Джерело: The Insider
РІА «Новости» відреагувало на результати парламентських виборів у Латвії великою статтею оглядача Дмитра Бавиріна під заголовком «Слабоумство і відвага. Латвія знайшла невичерпне джерело сили». Основний зміст викладено вже у перших абзацах:
«Уявіть розпещену дитину, яка слухає прохання і поради лише для того, щоб вчинити навпаки, — такого собі шалопута, більш агресивну й нахабну версію шалопута. Коли ж його дії закономірно призводять до неприємних для нього самих інцидентів (припустімо, травм), він вважає, що всі йому винні як потерпілому.
На карті світу такий персонаж – Латвія. Вся Прибалтика тією чи іншою мірою, але в першу чергу все-таки Латвія, де формена дурість поєднується з фірмовим нахабством. Це плюс русофобія – її національний характер та життєва стратегія».
Як то кажуть, коментувати таке — лише псувати. Але Бавиріну доводиться свою позицію якось аргументувати, і тут починаються труднощі: фактів явно не вистачає і їх доводиться вигадувати.
«Збитки від русофобського шабашу, яким насолоджувалась Рига всі останні роки, багатогранні. Наприклад, заборона російськомовних субтитрів на телебаченні призвела до обвалу рейтингів та недокорму пропаганди. Майже у кожної такої реформи, нічим, окрім ненависті до росіян, не продиктованої, є своя віддача».
Насправді субтитри російською мовою латиськими телеканалами ніхто не забороняв. Їх просто з 1990-х років не було, і це рішення не влади Латвії, а самих телекомпаній. У 2003–2004 роках існував кабельний канал LNT+, який транслював контент національного каналу LNT з перекладом російською (закадровим текстом, а не субтитрами), але він закрився як не популярний і нерентабельний. Керівник проєктів LNT Даце Калея пояснювала:
«Незважаючи на всі наші зусилля, каналу так і не вдалося залучити велику кількість російських глядачів до нашого вечірнього блоку програм. Російську аудиторію не цікавлять перекладні програми».
Існує закон, за яким з 2027 року у громадських ЗМІ не повинно бути контенту російською мовою (за винятком особливих випадків, пов’язаних із надзвичайним станом чи спростуванням дезінформації, що загрожує Латвії). Вочевидь, у зв’язку з цим законом громадським каналам довелося б відмовитися від російських субтитрів, якби вони були. Але їх вже давно немає.
Відповідно, не було й ніякого обвалу рейтингів. Частка головного національного каналу LTV1 останніми роками навіть дещо підросла — з 9,6% у 2019 році до 11,4% у 2025-му. Втім, популярність телебачення загалом скорочується, аудиторію в нього забирають стрімінгові платформи та відеохостинги, але це загальносвітова тенденція.
З 2022 року в Латвії заборонено ретрансляцію російських каналів, але це явно не те, про що пише Бавирін. Що ж до латвійських телеканалів російською мовою, то вони продовжують працювати. Заборона з 2027 року стосується лише громадських ЗМІ, тобто фінансованих державою. Мовних обмежень для приватних комерційних засобів масової інформації немає; існують, наприклад, російськомовні канали 8TV, TV3+ та інші. TV3+ має естонську ліцензію, але її щовечірню інформаційну програму «Новости+» робить ризька редакція, і присвячена вона переважно подіям у Латвії.
Наступний приклад «латвійської русофобії» у Бавиріна стосується політичної системи
«Життя, за якого виправдовується будь-яка дискримінація росіян, — це не лише усвідомлений вибір, а й національний консенсус.
З радянських часів у Латвії знову встигли народитися навіть комуністи, але з євроухилом, коли будь-яка дискримінація меншин — табу. Їхній актив готовий захищати права афганців і навіть курей, але ніколи — росіян».
Тут взагалі неможливо зрозуміти, що Бавирін має на увазі. Комуністичної партії у Латвії немає. У нещодавно обраному Сеймі на лівому фланзі партія «Прогресивні», далека від комуністичних ідей; це класичні проєвропейські соціал-демократи. Партія дійсно послідовно виступає за права мігрантів; можливо, це Бавирін і має на увазі, коли згадує «права афганців». Що ж до «прав курей», то тут він, ймовірно, говорить про законопроєкт, який забороняє тримання курей у клітках. Втім, це був багатопартійний законопроєкт, внесли його депутати від «Прогресивних», центристських «Об’єднаного списку» і «Нової єдності» та правопопулістської «Латвії на першому місці», причому від «Об’єднаного списку» це був нинішній прем’єр-міністр, а на той час депутат Андріс Кулбергс. У червні 2026 року законопроект був відхилений колишнім складом Сейму, але ініціатори мають намір повернутися до нього.
Що ж до ставлення «Прогресивних» до прав російськомовних жителів Латвії, то тут досить згадати один епізод. Коли у 2024 році «Прогресивні» увійшли до складу правлячої коаліції, міністр культури — представниця цієї партії Агнесе Логіна розкритикувала політику заборони контенту російською мовою у громадських ЗМІ (а відповідає в Латвії за них саме Мінкульт):
«Ми бачимо насамперед, що боротьба за наші уми — це перше, що відбувається. І щоб брати участь, щоб у ній перемогти, нам потрібна об’єктивна, перевірена, редакційно незалежна інформація іноземними мовами. І це означає також і те, що має бути інформація, яка викликає довіру, іноземними мовами, у тому числі — російською. І я особисто переконана в доданій вартості того, що ми комунікуємо іноземними мовами, в тому числі, російською мовою».
За планом, затвердженим Мінкультом, коли міністром був представник націоналістичної партії «Національне об’єднання», виробництво контенту російською мовою в громадських ЗМІ мало припинитися 1 січня 2026 року. Міністерству вдалося відкласти запровадження цієї норми до 1 січня 2027 року. У 2026 році «Прогресивні» вийшли з правлячої коаліції, міністром культури знову став представник націоналістів, а Сейм ухвалив закон, що скасовує положення, яким у громадських ЗМІ мають бути представлені мови національних меншин. «Прогресивні» голосували проти цього закону.
Не зміг Бавирін обійтися і без звинувачення латишів у злочинах нацистів під час Другої світової війни:
«Голокост там розпочали ініціативно-явочним порядком, не чекаючи на прибуття німецького командування. Але майбутнє виявилося не таким райдужним, яким його бачили виконавці етнічних чисток, тому латиші вважають себе народом, що постраждав від нацизму. І від інших вимагають так вважати.
Також вони вважають, що постраждали від «російського комунізму», як це люблять формулювати місцеві публіцисти. У них ніколи не прочитаєш про те, що латишами були перший головком РРФСР (Вацетіс), перший начальник ГУЛАГу (Ехманс) і провідний кат НКВС (Магго), а створення ВЧК неможливо уявити без Петерса і Лациса, як і СРСР — без червоних латиських стрільців».
Говорячи про вбивства євреїв «не чекаючи прибуття німецького командування», Бавирін, мабуть, має на увазі події 23 червня 1941 в Гробіні (неподалік Лієпаї). Цього дня до міста увійшли німецькі війська, що просувалися в бік Лієпаї. Але шістьох євреїв там убили нацисти з айнзацкоманди, а не місцеві жителі.
Звичайно, у Латвії були місцеві жителі, які стали на бік окупантів і безпосередньо брали участь у злочинах нацистів; наприклад, у липні 1941 року, після захоплення Риги, там було організовано зондеркоманду з місцевих колабораціоністів під керівництвом Віктора Арайса, який отримав звання штурмбанфюрера СС. Ця команда вбила десятки тисяч мирних жителів, переважно євреїв, у Латвії та Польщі; 4 липня 1941 року група Арайса спалила живцем близько 500 євреїв у будівлі Великої хоральної синагоги в Ризі. Але свої злочинці-колабораціоністи були у всіх окупованих Третім рейхом країнах; безглуздо звинувачувати в цьому цілі народи. І в Латвії цілком правомірно вважають, що її народ постраждав від нацизму: від рук окупантів загинуло або постраждало близько 85 000 осіб (70 000 з них — євреї), при тому, що перед війною в Латвії було всього лише близько 1,9 млн жителів.
Бавирін правильно звертає увагу на участь латишів у діяльності більшовиків (замовчуючи при цьому, що майже всі латиші, які обіймали у СРСР видатні партійні та державні посади, були репресовані за Сталіна), але абсолютно безпідставно стверджує, що у сучасній Латвії про це «ніколи не прочитаєш»). Роль латишів у більшовицькій революції в Росії та у створенні ВЧК латвійська історіографія не приховує. Латвійська національна енциклопедія прямо пише, що до листопада 1917 року червоні латиські стрілки стали важливим чинником у здійсненні більшовицької політики. Є в ній стаття і про головнокомандувача Юкумса Вацієтіса. Історик Яніс Шилиньш вказує, що із 781 співробітника московського центрального апарату ЧК 278 були латишами, а з 70 комісарів ЧК латишів було більше ніж половина — 38.
Завершує свою статтю Бавирін таким пасажем:
«Якби Латвія була дитиною, її варто було б покарати. А так — життя покарає. Вже карає, не по-прибалтійськи бадьоро перетворюючи латиську етнократію на глушину.
Але якщо Росії випаде нагода ще більше пришвидшити цей процес без явної шкоди для себе, варто ним скористатися. Заради добра».
Коментарі до цієї відвертої загрози, знову ж таки, зайві.
Джерело: The Insider
