Звіти організацій, що досліджують явище дезінформації, вказують на спільні методи та теми, які прокремлівська пропаганда використовує в медіа досліджуваних країн. Застосовуються подібні інструменти, змінюються лише наголоси, залежно від конкретних характеристик кожної країни. Пропагандисти маніпулюють фактами та емоціями, завдають удару по слабких місцях, штучно роздуваючи проблеми та використовуючи суперечності.

Дуже часто ціллю таких дій бувають відносини між сусідніми країнами. У Польщі цей вплив скерований не на всіх сусідів. Пропаганда радше не зачіпає стосунків із Словаччиною чи Чехією, хоча у польсько-словацькій чи польсько-чеській спільній історії можна було би знайти складні моменти. На щастя, ніхто не зацікавлений у погіршенні цих відносин. Основний потік дезінформації стосується українсько-польських стосунків. Чому так відбувається, розповідає Каміль Басай з фонду «Info Ops Polska»:

– Це країна, яку противник намагається позбавити підтримки, допомоги та такого сприйняття України, яке вона формує на Заході. Дестабілізація відносин між Польщею та Україною, принаймні у віртуальному інформаційному середовищі, часто є симетричною, а це означає, що подібна інформація скеровується до українців проти поляків та до поляків проти українців. Чому цього не відбувається на інших напрямках – ми вважаємо, що зараз інформаційний противник не в змозі отримувати вигоду від дестабілізації, наприклад, польсько-чеських відносин. Але він може одержати користь від протистояння польського та українського народів. Тут існує багато варіантів впливу – наприклад, складна спільна історія, а також кампанії або маніпулятивні операції, в які втягуються прикордонні регіони. Це стратегія мікроударів.

Неважко здогадатися, чому подібні повідомлення з’являються у прикордонній зоні. У східних воєводствах Польщі легше викликати протистояння поляків та українців, спровокувати бурхливі емоційні реакції. Але неприязнь до сусідів – це єдина мета таких дій? Каміль Басай вважає, що ні. Фонд, яким він керує, досліджує це явище:

– Якщо ми уявимо собі інтернет як сукупність мільйонів маленьких точок, кожна з яких є окремим користувачем, достатньо буде вибрати відповідну групу у відповідному регіоні, яка зосереджується, наприклад, навколо місцевих новин чи місцевих подій, щоби довідатися про її уподобання. Це часто робиться за допомогою активних комунікаційних дій. Частина із цих заходів, про які ми говоримо в контексті спроб провокування конфліктів між двома сусідніми країнами, насправді є намаганням розпізнати, що саме викликає емоції в заданому векторі комунікації. Тобто, скажімо, в Польщі розповсюджується інформація про побиття поляка українцями, а з української сторони – аналогічна, але зі зміненими ролями. Накладається дуже емоційна, сповнена ненависті подача, за яку відповідають облікові записи, які ми розпізнали як такі, що причетні до маніпулятивних процесів та не є справжніми користувачами. Це не дія, яка має одразу викликати неприязнь, хоча, безперечно, вона впливає на емоції. Найважливішим для інформаційного противника є отримання інформації. Він одержує список об’єктів, людей, які долучилися до дискусії. Тепер він має спрофільовану групу, до якої він може направити наступне маніпулятивне повідомлення, яке викличе екстремальні емоції. Вони потрібні для того, щоби під їхнім впливом вся ця група автоматично почала поширювати певні повідомлення. Такий пропагандист не повинен багато працювати – він запускає плітку, дезінформацію чи фальсифікацію якоїсь події, неправдиві докази, а ця спрофільована група одержувачів автоматично просуватиме цей маніпулятивний матеріал далі.

ВП