Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии

Агресивні зусилля Москви щодо зміни політики інших країн у вигідному для себе руслі не обмежуються  військовими діями в Україні. На тлі війни Кремль, з одного боку, намагається заручитися підтримкою незахідних країн у своєму протистоянні зі США та Європою, а з іншого боку, все ще сподівається спровокувати розкол у західних альянсах та знайти у них тих, хто послужить провідниками його інтересів, інформує  Jamestown Foundation .

Наразі можна виділити три геополітичні стратегії Росії.

По-перше, це спроби відкрито створити антизахідний блок у союзі з Китаєм і низкою країн Азії та Близького Сходу. Ще до повномасштабного вторгнення в Україну російські  експерти наполягали  на тому, що Росії слід створювати свій незалежний від Заходу техніко-економічний блок. Зараз росіяни  не приховують, що при створенні цього блоку вони активно намагаються посилювати антизахідні настрої своїх можливих союзників, граючи на їхньому колоніальному минулому. Росія лякає  своїх східних партнерів «відродженням колоніалізму» і намагається виставити себе як їхнього головного захисника від цього відродження. Очільник російського МЗС  Сергій Лавров  прямо  заявив, що «військова операція Росії в Україні робить внесок у визволення світу від неоколоніального гніту Заходу».

Глава МИД России Сергей Лавров
Очільник МЗС Росії Сергій Лавров

Друга стратегія  – це спроба робити ставку на найбільш проросійські західні країни та використовувати їх як своїх «агентів впливу» у міжнародних структурах. Найчастіше російські ЗМІ називають такими країнами Угорщину та Сербію. Експерти МДІМВ називають Угорщину «однією з небагатьох країн, які відкрито підтримують Росію» і  зазначають, що  «перебуваючи у складі Євросоюзу, але збалансовано підтримуючи російську сторону, Будапешт і далі може отримувати вигоди від взаємин із Росією».

У тому, що стосується Сербії, прокремлівські зовнішньополітичні експерти також прямо вказують, що Москві не варто відкрито демонструвати своє невдоволення багатовекторною політикою президента  Олександра Вучича  і перешкоджати інтеграції країни до Європейського Союзу. На  їхню думку, відкрито проросійська політика Белграда може призвести до збільшення тиску на Сербію, в той час як  «хитра позиція Вучича дозволяє зберігати та нарощувати європейський розкол із питання енергетичної співпраці з Росією».

Президент Сербии Александр Вучич и президент России Владимир Путин (слева направо), 2020 год
Президент Сербії Олександр Вучич та президент Росії Володимир Путін (зліва направо), 2020 рік

За словами чорногорського політичного аналітика  Любомира Філіповича, російський вплив справді є дуже сильним у Сербії, і він збережеться навіть у тому випадку, якщо країна повністю інтегрується в ЄС. Ситуацію ускладнює й те, що всі останні 8 років близькі до держави сербські ЗМІ поширювали кремлівські пропагандистські наративи, зокрема й щодо конфлікту з Україною. За словами Любомира Філіповича, така інформаційна політика частково стала наслідком залежності Сербії від Росії та Китаю у косовському питанні, а частково – газової залежності від Москви.

Сербський вплив на Балканах стає основним джерелом російської пропаганди в регіоні

Результатом подібної пропаганди стало  збільшення проросійських сил  у сербському парламенті за рахунок радикальних проросійських партій та підтримка багатьма сербами російського вторгнення в Україну, яка  визнається  навіть західними ЗМІ. Як результат у квітні вперше в історії більшість сербів  виступили проти  вступу держави до Євросоюзу (44% проти 34% «за»). Причиною таких настроїв опитування називають «тиск ЄС на Сербію щодо запровадження санкцій проти Росії».

Як зазначає Любомир Філіпович, саме сербський вплив на Балканах стає основним джерелом російської пропаганди в регіоні, насамперед через Сербську православну церкву, чиї проросійські наративи  відзначав  навіть Європарламент. Також, за словами експерта, не можна скидати з рахунку економічну залежність окремих балканських країн від російських туристів. Так чи інакше, Чорногорія досі  не наклала  жодних санкцій на майно російських олігархів, що перебуває в країні.

Ще одним наслідком російського впливу, який відзначається чорногорським політологом, є постійні спроби дестабілізації Балкан з метою як мінімум збільшити їхню залежність від «миротворчих» зусиль Москви, а як максимум – створити нову повномасштабну кризу, здатну стати «другим фронтом» для Заходу. Наприклад, після кожного кроку сербської влади на міжнародній арені, що засуджує Росію, проросійські активісти  організують масові демонстрації, на яких обов’язково використовується символіка на підтримку вторгнення в Україну. За словами Любомира Філіповича, поки у Москви недостатньо ресурсів для провокації повноцінної кризи, проте конфліктна динаміка в регіоні зберігається.

Можливості військового, політичного та економічного впливу Росії на Туреччину вельми обмежені.

Дестабілізацію інших країн та їхнє послаблення з метою тиску можна назвати  третьою геополітичною стратегією Кремля. Цю стратегію відкрито проголосив прокремлівський політолог  Дмитро Євстаф’єв  у головному політичному шоу Росії «Вечер с Владимиром Соловьевым». Він заявив, що необхідно шукати «слабкі ланки колективного Заходу», однією з яких може стати Туреччина. За словами Євстаф’єва, «Туреччина – країна, яка має колосальні внутрішні економічні проблеми», і «головне політичне завдання Росії» – це «методами геоекономічного та політичного тиску вивести Туреччину з України».

У свою чергу турецький зовнішньополітичний експерт  Феріт Темур  має серйозні сумніви щодо успіху такої стратегії. Він нагадує, що Анкара встановила та розвинула оборонну співпрацю з київською адміністрацією задовго до повномасштабного вторгнення Росії. Крім цього, за його словами, можливості військового, політичного та економічного впливу Росії на Туреччину вельми обмежені, а спроби конфронтації та тиску на дружню Туреччину зашкодять насамперед самій Росії, яка і так перебуває в міжнародній ізоляції. Турецький експерт зазначає, що максимум, чого може досягти Москва – це збереження Туреччиною нейтралітету у війні з Україною, але залучити на свій бік країну-члена НАТО та близького союзника Великобританії просто неможливо.

Другою «слабкою ланкою Заходу» Євстаф’єв називає Японію, проте, схоже, його розрахунки також не виправдаються. Українські дипломати вже  відзначили  безпрецедентний рівень підтримки Києва з боку Японії, зокрема й величезну кількість санкцій, прийом біженців та масову підтримку України з боку японського суспільства. Однак важливо розуміти, що Кремль у жодному разі не полишить своїх спроб дестабілізувати та розколоти Захід і намагатиметься маніпулювати будь-якими складнощами задля досягнення своїх цілей.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии