Для Польщі та України це, безумовно, тема Волинської трагедії – яку обидва народи досі сприймають по-різному, а, отже, це – благодатне поле для дезінформації. Показово, що, якщо проаналізувати дані Google Trends за 20 років, то найбільш обговорюваною тема Волині, Волинської трагедії, УПА стала спочатку в 2013 році – коли виповнилося 70 років від початку трагічних подій 1943 року, а потім – у 2016 році, найімовірніше, після виходу художнього фільму «Волинь» Войцеха Смажовського. Водночас добре видно, що до війни в Україні запити «Wołyń», «rzeź wołyńska» чи «UPA» роками трималися на мінімальних позначках, – а вже від її початку тема почала регулярно зринати й більше не зникала.
Ідеальні умови для інформаційних операцій
Отже, напруга, що виникла між Києвом і Варшавою, стала для російської пропаганди ідеальним підґрунтям для підсилювальних інформаційних операцій. Саме це й зафіксував StopFake завдяки моніторингу наративів на платформі Osavul та вибірці новин на тему Польщі, України та конфлікту через ордени. Так, за травень-червень 2026 року на платформі було зафіксовано 2 252 повідомлення із сукупним охопленням близько 34,9 млн переглядів і понад 544 тисячі реакцій, коментарів і поширень.
Географія та канали поширення прямо вказують на джерело цієї інформаційної операції. Основний масив повідомлень походив із Росії (1 371 джерело); ще 429 — формально з України та 190 — з тимчасово окупованих територій, але йдеться про відому мережу проросійських Telegram-каналів (як-от «Одесса Zа Победу»), задокументованих як кремлівські. Понад 70% повідомлень поширювали через Telegram (1 605), решту – через вебсайти (518) та російську соцмережу VK (106).
Першоджерелами відверто дезінформаційних повідомлень були стандартні елементи російської пропагандистської екосистеми: rt.com, iz.ru, телеканал «Звезда», «Соловьёв», мережа сайтів news-pravda.com, «Украина.ру», «ПолитНавигатор».
Показовою є й маскувальна тактика: 429 «українських» та 190 джерел із тимчасово окупованих територій – це здебільшого канали, оформлені «під місцевих», щоб надати кремлівським меседжам видимість внутрішньоукраїнського чи польського голосу. За тональністю більшість повідомлень формально нейтральні (1 719) – це теж один із прийомів: «новинний» тон легітимізує вкид краще за відверто агресивний, тоді як 495 негативних повідомлень слугують емоційним «паливом». Така тактика дозволяє охоплювати аудиторію поза бульбашками тих, хто й так вірить у російську пропаганду.
Про що ж брехали?
Ми також проаналізували зміст найпоширеніших повідомлень – і, що цікаво, він збігається з тими самими тезами, які Кремль просував у попередньому десятилітті.
Серед найпоширеніших наративів:
- «Польща готується до війни з Україною». Спираючись на публікацію маргінального проросійського видання Myśl Polska, ресурси РФ розганяли тезу, що Київ для Варшави нібито «небезпечніший за Росію». Це пряме продовження наративу «ЄС/Польща як агресор».
- «Волинь – польська територія», «Львів – польське місто». Банери на футбольному матчі, «петиції», заяви про «відновлення кордонів 1939 року» – також реінкарнація наративу про територіальні претензії.
- Дискредитація українських біженців. Відмови у статусі PESEL UKR, вимоги зняти українські прапори з будівель у Гданську й Любліні, вигнати всіх українців з Польщі та скасувати всю соціальну допомогу.
- Повторення російського наративу про «денацифікацію» – буцімто необхідну умову, «щоб вступити в ЄС» чи «відновити добросусідські відносини», – а також дегуманізаційні тексти про «фашистський генетичний код» українців.
- Антиєвропейський удар: Polexit і вето. Теза, що вступ України «зруйнує» польське сільське господарство й підштовхне Польщу до виходу з ЄС, або що Польща зробить усе, аби Україна не вступила до ЄС.
- «Росія тут ні до чого». Окремий шар контенту: публікації глузливо заперечували саму наявність «руки Кремля», висміюючи польські й українські заяви про дезінформаційну кампанію.
Окремої уваги заслуговує тон цих повідомлень. Поряд із фейковими цитатами, узагальненнями, підробленим контентом і заявами політиків партії «Конфедерація» (які й так відомі просуванням російської дезінформації про українців) росіяни активно вдавалися до відверто дегуманізаційної мови: українців описували як народ, у якого «тортури й вбивства прописані як генетичний код», публікували образливі «нагороди» на кшталт вигаданого «ордена опущеного півня», а самих біженців подавали як «витратний матеріал в окопах» і «нахлібників на польських диванах».
Окрім теми Волині та «конфлікту через ордени», того тижня розганяли й сюжети про «зерновий конфлікт», нібито «масову відмову» у наданні статусу тимчасового захисту, «втечу» українських працівників та їхню заміну мігрантами з Азії й навіть історія про те, що нібито самі українці масово завозять до Польщі мігрантів з Африки.
Серед «креативних» кейсів – зафіксована Центром протидії дезінформації мережа ШІ-акаунтів у TikTok, які від імені вигаданої «українки у Варшаві» поширювали карикатурні, ксенофобські ролики (окремі мали понад мільйон переглядів).
Як працює «методичка»?
Якщо скласти всі ці елементи докупи, ми знову бачимо стандартний алгоритм, за яким Москва діє не лише проти Польщі, а майже в кожній своїй закордонній інформаційній операції.
Крок перший – не вигадати конфлікт, а знайти готову лінію розлому: реальну історичну травму, чутливе політичне рішення, економічне тертя.
Крок другий – підготувати ґрунт заздалегідь: роками засівати ті самі наративи («територіальні претензії», «агресор», «невдячні біженці»), щоб у потрібний момент аудиторія вже була до них привчена.
Крок третій – дочекатися тригера (тут ним стали орден і назва підрозділу іменем героїв УПА) і вкинути максимальну кількість контенту через багатоповерхову екосистему: спершу державні рупори (RT, «Звезда», iz.ru), далі «експерти» й псевдоаналітика, потім проросійські канали, замасковані «під місцевих», і нарешті – соцмережі, боти та згенерований ШІ контент.
Крок четвертий – дзеркало: звинуватити жертву у власному злочині (Польщу — у «загарбництві», Україну — у «нацизмі»).
Крок п’ятий – заперечити власну причетність, висміявши будь-яку згадку про «руку Кремля».
Як завжди, російська операція успішна там, де не вигадує події, а паразитує на справжніх – на реальних травмах, реальних рішеннях політиків і реальних суспільних дискусіях. Тож найкращий захист – не замовчувати складні теми, а проговорювати їх чесно й відкрито, перш ніж у цей діалог втрутиться Кремль. Головне – бути готовими до діалогу самим. Бо ворог до таких операцій готовий завжди.
Автор: Олена Чуранова
