Джерело: Володимир Владимиров, для Голос Америки
Йосип Сталін, як і раніше, залишається найпопулярнішою історичною особою серед росіян, що підтвердило останнє опитування, проведене «Левада-центром». Згідно з дослідженням, 39 відсотків респондентів поставили Сталіна на перше місце. Цей тренд зберігається протягом уже майже десяти років, пише «Голос Америки».
На другій позиції Володимир Ленін (його відносять до «най-най» 30 відсотків опитаних). Далі йдуть «сонце російської поезії» Олександр Пушкін та імператор-реформатор Петро I.
При цьому показник Володимира Путіна за чотири роки з моменту останнього аналогічного опитування впав більше ніж удвічі – з 34 до 15 відсотків. Президент Росії – лише на п’ятій сходинці в «табелі про ранги».
Крім них, до першої десятки видатних, за оцінкою росіян, історичних персон увійшли: Юрій Гагарін, Георгій Жуков, Леонід Брежнєв, Альберт Ейнштейн, Дмитро Менделєєв. Про підсумки дослідження Російська служба «Голосу Америки» поговорила з науковим керівником «Левада-центру», доктором філософських наук Львом Гудковим.
Віктор Владимиров: Про що говорить настільки стійке сприйняття значною частиною росіян кривавого тирана як видатної історичної особистості?
У 1989 РОЦІ СТАЛІН НЕ ВХОДИВ НАВІТЬ ДО ПЕРШОЇ ДЕСЯТКИ І ЩОДО НЬОГО ДОВГО ПЕРЕВАЖАЛИ СУТО НЕГАТИВНІ ОЦІНКИ
Лев Гудков: Це вже дійсно тренд, який передбачає надалі небезпеку ревізії політики Сталіна в цілому. Якщо брати весь діапазон наших опитувань, то в 1989 році він не входив навіть до першої десятки і щодо нього довго переважали суто негативні оцінки. Щоправда, то був час гострої, але поверхневої критики Сталіна, яка не пов’язувала його з природою радянського тоталітаризму. Тоді позитивне ставлення до Сталіна зберігалося тільки в старших групах населення і серед упертих радикальних комуністів. Але поступово, в міру розчарування в результатах демократичної реформи, Сталін став підніматися в цьому рейтингу.
В.В .: Коли тут намітився перелом?
Л.Г.: Особливо різко посилилася ресталінізація із приходом до влади Володимира Путіна. Сталін став пов’язуватися виключно з перемогою у Другій світовій війні, антизахідними настроями і проривним характером радянської індустріалізації. Тоді й Гризлов (Борис Гризлов – колишній спікер Держдуми. – В.В.) і інші люди з оточення Путіна почали виступати з вимогою припинити очорнення Сталіна, стверджувати, що він був неоднозначною фігурою. Це, власне, і дало поштовх до дуже помітного зростання позитивного ставлення до Сталіна (серед населення). Потім Путін на прийомі з нагоди випуску кремлівських курсантів підняв тост за Сталіна як організатора перемоги в Другій світовій… Такий сигнал так просто не минає.
ДЕСЬ ПОЧИНАЮЧИ З 2012 РОКУ СТАЛІН ВИЙШОВ НА ПЕРШУ ПОЗИЦІЮ В РЕЙТИНГУ. ЦЕ СТАЛОСЯ САМЕ В ЗВ’ЯЗКУ З ОФІЦІЙНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ ЩОДО РЕАБІЛІТАЦІЇ РАДЯНСЬКОГО МИНУЛОГО
А далі пішла вся ця лінія пропаганди: Сталін – «ефективний менеджер», «не можна давати критичної оцінки такій фігурі» й так далі. Потім поступово пішла тиха хвиля просталінської літератури, величезна за масштабами: вийшли десятки серій книг «Живий Сталін», «Сталін перед судом пігмеїв» тощо. Десь починаючи з 2012 року Сталін вийшов на першу позицію (у рейтингу). Це сталося саме в зв’язку з офіційними зусиллями щодо реабілітації радянського минулого. До сьогодні його рейтинг трохи знизився, але він все одно залишається на провідній позиції, оскільки весь комплекс традиціоналізму, антизахідництва, відродження держави пов’язується саме з ним.
В.В.: Тобто це сталося аж ніяк не випадково, а стало результатом цілеспрямованої пропагандистської кампанії?
НАЙГОЛОВНІША ТУТ ІДЕЯ – ВІДСУТНІСТЬ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАДИ ПЕРЕД СУСПІЛЬСТВОМ
Л.Г.: Абсолютно точно. Просто досить подивитися на передачі, які йдуть по телебаченню. Сталін там ніколи не з’являється на першому плані, але завжди це фігура другого плану і завжди надзвичайно позитивна. На федеральних каналах, як на підбір, серіали: «СМЕРШ», «Замах на Сталіна», «Тегеран-43». У всіх цих картинах Сталін підспудно висувається як фігура радянського керівника, мудрого, всезнаючого і організатора не просто перемоги (у війні), а виходу Радянського Союзу на позиції другої супердержави в світі. І оскільки ніяких нових в символічному плані імен не з’явилося, то Сталін тут – ключовий комплекс уявлень про радянську імперію, державу і як зразок державного керівника. Найголовніша тут ідея – відсутність відповідальності влади перед суспільством.
В.В.: У цьому контексті також видається не випадковим різке зростання тиску на «Меморіал»?
ПОЧИНАЮЧИ З АНЕКСІЇ КРИМУ, В ЗАГАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ ПЕРЕМОГОБІССЯ СТАЛО ПОМІТНО ЗРОСТАТИ ПОЗИТИВНЕ СТАВЛЕННЯ ДО СТАЛІНА І СЕРЕД МОЛОДІ, А НЕ ТІЛЬКИ ЛЮДЕЙ СТАРШОГО ВІКУ
Л.Г.: Звісно. В країні витісняється вся тематика масових репресій, терору. Тим самим закривається проблематика природи радянського тоталітаризму, блокується можливість розуміння природи державного насильства та інше. Це дуже послідовна політика і, треба сказати, вона ефективно проводиться. Вона починається ще зі школи. Адже молодь спочатку досить індиферентно ставилася до Сталіна, оскільки він для неї був фігурою з давно минулого часу поряд з Іваном Грозним, Олександром Македонським та іншими. Приблизно до 2015 року молодь до Сталіна ставилася абсолютно байдуже. А ось, починаючи з анексії Криму, в загальному контексті перемогобісся стало помітно зростати позитивне ставлення до Сталіна і серед молоді, а не тільки людей старшого віку. І сьогодні вже діє єдиний тотальний міф про «вождя народів».
В.В .: А чим пояснюється падіння Путіна з історичного п’єдесталу пошани?
У ЛЮДЕЙ ЗНИКЛИ ВІДЧУТТЯ ПЕРСПЕКТИВ, ІЛЮЗІЇ З ПРИВОДУ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В КРАЇНІ, ЗРОСТАННЯ ДОХОДІВ
Л.Г .: Це ще один показник розмивання його легітимності та зростання прихованого дифузного невдоволення серед населення. У людей зникло відчуття перспектив, ілюзії з приводу економічного зростання в країні, зростання доходів. Невдоволення, знову ж таки, дуже аморфне, бо немає ніяких каналів або механізмів його артикуляції. До цього додається роздратування в зв’язку з відзначенням зовнішньою політикою. Ефект патріотичної ейфорії, який спостерігався після Криму, закінчився. До 2018 року пандемія тільки посилила загальне невдоволення. Путін до останнього часу не приймав на себе відповідальність за становище у країні. Він займався проблемами авторитету Росії на міжнародній арені, безпеки і так далі. А підписавши закон про підвищення пенсійного віку, він прийняв удар на себе, і це різко негативно позначилося на його популярності. Поведінка Путіна в умовах пандемії лише посилює таке ставлення населення. На думку багатьох людей, він «сидить у бункері» в Сочі, до ладу не керує державою, передав всі повноваження очільникам регіонів.
Джерело: Володимир Владимиров, для Голос Америки (передрук Крым.Реалии)
