Джерело: Крым. Реалии
(Виступ Тімоті Снайдера, історика, професора Єльського університету, на Київському безпековому форумі 1 грудня 2021 року)
Дуже радий звернутися до вас у рамках Київського безпекового форуму. Мене запросили сказати кілька слів про природу ставлення Путіна до України, що я й зроблю.
Як вам добре відомо, цього року Путін опублікував статтю, де виклав своє бачення історії України, Білорусі та Росії.
З історичного погляду ця стаття не має ніякої цінності.
НЕМАЄ ІСТОРІЇ РОСІЇ, ЯКУ МОЖЕ РОЗПОВІСТИ ПУТІН
Коли я читаю її як історик, у мене виникає враження, схоже на те, коли на вечірці хтось починає розмірковувати про події минулого, не розуміючи, про що говорить, але з гарячими переконаннями. Зазвичай історики в таких ситуаціях кивають, посміхаються і знаходять відмовку, щоби відійти. Але пан Путін не просто хтось, а глава важливої держави, тому до його міркувань треба підійти серйозно. Але не як до історії – адже в цьому сенсі його міркування кумедні, – а як до політики.
Перше, на що варто звернути увагу у цій статті, це те, що вона взагалі не про Україну. Насправді вона про Росію. Коли уважно читаємо цю статтю, можемо помітити, що вона насправді про відсутність – відсутність історії Росії. Немає історії Росії, яку може розповісти Путін. Він може розповісти історію про певні відносини з Україною, які з «містичних» причин зіпсувалися.
Друге, що ми помічаємо у цій статті, – що вона не про майбутнє.
У РОЗПОВІДІ ПУТІНА ПРО РОСІЮ МАЙБУТНЬОГО НЕМАЄ, Є ЛИШЕ «МІФІЧНЕ МИНУЛЕ»
Це розповідь про минуле. Бачимо те, що є характеристикою режиму Путіна: у розповіді Путіна про Росію майбутнього немає, є лише минуле, «міфічне минуле».
Це визначальна проблема його режиму. В олігархаті, клептократії, плутократії, де всі ресурси сконцентровані в руках наближеної до центру режиму еліти, дуже важко говорити про майбутнє, дуже важко навіть уявляти майбутнє. Тож у цій ситуації клептократичний режим продукує міфи про минуле. Політичний простір, де немає майбутнього, він заповнює минулим.
Однак проблема в тому, що в такій історії немає місця росіянам, немає місця людям.
Стаття Путіна насправді не про Україну, а про Росію
Ця історія показує, на якому справді ранньому етапі перебуває Росія у сенсі створення своєї національної історії. У викладі Путіна Україна та Білорусь у цій історії відіграють роль своєрідних милиць. Росія не може розповісти історію про саму себе, тому ця історія ґрунтується на інших народах.
РОСІЯ НАПАЛА НА УКРАЇНУ, БО РОСІЯНИ ДОСІ НЕ ЗНАЮТЬ, ХТО ВОНИ
Як я й говорив, стаття Путіна насправді не про Україну, а про Росію. І вона демонструє нам, що глава Російської Федерації не може розповісти історію, яка, власне, про Росію, а сама Росія ще не досягла такої стадії розвитку, де це було б можливим. Коли читаємо цю статтю в контексті російського вторгнення в Україну та окупації її територій, доходимо висновку, що Росія напала на Україну, бо росіяни досі ще не знають, хто вони такі. Росія на чолі з Путіним вторглася в Україну, щоб розповісти щось на кшталт історії про те, хто такі росіяни.
І ця історія, що жахливо для Росії, – тотально негативна. Історія така: «Ми – люди, яких не розуміє решта світу. Ми – люди, яких не розуміють, коли ми говоримо, що ми та українці один народ. Ми – люди, яких не розуміють українці, коли говоримо їм, що ми один народ».
Так, Путін формує для Росії міфологічну ідентифікацію, зосереджену на минулому, повністю негативну, яка повністю залежить від інших, які відкидають те, що Росія говорить про себе і решті світу.
І ось тут, на мою думку, проблема досягає найбільшої глибини.
Це негативне ототожнення Росії підмінює реальну зовнішню політику.
Росія вторгненням в Україну відрізала себе від Заходу
Якби Путін справді проводив реальну зовнішню політику, яка мала б на меті захист довгострокових інтересів Російської Федерації та її народів, – така міжнародна політика була б сконцентрована насамперед на Китаї, на захисті російського суверенітету по відношенню до Китаю.
Росія має екзистенційні проблеми у відносинах з Китаєм. Водночас вона не має таких екзистенційних проблем із Заходом. Але вторгнення в Україну та наратив щодо цього вторгнення створюють проблеми із Заходом, яких могло б і не бути.
ПУТІН ПРИВІВ РОСІЮ У СТАНОВИЩЕ, ПІДПОРЯДКОВАНЕ КИТАЮ. САМЕ ТАКИЙ ВИГЛЯД МАЮТЬ «ДОСЯГНЕННЯ» ЙОГО ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
Іншими словами, Путін цим вторгненням та цими наративами відрізав Росію від Заходу, що було зовсім не потрібно. Водночас він привів Росію у становище, підпорядковане Китаю. Саме такий вигляд мають «досягнення» зовнішньої політики Путіна. А якщо на це подивитися тверезо, то це дійсно провал його зовнішньої політики.
Сьогодні Росія має вплив у світі, тому що вона розташована між Заходом і Китаєм. Напавши на Україну, відрізавши себе від Заходу, Росія серйозно ослабила свої позиції по відношенню до Китаю. Це наслідок зовнішньої політики Путіна.
Росія відрізала себе від України
Ми підходимо до останнього пункту.
Скажу те, про що не говорять у Росії, принаймні, у політичних колах. Росія відрізала себе від України. У статті Путін стверджує, що Росія та Україна мають бути разом, але вони розділилися через «містичну» змову Заходу.
Втім, правда набагато простіша. Правда просто перед нами.
Причина, чому Україна та Росія не близькі, – в тому, що Росія напала на Україну. Іншими словами, якщо метою Путіна насправді були добрі відносини Росії та України, то саме він і ніхто інший унеможливив це. Не тільки на час свого режиму, а й на роки та десятиліття по тому.
ПРИЧИНА, ЧОМУ УКРАЇНА ТА РОСІЯ НЕ БЛИЗЬКІ, – В ТОМУ, ЩО РОСІЯ НАПАЛА НА УКРАЇНУ
Словом, якщо він дійсно займається тим, про що писав, – а я думаю, що це так, його тези історично безглузді, але він вірить у це як людина, – якщо він дійсно займається тим, щоб Росія та Україна були близькими, то немає жодної людини у світі, яка була б більше винна у відсутності цих близьких відносин, ніж сам Володимир Путін.
Він сам через свою зовнішню політику, через свої дії, своє рішення напасти на Україну зробив близькі відносини Росії та України неможливими. Це те, про що він не може говорити, тому Путін повинен вдаватися до довгих історичних фантазій, які дозволяють йому казати: «Це не я, це Захід. Моє вторгнення в Україну не пов’язане із сучасністю, це пов’язано із давніми історичними фабулами».
Це призводить нас до відповіді на запитання: навіщо ця стаття, чому вона з’явилася зараз – через 7 років після нападу на Україну?
Відповідь пов’язана не з минулим, а з сьогоденням, не з Україною, а з Росією, зокрема, з пізнім періодом путінського режиму.
Путін – старіючий лідер деспотичного режиму. Деспотичного режиму, що провалився у своїх прагненнях. Він не зміг зробити Росію незалежним гравцем міжнародної політики, а Росія стала залежною від Китаю. І він не зміг зблизити Росію та Україну. Навпаки – напавши на Україну, Росія на тривалий час стала ворогом. Тому на цьому етапі своєї кар’єри Путіну залишається лише приховувати ці провали за брехнею.
Джерело: Крым. Реалии
Тімоті Снайдер – історик, професор Єльського університету
Погляди, висловлені в рубриці «Думка», передають думку самих авторів і не завжди відображають позицію редакції.
Оригінал публікації – на сайті Радiо Свобода
