Джерело: Центр протидії дезінформації РНБО
Вступ. Від України до Європи
Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну росія не лише зосереджувала війська біля українських кордонів, а й формувала інформаційне тло для виправдання майбутньої агресії. російські медіа звинувачували Україну в підготовці наступу на Донбасі, називали мовну політику «утисками російськомовного населення», а суперечки навколо церковного підпорядкування подавали як «переслідування православних вірян».
У 2026 році подібні інформаційні моделі повторюються в матеріалах російських джерел щодо європейських держав. Йдеться передусім про Норвегію, Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву та Польщу — усі вони є членами НАТО та мають сухопутний кордон із росією, зокрема з її калінінградською областю.
Центр протидії дезінформації РНБО порівняв, як російські джерела висвітлювали події в Україні напередодні повномасштабного вторгнення у 2022 році та як у 2026 році писали про шість європейських держав-сусідів рф.
Дослідження охоплює два періоди тривалістю по 100 днів: з 14 листопада 2021 року до 21 лютого 2022 року щодо України та з 20 липня до 27 жовтня 2026 року щодо європейських держав.
Аналіз засвідчив, що в публікаціях про Україну та шість європейських країн повторювалися три моделі інформаційного тиску: представлення оборонних заходів як загрози для росії, звинувачення в утисках російськомовного населення та твердження про переслідування православних. Водночас у 2026 році подібні звинувачення щодо європейських держав переважно з’являлися у відповідь на конкретні події — рішення урядів, заяви посадовців, прикордонні інциденти та законодавчі ініціативи.
Три моделі інформаційного тиску
1. Оборона сусідньої держави як загроза для росії
Перша модель полягає в тому, що зміцнення оборони сусідньої держави, присутність союзницьких сил і заходи з охорони кордонів російські джерела подають як провокації, мілітаризацію або підготовку до нападу на росію.
Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну росія нарощувала військову присутність поблизу східних кордонів України, в окупованому Криму, у Чорному й Азовському морях, а також у білорусі під прикриттям спільних навчань. Водночас російські медіа звинувачували Київ у підготовці наступу на Донбасі.
Українські джерела повідомляли про скупчення російських військ і підготовку України до оборони. Посадовці рф заперечували намір напасти, називали застереження західних розвідок «антиросійською істерією» та покладали відповідальність за загострення на Україну й НАТО.
У 2026 році російські джерела застосували аналогічний підхід щодо європейських держав. Зміцнення оборони, посилення прикордонного контролю і присутність союзницьких сил подавали як загрозу для росії. Водночас конкретні приводи відрізнялися залежно від країни: у Норвегії це були події в Арктиці й на морі, у Фінляндії — охорона східного кордону та співпраця з НАТО, у державах Балтії — повітряні й прикордонні інциденти, у Польщі — загрози поблизу кордону з Україною та заяви про оборону східного флангу НАТО.
2. Правила для окремих груп як утиски російськомовних
Друга модель передбачає подання законодавчих рішень і правил, які стосуються певних установ або груп населення, як проявів системного тиску на російськомовних.
В Україні напередодні повномасштабного вторгнення приводом для таких звинувачень стало планове впровадження мовного законодавства. Зокрема, 16 січня 2022 року набули чинності вимоги щодо україномовного накладу загальнодержавних і регіональних друкованих медіа. Видання могли виходити іншою мовою за умови одночасного випуску накладу українською. російські медіа називали ці правила «забороною російської мови», «насильницькою українізацією», «етноцидом» і «мовним апартеїдом».
У 2026 році російські джерела використовували для подібних звинувачень як ухвалені рішення, так і законодавчі ініціативи європейських держав. В Естонії та Латвії перехід шкіл на державну мову навчання називали дискримінацією російськомовних учнів, у Литві — зміни у шкільній програмі як утиски російськомовних. У Латвії приводом для звинувачень стали також вимоги щодо знання латиської мови для частини громадян рф, які хотіли зберегти право на постійне проживання.
У Норвегії, Фінляндії та Польщі мовні питання рідше ставали самостійною темою. Там російські джерела частіше називали «русофобією» візові й майнові обмеження, санкції та заходи прикордонного контролю.
3. Церковні суперечки як переслідування православних
Третя модель полягає в тому, що суперечки щодо підпорядкування церков, правовий статус релігійних організацій або користування храмами російські джерела подають як переслідування православних вірян.
В Україні такі звинувачення лунали на тлі діяльності Православної церкви України, переходу до неї парафій і суперечок щодо користування храмовими комплексами. Державні медіа рф та осередки московського патріархату подавали ці процеси як «гоніння на віру», «силові захоплення храмів» і втручання влади у внутрішні церковні справи.
Серед європейських країнах найбільш виразні паралелі простежуються в Естонії та Литві, де обговорювали правовий статус православних організацій і їхні зв’язки з московським патріархатом. У Латвії законодавчо закріпили незалежність місцевої православної церкви від церковної влади за межами країни, однак матеріалів на цю тему було небагато.
У Фінляндії та Норвегії релігійна тематика залишалася малопомітною. У Польщі найбільшу увагу російських джерел привернув напад у католицькому монастирі в Ярославі.


Як ці моделі працюють у Європі
Хоча загальні моделі повторюються, їхній зміст і приводи для поширення звинувачень відрізняються залежно від країни. російські джерела використовують місцевий політичний, безпековий і гуманітарний контекст, щоб представити рішення національних урядів як прояв ворожості до росії та російськомовного населення.
Норвегія. Основна увага російських джерел була зосереджена на питаннях безпеки в Арктиці та військовій активності НАТО. Посилення оборони й морської присутності подавалося як мілітаризація регіону та загроза для росії. Окремі рішення щодо віз, санкцій і затримання суден на Шпіцбергені трактувалися як дискримінація російських громадян. Мовна та релігійна тематика не відігравала помітної ролі.
Фінляндія. У матеріалах про Фінляндію переважала критика прикордонної та безпекової політики. Закриття пунктів пропуску, обмеження в’їзду росіян і перевірки майна подавалися як прояви русофобії та дискримінації. Натомість мовна й релігійна тематика залишалися малопомітними.
Естонія. російські джерела поєднували критику оборонної політики країни з темами мовної та релігійної дискримінації. Перехід шкіл на естонську мову навчання подавався як утиск російськомовних, а вимоги до припинення організаційних зв’язків місцевої православної церкви з московським патріархатом — як переслідування православних.
Латвія. У безпековій тематиці російські публікації висміювали оборонні заходи та ставили під сумнів обставини прикордонних інцидентів. Мовні вимоги, зокрема перехід суспільного мовлення на латиську мову, подавалися як повна заборона російської. Релігійна тематика була представлена значно слабше.
Литва. У російських матеріалах посилення оборони, питання транзиту до калінінградської області та порушення повітряного простору подавалися як провокації й ескалація з боку Вільнюса. Зміни в освітній програмі для учнів із російської національної меншини трактувалися як русофобія, а процес дистанціювання частини православного духовенства від московського патріархату — як переслідування церкви. Найбільше матеріалів на воєнно-політичну тематику про Литву зафіксовано протягом тижня 14–20 вересня 2026 року — понад 3,5 тисячі. Серед подій, які висвітлювали російські джерела в цей період, було порушення повітряного простору країни.
Польща. російські джерела використовували заяви про посилення оборони та укріплення східного флангу НАТО для формування образу Польщі як загрози для росії. Окремі правові рішення щодо росіян подавалися як дискримінація. У релігійній тематиці увагу приділяли нападу на католицький монастир у Ярославі, зокрема акцентуючи на українському громадянстві підозрюваного та використовуючи це для розпалювання антиукраїнських настроїв.
Найбільше матеріалів на воєнно-політичну тематику про Польщу російські джерела опублікували також протягом тижня 14–20 вересня 2026 року — понад шість тисяч. Серед приводів для публікацій були удар рф по пасажирському поїзду на Волині поблизу польського кордону та заяви польських посадовців щодо безпеки. Зокрема, слова Міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про те, як НАТО могло б відповісти на напад росії, російські джерела подавали як погрозу з боку Варшави.
Розподіл реакцій між платформами різнився залежно від країни. При цьому навіть невелика частка публікацій могла зібрати переважну більшість реакцій на певну тему. Наприклад, у Норвегії дев’ять відео в TikTok становили лише 2,7% публікацій про права російськомовних, але зібрали 91,2% усіх реакцій на цю тему.

Що спільного з українським досвідом, а що відрізняється
Порівняння матеріалів російських джерел по Україні за 100 днів напередодні повномасштабного вторгнення з публікаціями про шість європейських держав у 2026 році виявило спільні інформаційні моделі. Водночас характер їхнього використання відрізнявся.
Спільною була логіка звинувачень: оборонні заходи представляли як загрозу для росії, правила для окремих груп — як утиски всіх російськомовних, а суперечки про церковне підпорядкування — як переслідування православних. У безпековій темі подібна логіка використовувалася щодо всіх шести європейських держав. У мовній темі найближчі паралелі з українським досвідом простежувалися в Естонії, Латвії та Литві, у релігійній — в Естонії та Литві.
Важливою відмінністю був контекст поширення цих звинувачень. Щодо України вони лунали на тлі безпосередньої підготовки росії до повномасштабного вторгнення: москва зосереджувала війська біля кордонів, заперечувала намір нападу та водночас звинувачувала Київ у загостренні ситуації. У 2026 році щодо європейських держав подібні звинувачення переважно з’являлися у відповідь на конкретні рішення та інциденти — посилення оборони, прикордонні заходи, мовну політику й церковні процеси.
Відрізнялася й динаміка публікацій. В українській вибірці найбільше російських матеріалів за кожною з трьох тем вийшло протягом одного тижня — 14–20 лютого 2022 року. Це відбувалося на тлі зосередження російських військ біля України, поширення повідомлень про нібито диверсії та загострення ситуації на лінії розмежування. У європейських вибірках піки зафіксовано в різні періоди, хоча в Польщі та Литві найбільша кількість матеріалів на воєнно-політичну тематику припала на один і той самий тиждень — 14–20 вересня 2026 року.
Особливо показовими є Польща й Литва. У польському випадку російські джерела перекладали відповідальність за напруженість на Варшаву та подавали оборонні заяви як погрози. У литовському — паралелі простежувалися за всіма трьома темами: оборонні заходи представляли як підготовку до війни, зміни у шкільній програмі — як утиски російськомовних, а пропозиції щодо церковного майна — як переслідування православних.
Висновки: на що варто звертати увагу надалі
Дослідження засвідчило, що росія використовує щодо сусідніх європейських держав три моделі інформаційного тиску, які застосовувала проти України напередодні повномасштабного вторгнення. Їхній зміст адаптується до місцевого контексту, але логіка залишається подібною: оборонні заходи подають як загрозу для росії, правила для окремих груп — як утиски всіх російськомовних, а суперечки про церковне підпорядкування — як переслідування православних.
З огляду на досвід України важливо й надалі відстежувати динаміку публікацій про Польщу та Литву. У цих країнах у досліджуваний період зафіксовано найбільші тижневі показники російських матеріалів на воєнно-політичну тематику. Крім того, у матеріалах про Литву паралелі з українським досвідом простежувалися за всіма трьома темами.
Окрему увагу варто звертати на те, чи зростатиме кількість російських публікацій про Польщу або Литву за всіма трьома напрямами одночасно. Якщо таке зростання буде тривалим, важливо з’ясувати, чи повторюються ті самі звинувачення з різних приводів і чи посилаються на них російські посадовці, щоб виправдати застосування сили.
Таке поєднання ознак може бути одним із сигналів інформаційної підготовки до можливої агресії. Водночас висновок про намір росії напасти має ґрунтуватися не лише на аналізі інформаційних матеріалів, а й на незалежних даних про її військові приготування та дипломатичні кроки.
Методологія та повні результати дослідження
Стаття підготовлена на основі аналітичного звіту Центру протидії дезінформації РНБО «Моделі інформаційного тиску рф: від України до Європи». Повна версія звіту містить опис методології, кількісні показники, графіки, обчислення та детальний аналіз інформаційних матеріалів за кожною з досліджуваних країн.
Джерело: Центр протидії дезінформації РНБО



