Віталій Портников: Даніель Ортега і «російський» Крим

Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии

Можливо, у багатьох викликав подив сам факт візиту в Крим посла Нікарагуа Альби Асусенні Торрес і відкриття на анексованому Росією півострові почесного консульства цієї латиноамериканської країни. Але я здивований тим, що візит нікарагуанського посла відбувся тільки через шість років після російської окупації Криму. Думаю, це – блискучий приклад чи то дипломатичної ізоляції Росії в кримському питанні, чи то російської жадібності. Чи то того й іншого водночас.

Росії не вперше використовувати Нікарагуа як доказ «правової обґрунтованості» своїх рішень. 2 вересня 2008 року президент Нікарагуа Даніель Ортега заявив про визнання незалежності грузинських автономій Абхазії та Південної Осетії, раніше «визнаних» Кремлем. Ортега став єдиним на той час керівником суверенної країни, яка зробила таку заяву, – не рахуючи, зрозуміло, російського президента Дмитра Медведєва. Але тоді минуло лише кілька місяців від часу визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії. А тут – шість років. Чому ж так?

Відповіді варто пошукати в політичній біографії президента Нікарагуа. Даніель Ортега – не якийсь там невідомий політик, що волею випадку опинився на чолі латиноамериканської республіки. Він – вождь повстанців, які в 1979 році скинули місцеву диктатуру і заручилися підтримкою Радянського Союзу. Втім, Нікарагуа все ж вдалося стати демократичною країною, а Ортезі – повернутися до влади після кількох поразок на виборах. І тут він знову відновив свої історичні відносини з Москвою.

Але називати Даніеля Ортегу переконаним революціонером я б не поспішав. Він, думаю, революціонер, звісно, але вже дуже меркантильний. Цей політик лівих переконань обіцяв своїм виборцям, що як тільки стане президентом, негайно розірве дипломатичні відносини з Тайванем і встановить – із Китайською Народною Республікою. Вгадайте – встановив? Ні, звичайно. Тому що Тайвань надає значну підтримку країнам, які мають із ним дипломатичні відносини. Але ж стверджували, що й Росія готова була спочатку допомагати тим, хто визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії. Охочих практично не знайшлося, але ж Ортега якраз і не відмовив!

І ось такого традиційного союзника – я б сказав, союзника з 50-річним стажем співпраці з Москвою – довелося шість років вмовляти відкрити в Криму нещасне почесне консульство. Якщо вам потрібні були докази нікчемності «російського» статусу Криму, то, я впевнений, Даніель Ортега Сааведра їх щойно надав.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року збройні люди в формі без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялися визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии