Джерело: Тетяна Ворожко, для Голос Америки
Російська пропаганда зазнала глибоких змін. Маніпуляції в соціальних мережах тепер відіграють не таку значну роль порівняно з шантажем застосування ядерної зброї або настання голоду. Такої думки дотримується дослідник пропаганди, професор Університету Джонса Хопкінса Пітер Померанцев. В інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки» він торкнувся таких тем, як колективна відповідальність російського суспільства за війну, методи роботи кремлівської пропаганди, зміна сприйняття України в усьому світі та інші.
«ГОЛОС АМЕРИКИ»: На Заході часто називають війну в Україні війною Путіна. Що ви думаєте про цю термінологію?
ЦЕ НЕ ПРОСТО ВІЙНА, ЯКА РОЗПОЧАЛАСЯ ЗАРАЗ, А ВИРАЖЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІАЛІСТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ПІТЕР ПОМЕРАНЦІВ: А не «війною Росії», ви це маєте на увазі? Це питання викликає багато суперечок в Україні. Це – війна російської держави проти української держави. Тож це війна Росії. Але я думаю, що люди мають на увазі, що це вираження багатовікової російської культури. Культури у сенсі ідей, мовної освіти, мистецтва. Починаючи з анекдотів, у яких на українців дивляться зверхньо, до сучасної літератури, яка «делегітимізує» претензії українців на державність. Тому те, що ми бачимо зараз, – це не просто війна, яка почалася зараз, а вираження російської імперіалістичної культури.
Це не перше російське вторгнення в Україну. Це те, що глибоко вкоренилося у російській політичній культурі, художній, освітній, спільній культурі. Тож можна сказати, що путінське вторгнення в Україну – це чергова стадія війни Росії з Україною чи проти України.
ГА: Яку відповідальність за війну мають нести прості росіяни?
ПП: Питання колективної відповідальності – дуже-дуже складне. Надворі 2022 рік. Минуло понад 75 років після закінчення Другої світової війни, а ми все ще сперечаємося, чи несуть прості німці того часу відповідальність за Голокост, тож ці дебати про колективну відповідальність здаються нескінченними. Я знаю, що на дуже особистому рівні ті росіяни, яких я знаю, які мають політичну позицію, вони дійсно відчувають відповідальність. Глибоку відповідальність і глибокий сором. Вони також почуваються безсилими, але глибоко відповідальними. Водночас інші відкидають будь-яку відповідальність.
Цікаво, що почуття відповідальності глибоко пов’язане з відчуттям себе самостійною людиною, дієвою особистістю. Сказати, що я відповідальний, – значить поважати себе досить високо.
ГА: Чи можна буде переслідувати російських пропагандистів?
ПОТРІБНО ПОКАЗАТИ, ЩО ПРОПАГАНДИСТИ УСВІДОМЛЮЮТЬ, ЩО ВОНИ Є ЧАСТИНОЮ ВОЄННИХ ОПЕРАЦІЙ, ПІД ЧАС ЯКИХ СКОЮЮТЬ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ
ПП: Є приклади, коли пропагандистів визнавали винними у воєнних злочинах і злочинах проти людяності. Один із головних нацистських пропагандистів Юліус Штрейхер був визнаний винним на Нюрнберзькому процесі. Він був редактором антисемітського видання, але він також був гауляйтером Нюрнберга. Водночас Ганса Фріцше, голову Рейхсрадіо, який щовечора виступав з антисемітськими промовами, визнали невинуватим, причому дуже швидко. Його аргумент полягав у тому, що він просто зачитував текст на папері, який йому давали.
Думаю, що для успіху треба показати, що пропагандисти усвідомлюють, що вони є частиною воєнних операцій, у ході яких чинять воєнні злочини, або внутрішніх операцій, що призводять до арештів і вбивств усередині Росії. Так, вони знають про це, і вони мають вибір.
Тому я думаю, що кожна людина, яка працює в російських ЗМІ після 24 лютого, повинна знати, що те, що вони роблять, це є частиною комплексної воєнної операції, яка веде до воєнних злочинів, злочинів проти людяності, агресивної війни, можливо, геноциду. Просто не може бути, що ви цього не знаєте.
Давайте розглянемо приклад бомбардування лікарні у Маріуполі. За чотири тижні до цього російська пропаганда стверджувала, що у цій лікарні перебувають українські нацистські бойовики. Ця інформація веде до воєнного злочину, просто говорити гидоту – це не злочин. Тому потрібно показати, що вони є частиною машини, але вони дійсно є частиною машини. Ми знаємо, що російські ЗМІ інтегровані у державні механізми. Вони, звичайно, скажуть, що їм просто давали папірці з текстом, а вони їх зачитували або висловлювали думку. Потрібно показати, що це більше, ніж думка.
Мають бути санкції проти всіх працівників державних інституцій, які пов’язані з війною, включаючи PR-компанії, телекомпанії, які формально приватні, але насправді є частиною держави.
ГА: Розкажіть про проєкт «Розплата» (Reckoning Project), у якому ви берете участь.
ПП: Мета проєкту «Розплата» – боротьба за правду, притягнення до відповідальності та пам’ять про воєнні злочини в Україні. Просто зараз Маріуполем їздять бульдозери, прибираючи уламки будівель, зруйнованих російськими військами, а там, усередині, трупи. Кремль буквально стирає пам’ять про цих людей і про їхнє життя в цих місцях. З цим треба боротися не лише на рівні воєнних злочинів, а й на рівні переказів та пам’яті, розповідаючи історії цих людей, щоб Кремлю це не зійшло з рук.
Для цього ми об’єднали юристів і журналістів. Ми маємо журналістів по всій країні, які збирають докази, консультуються з юристами, щоб зібрані докази могли бути подані в суді, а також розповідають пов’язані з ними історії. Тож ми боремося за справедливість як у звичайних судах, так і в судах громадської думки.
ГА: Російський уряд, особливо [очільник МЗС РФ] Сергій Лавров, говорять про «русофобію» і цим пояснюють санкції. Мовляв, деякі люди з якихось причин не люблять росіян. Це пропагандистська гра чи вони справді не розуміють зв’язку між своїми діями та ставленням до них?
ПП: Все, що вони роблять, – це пропаганда. Вони розглядають публічний простір як простір для маніпуляцій. І це виявляється у всьому російському дискурсі, як серед звичайних людей, так і у Лаврова: все є маніпуляцією, все є грою, немає жодної реальності, про яку можна сперечатися, є лише використання інформації як способу маніпулювання іншими.
«РУСОФОБІЯ» – ЦЕ СПОСІБ ФОРМУВАННЯ «МЕНТАЛІТЕТУ ОБЛОГИ» В РОСІЇ
«Русофобія» – це спосіб формування «менталітету облоги» в Росії. Але загалом Росія має проблему із причинно-наслідковими зв’язками. Це ознака дуже хворого суспільства, коли люди не розуміють, як усе поєднується один з одним. Замість детального аналізу, чому в суспільстві відбуваються ті чи інші речі, що означало б зіткнення з багатьма «внутрішніми демонами» в Росії, у вас є конспірологія, яка все пояснює: мовляв, все це тому, що існує змова проти Росії. Так людям легше впоратися із цим псевдопоясненням світу. І це допомагає згуртуватися довкола прапора, об’єднати суспільство. І хоч би як це безглуздо звучало, це може бути досить ефективним.
ГА: Сприйняття України у світі суттєво змінилося. Чи можете ви резюмувати, якою була Україна в очах світу, особливо Заходу, в січні та якою вона є зараз?
ПП: Я думаю, що з 2014 року зростає розуміння того, що таке Україна. Раніше, коли я говорив, що народився у Києві, мене запитували: це в Росії? Наразі ситуація змінилася. Україна перетворилася на країну-героя. Потрібно провести багато досліджень, щоб зрозуміти, як відбулася ця трансформація. Вона відбулася дуже швидко і тут є багато випадковостей.
ПУТІН ЗАВЖДИ МАВ НЕПРИЄМНИЙ ВИГЛЯД, А ТЕПЕР ВІН ТАКИЙ, НІБИ КИПИТЬ ВІД ЗЛОСТІ. НА ВИГЛЯД ЯК ЗАДИРАКА
Президент Зеленський – чудовий комунікатор. Люди бачать великі плани. Зеленський має вигляд дуже людський, а Путін завжди мав неприємий вигляд, а тепер він такий, ніби вирує від злості. На вигляд як задирака, хижак, «страшний бос»… Звичайним людям не потрібний аналіз міжнародних відносин, вони бачать правду.
Є й інші речі – насамперед те, що українці воюють як одна сім’я. Суспільство, яке об’єднує бабусю, дядька, солдата, вчителя, – всі вони працюють разом, і це було те, чого нам не вистачало у наших роздроблених суспільствах. Україна прорвалася через ці дебати на Заході, псевдодебати між «патріотами» та «глобалістами». Вона показала, що це хибний поділ. Україна бореться за демократію, права людини, патріотизм і суверенітет.
Джерело: Тетяна Ворожко, для Голос Америки
