Джерело: Вікторія Пономарьова, для The Insider
РІА «Новости» пише, що у литовському підручнику історії для 10 класу литовських повстанців, учасників Червневого повстання 1941 року, називають героями й ігнорують їхній зв’язок із гітлерівською Німеччиною та антисемітську риторику. У матеріалі під назвою «Шкільний підручник у Литві героїзує поплічників Гітлера» йдеться:
«Автори литовського шкільного підручника з історії представляють як героїв диверсантів з-поміж місцевих жителів, які воювали на боці фашистської Німеччини, з’ясував кореспондент РІА „Новости“, проаналізувавши навчальний посібник для 10-х класів.
На думку авторів видання, 1941 року гітлерівські диверсанти з-поміж місцевих жителів нібито повстали проти „окупації“ СРСР. Поплічників нацистів у підручнику називають активістами та повстанцями. “Посол Литви в Німеччині Казіс Шкірпа заснував Фронт литовських активістів, ця організація почала готувати повстання. Коли почалася війна, почалося повстання”, —стверджується в тексті посібника.
У виданні розповідається і про те, як гітлерівські диверсанти з-поміж місцевих жителів країн Балтії здійснювали атаки проти Червоної армії, захоплювали в’язниці, звільняли ув’язнених, влаштовували погроми євреїв».
Йдеться про підручник для 10 класу за редакцією Міндаугаса Тамошайтіса (видавництво Baltos lankos Klett, програма 2022 року). У розділі, який називається Antrasis pasaulinis karas: žmogiškumo išbandymas («Друга світова війна: випробування людяності») розповідається про події 1941 року — про першу окупацію та радянізацію Литви, про воєнні дії на Східному фронті і у Тихому океані в 1941–1944 роках, а також про діяльність колишнього посла Литви в Німеччині Казіса Шкірпи, голови підпільної організації «лафівців» — членів Литовського фронту активістів ( Lietuvių aktyvistų frontas, LAF ).
Автор підручника розповідає про діяльність підпільників, спираючись на реальні історичні факти, і не заперечує ані боротьби «лафівців» за незалежність Литви, ані їхнього зв’язку з німцями.
Втім, РІА, обурюючись фактом того, що прийняття Литви до складу СРСР подається в підручнику як «окупація», очевидно ігнорує реальний історичний факт: 14 червня 1940 року СРСР висунув Литві ультиматум, звинувативши уряд країни в грубому порушенні Договору про взаємодопомогу, підписаного під тиском Москви восени 1939 року, — невдовзі після пакту Молотова-Ріббентропа. Після ультиматуму до Литви (а за нею до Латвії та Естонії) ввели додаткові контингенти радянських військ.
У результаті створені під дулом пістолета нові уряди призначили позачергові парламентські вибори, а нові парламенти швидко проголосили створення радянських республік, які були прийняті до СРСР вже на початку серпня. Жорстка радянізація обернулася для Литви (і країн Балтії загалом) серією масових депортацій представників інтелігенції, духовенства, політиків, військових та заможних селян — за тиждень до німецького вторгнення з Литви вивезли щонайменше 18 тисяч осіб.
«Влітку 1940 року Радянський Союз окупував і анексував Литву і почав проваджувати в країні зміни жорсткими методами. Це викликало величезне обурення литовського народу радянською владою. Ненависть ще більше посилилася після першої масової депортації жителів Литви 14 червня 1941 року», — йдеться у підручнику.
Саме на цьому фоні Казіс Шкірпа, посол незалежної Литви в Німеччині, який перебував на той час у Берліні, створив «Литовський фронт активістів» — підпільну антирадянську організацію. Метою Шкірпи було об’єднати розрізнені сили всередині Литви та за кордоном, щоб підняти збройне повстання проти радянської влади, коли почнеться війна між Німеччиною і СРСР:
«Діячі в Берліні розробляли плани і через зв’язкових передавали вказівки, в яких обговорювалися можливості відновлення литовської державності, а також завдання та сценарій повстання, запланованого на початок війни між Німеччиною та Радянським Союзом».
А 22 червня 1941 року, з першими ударами Німеччини по радянських аеродромах, члени LAF почали захоплювати стратегічні об’єкти, радіостанції, мости та склади зброї, діючи проти Червоної армії, що відступала:
«Вже ввечері того ж дня у Каунасі розпочалося повстання, метою якого було звільнення країни від радянської окупації та відновлення незалежності Литви. Повстанці в Каунасі зайняли радіостанцію, організували її охорону та почали готуватися до радіопередач.
Повстання у столиці тривало три дні, а в провінції опір продовжувався приблизно тиждень. За новітніми даними, під час повстання загинуло майже 600 осіб, а кількість його учасників по всій Литві становила від 16 тисяч до 20 тисяч».
Тобто у підручнику підкреслюється патріотичний і визвольний характер цих подій як частини антирадянського опору, а LAF вбачається координуючою силою у боротьбі за незалежність під час війни між двома тоталітарними режимами. Водночас автор не заперечує зв’язок членів організації Шкірпи з гітлерівською Німеччиною: підпільники розпочали свою діяльність у Берліні та орієнтувалися на Гітлера як на тимчасового тактичного союзника у боротьбі проти Сталіна, точніше, намагалися скористатися нападом Німеччини на СРСР для відтворення незалежної Литви.
Але у нацистів були інші плани. Німеччина не пустила Шкірпу до Литви, коли його покликали до організованого повстанцями Тимчасового уряду. Він відновив дію законів незалежної Литви, але недовго проіснував — Литва була окупована Німеччиною. У підручнику розповідається:
«Будь-яку надію на відновлення державності країн Балтії було зруйновано: тут планувалося створити підконтрольний німцям регіон. Жителів планувалося поділити на расові групи, розподіливши їх за рівнем „германізації”».
А 1944 року нацистська влада взагалі заарештувала Шкірпу, і до кінця війни він перебував у таборі політв’язнів у Бад-Годесберзі. Після звільнення Шкірпа виїхав до Ірландії, а потім до США.
У підручнику є й параграф «Голокост в окупованій нацистами Європі» (Holokaustas nacių okupuotoje Europoje), де докладно описуються причини масового знищення єврейського населення, наводяться статистичні дані по країнам та карта таборів смерті.
«З усіх трьох країн Балтії найбільше євреїв було знищено в окупованій Німеччиною Литві. Більшість євреїв було знищено неподалік своїх домівок. У Литві також знищували євреїв, які були привезені з інших європейських держав: Німеччини, Австрії, Франції, Чехословаччини», — йдеться у параграфі.
Якось дивно описувати статистику жертв та жахи Голокосту і водночас героїзувати «поплічників нацистів». Крім того, наприкінці параграфа автор наводить документи для аналізу. В одному із процитованих текстів (Йонас Пьорсті, «Боги пропаганди. Сто років контролю над розумом», Вільнюс, 2020) говориться:
«Знищувати євреїв німцям допомагали чоловіки та жінки з різних країн Європи. У Польщі пособниками ставали не лише місцеві жителі, а й військовополонені з-поміж росіян та українців <…>; литовці, румуни, хорвати, французи та інші європейські громадяни так чи інакше брали участь в арештах, депортаціях та стратах <…>».
Інакше кажучи, автор не заперечує, що серед місцевих жителів були й ті, хто не лише боровся за незалежність Литви від радянської чи від гітлерівської окупації, а й сам сприяв Голокосту в Литві. Щоправда, про антисемітизм самого Шкірпи в підручнику не йдеться; тим часом він, можливо, щоб продемонструвати лояльність до нацистської Німеччини, казав, що його цілі — незалежність і Литва без євреїв. До геноциду Шкірпа не закликав, натомість пропонував вислати євреїв із країни. Але підручник і не називає його героєм, лише неупереджено і дуже коротко, буквально у двох абзацах, розповідає про його роль у повстанні проти радянської окупації.
Джерело: Вікторія Пономарьова, для The Insider
